конспект уроку з образотворчого мистецтва 3 клас пейзаж професія архітектора крижаний палац
інформаційно – рецептивний (пояснювально - ілюстративний), евристичний (проблемного викладу), частково – пошуковий, репродуктивний (відтворюючий) – словесні (розповідь, бесіда); наочні (ілюстрація, демонстрація); практичні (вправи). Аркуш альбомного паперу формату а4, (аркуш акварельного паперу), акварельні фарби, парафінова свічка, пензлі №12, 6, 2, стаканчик з водою, обріз тканини для вижимання пензлів, палітра, малярний скотч; обладнання. У цей самий час майстри в західній європі та в епоху відродження вже натуралістично (схожими на справжні, натуральні) зображували рослини в своїх картинах. А зараз, якщо ваші сподівання справдилися, то з іншого боку можете написати свої враження і побажання від побаченого і почутого, а якщо не справдилися, то залиште так як є і прикріпіть свої листочки на символічне дерево вражень, щоб логічно завершити сьогоднішню тему.
От тільки модерне життя вже давно придумало вирішення цієї проблеми — готові домашні завдання створені, аби допомогти тобі оволодіти потрібною темою якнайкраще та в стислі терміни.
А щоб попіклуватися про твоє здоров’я та настрій, ми вирішили зробити навчання ще комфортнішим — завантажили на портал всі шкільні підручники та відкрили до них доступ абсолютно безкоштовно. є gdz4you та тисячі готових шкільних творів з рідної мови чи української та зарубіжної літератури, написаних майстрами слова та схвалених шкільними вчителями.
Ми щодня додаємо сюди нові твори, пишемо тексти на нові теми та постійно дослухаємося до порад своїх користувачів, аби зробити портал максимально зручним для щоденного проведення тут свого часу.
У них подано стислий зміст всіх творів зі шкільної програми — це значно зменшить час сидіння на книжками та зекономить твої сили для вивчення інших тем та дисциплін. Якщо ж тобі в стислі терміни потрібно підготувати шкільну презентацію, а що таке великий адронний колайдер або семантичні особливості слів ти зроду не чув, то наш портал зробив це за тебе.
Більше не потрібно витрачати купу часу та пошук світлин, зображень чи звичайної інформації, консультуватися зі спеціалістами чи будь - яким іншим способом витрачати час — gdz4you постійно працює над розробкою свіжих та актуальних презентацій з найкращим мультимедійним контентом та лише достовірними фактами.
Тож підготовка до уроків стане ще швидшою, ба більше — матимеш ще й час відпочити або ж краще підготуватися до складних тем з інших шкільних дисциплін. Ми постійно розвиваємося, аби значно спростити твоє життя та зробити його максимально комфортним, тож обережно — з порталом gdz4you ти швидко станеш відмінником. Композиція — побудова художнього твору, зумовлена його змістом і призначенням; взаємне гармонійне розташування частин твору; самостійний художній твір. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь - який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху dmca прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі інтернет. Розширити знання учнів про творчість євгена гребін ки; ознайомити з його байками; з’ясувати їх зміст, визначити мораль; залучати восьмикласників до чи тання художніх творів самостійно і під керівництвом учителя; розвивати вміння виразно читати, логічно мислити, робити висновки, грамотно висловлювати власні думки; виховувати порядність, доброту, чес ність. Сірка, запорізьких козаків; навчити учнів виразно і вдумливо читати твір, переказувати; виробляти у школярів вміння і навички знаходити у тексті художні засоби, коментувати їхню роль. Кобилянської в розвитку української літератури; учити добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати активне мовлення, на прикладі життя письменниці виховувати старшокласників свідомими громадянами.
У процесі аналізу допомогти учням розкрити для себе красу глибоких інтимних почуттів і взаємної вірності, усвідомити вагу справжніх духовних цінностей у житті людини; розвивати в учнів уміння зіставляти, аналізувати й синтезувати вивчене; виховувати високі почуття. Активна боротьба проти диктату рима як центра католицизма, що протягом минулого століття точилася в багатьох країнах, завершується в певних випадках відновленням церковної могутності. Початок доби пов’язується з творчістю шекспіра і сервантеса, далі – лопе де вега, кальдерон, корнель, расін, мольєр, мільтон, лрошфуко, мадам де лафайст. Сміливий розрив караваджо з традиціями в ім’я ствердження реальної дійсності – та дуалізм чуттєвого та ірраціонально - містичного в творчості берніні, життєлюбство творів рубенса, складана етична проблематика образів пуссена, холодна довершеність фресок караччі, багатозначна змістовність веласкеса і трагічні колізії рембрандта – все це хуіі століття. В різних країнах водночас розвиваються бароко і класицизм, але вони не охоплюють все мистецтво хуіі столітті обидва названих стилі формуються паралельно, як системи, що вирішують з різних позицій і різними засобами завдання свого часу.
Швидкий і інтенсивний – порівняно з минулою добою – обмін досвідом, внаслідок подорожей митців та репродукуванню з допомогою гравюри, сприяє розповсюдженню бароко. Основні типи живопису – монументально - декоративні розписи культових та палацових споруд, вівтарні композиції з зображенням апофеозів святих, чудес, алегорій, мучеництв, а також – парадний портрет. Пуссен створив концепцію класицизму як стилю, зміст якої визначили піднесені громадянські ідеали, віра у високу місію людини на землі і перемогу людської волі і розуму.
Проте, чи не найважлиішим в мистецтві хуіі століття є той факт, що поряд з бароко та класицизмом в мистецтві формується нова позастильова форма відображення дійсності. Художній образ виникає вже не в межах певного завершеного ідеалу, а на основі звернення митців до явищ реальної дійсності у всьому різноманітті натури.
У порівнянні з обмеженими певними умовностями бароко та класицизмом метод відображення дійсності на основі безпосереднього звернення до її явищ був перспективним і прогресивним. Рим – це єдність церкви і держави, точка з’єднання божественної та цивільної влади і вся творчість берніні була спрямована на те, щоб зробити рим містом реалізованої уяви.
До берніні під куполом збирались побудувати невелику каплицю, що порушило б перспективу чотирьох рамен хреста і завантажило б простір під мікеланджелівським куполом. В результаті глядач, потрапивши на п’яцетту, бачить здалеку величний силует собору; прямуючи по еліпсу, він втрачає собор з поля зору і бачить протилежну частину величної колонади; обійшовши півеліпс, раптом опиняється перед грандіозним фасадом, відчуваючи емоційне потрясіння. Він не лише звільняє і упорядковує тіло собору, але перетворює античну колонаду на величезну площу, кільце, що з’єднує споруду з містом і, в ідеалі – з всім християнським світом. Вона теж елліптична в плані, але витянутою повздовжною віссю, що створює ефект стискування, а не розширення простору, як у берніні в церкві сант - андреа. Високий і вузький, з потрійним вигином, з колонами, які чередуються з нішами, цей фасад вражає орнаментальною насиченістю і подрібленістю площини стіни.
Маленька церква сант – іво алла сапієнца має своєрідні обриси, побудовані на сукупності прямолінійних і криволінійних ліній і площин, котра зберігається аж до купольного ліхтарика. В турині архітектор, монах, філософ і математик гріно гваріні (1624 - 1683) сопруджує палаццо карільяно з сміливими примхливими конструкціями в планах і декорі. В барочній скульптурі конфліктно розкривається образ людини; відчутне прагнення до підвищеної емоційності, фігури подаються в стрімкому русі і різних обертах, обличчя іноді майже спотворені гримасами болю, гніву, радості. Його витончена техніка чарує; він дбайливо обробляє поверхню, балансуючи між реальністю та уявою, передаючи м’якість шовку, шелест листя, трепетність волосся тощо. Одним з принципів в академії було малювання з натури, але не через схильності до аналізу, а щоб при цьому використовувати традиції малюнку і колориту майстрів хvі ст. Там він за портрет гросмейстера був прийнятий до мальтійського ордена, потім за скандали ув’язнений і, повертаючись після втечі з мальти до риму, помер. Відоме “призвання апостола матвія” – це безпосереднє, особисте покликання бога, котре застає людину, коли вона найменше цього чекає, можливо і у гріховний момент. Серед майстрів живопису середини століття в італії слід згадати гвідо рені (1591 - 1666), з його розписами з алегоріями “ніч” та “аврора” вілли людовізі. П’єтро да кортона (1596 - 1669), ставлячись до класицизму, як до алегоричної бесіди, створює грандіозні декоративні композиції, що вражали уяву і стали камертоном для барочної риторики.
В чисто італійській манері було створено в антверпені лише одну цивільну споруду – власний будинок рубенса, який спроектував навіть парадну браму у вигляді тридільної урочистої арки.
В них відчутне прагнення майстра знайти своє рішення проблеми створення нового “великого стилю” з обв’язковою репрезентацією, енергіею композиційних побудов, монументальністю форм та пишною піднесенністю сюжетів. Цикл присвічений історії життя замовниці, яке нічим цікавим не відзначалось і рубенс продемонстрував визначну творчу фантазію, розробивши на основі дрібних подій цілісний живописний ансамбль. Живописне рішення камерного портрету молодої дівчини - камеристки побудоване на співставленні прозорих чистих барв, сплавленої емалевої поверхні полотна. Вона стала для літнього майстра конкретно - життевим втіленням національного ідеалу жіночої краси, а також постійною моделлю всіх робіт останього десятиліття. Однією з кращих робіт стала славнозвісна “шубка”, де олена фоурмен зображена в перерві між сеансами позування з накинутою на оголену постать хутряно - оксамитною шубкою. Вписані в коло обличчя і руки портретованих підкреслюють родину єдність, утворену різними характерами - безпосередністю дитини, стриманістю жінки та нервовою одухотвореністю чоловіка. Бентівольо зображений в кріслі в інтер’єрі палацу, але автор ніби підіймає портретованого на п’єдестал над буденністю, змушуючи глядача дивитись знизу в гору.
Митець трактує зовнішнє благородство поведінки гордовитих аристократів як прояв аристократизму і шляхетності духу, що завжди знаходить відгук у глядача. Одним з кращих портретів лондонського періоду є портрет політичного діяча томаса чалонера, стриманий за композицією та колоритом, що ніби випромінює енергію та живу гостру думку.
На протилежність стримано - аналітичному натюрморті італії, суворому – іспанії, інтимному – голандії, фламандський натюрморт тяжіє до монументально - декоративної сюжетної композиції. За своє коротке життя він написав немало робіт, що привертають увагу своєрідністю певною мірою в них відбились традиції гротескного зображення людини в нідерландському живописі часів босха, брейгеля. Часто зображуються п’яні гулянки, що переходять в бійки, картярська гра, куріння тютюну, що тоді було новою забавою в європі, або ж жорстоке доморощене лікування. В картині “бійка селян за грою в карти” відчуваєш, що зображенгі тут люди, задавлені біднотою та п’янками, огрубіли і піддаються злобі і спустошеності. Але трохи пізніше настрій в роботах майстра змінюєтся, його мистецтво стає більш людяним, змістовним і глибоким, зберігаючи зацікавленість народним життям. Очевидно, попередній розквіт суспільства пробуджує творчі сили народу і цей підйом в культурі реалізується тоді, коли в інших сферах життя починається спад. Його увінчують дві наріжні башти, де трьохчетвертні колони, розкрепований карніз і ніша з скульптурою над порталом створюють виразну гру пластичних мас. Вертикальна направленість основних членувань посилюється рухом струнких пілястр, гнучкі обриси аркади повторюються в порталах, вікнах, медальонах над капітелями.
В основному це були образи христа, богоматері та святих, які прикрашали храми або складали “пасос” – скульптурні групи, що проносились під час релігійних процесій. В другій половині століття потяг до натуналістичності породжує манекноподібні ремісничі вироби з руками і ногами на шарнірах, кришталевими сльозами тощо. Першими митцями, які послідовно відстоювали реалістичний підхід, були в той час франціско рібальта (1551 - 1628) та франціско еррера старший (1576 - 1656). В міфологічних композиціях, таких, як “п’яний силен”, митець критично ставиться до язичницьких мотивів і підкреслює в персонажах брутальні, нікчемні якості. З дивовижною правдою і щирістю передано тонку, граційно - незграбну постать підлітка, чарівне личко з величезними очима, хвилі шовковистого волосся і ніжні руки.
Зокрема, в пізній період творчості часто зустрічається сюжет “дитинство маріі”, де втілено зворушливо - чистий і скромний образ побожноі іспанської дівчинки.
Підсумовуючи розглянутий матеріал, можна зауважити, що реалізм в іспанському живописі, особливо, у рібери та сурбарана, розвивається від емпіричного вивчення натури до узагальнення, від вужчих художніх завдань до вирішень широких пробем свого часу.
Повага до простих людей в авторському ставлені, бажання вирішувати і світлотіньові і тональні завдання, зацікавленість емоційними зв”язками між персонажами та любов до натюрморту в середовищі. Поет розробив особливий стиль – туманно - містично урочистий і настільки штучний, що твори гонгори та його послідовників навіть сучасники не могли читати без коментарів. Момент, коли аполлон з”являється до вулкана, щоб повідомити про зраду венери, перетворюється на привід для майстерного зображення іспанської сільської кузні. Чудово використовується колір і світлотінь в “туніці йосипа”, де вирішується завдання показати різницю між щирим стражданням іакова та удаваним горем його синів. Серед них – зображення короля філіпа iv, його першої дружини ізабелли бурбонської, молодшого брата короля кардинал – інфанта фердінанда, який стане намісником у фландрії, маленького принца балтасара – карлоса. Спінола своїм шляхетним поводженням з супротивником порушив традиції іспанської армії, а веласкес - традиції придворного живопису, де переможений завжди принижено стояв на колінах. Драматизм ситуації виявляється в контрасті між розумним, тонко - емоційним, неординарним обличчям з почуттям власної гідності та маленькою, потворною фігуркою. Майстерність композиції виявляється в гнучких, співучих лініях спини, талії, стегон венери, що знаходять співзвучність в складках покривала і простирадла. В портреті ми відчуваємо бажання передати не лише типові риси моделі, її емоційний стан, але втілити переживання в часі, їх направленість в минуле і майбутнє. “інокентій х” вражає історичною конкретністю, подібністю до оригінала, влучністю психологічної характеристики, довершеністю малюнку, пластики та колориту.
Зовнішній сюжет картини зображує момент, коли до палацової майстерні веласкеса, де він саме працює над портретом короля і королеви – їх відображення видніється в дзеркалі на задній стінці – завітала маленька маргарита з почтом. Незважаючи на те, що всю першу половину століття країна продовжує політично - економічну боротьбу з іспанією, а другу половину – з англією і францією, по темпам розвитку голандія в той час випереджає всі європейські держави.
Зазвичай, вони оточувались обвідним каналом, з яким з’єднувалась система внітрішньоміських каналів за променевою, прямокутною або концентричною сіткою. Серед житлових споруд віиділяється побудований юстусом вінкбонсом для братів тріп “трііпенхейс” – вишукана чотирьоповерхова будівля в стилі класицизму.
В цей період рембрандт ще має зв’язок з утрехтськими кавараджистами з їх світлотіньовими ефектами і, особливо, - з європейським бароко, насиченим бурхливим рухом і потягом до театральності. В такому плані вирішено “жертвопринесіння авраама” з ефектами моментальності події, динамічними контурами, рухливими плямами, кольору та контрастами світлотіні. Він завершив груповий портрет дев’ятнадцяти офіцерів амстердамської стрілкової роти на чолі з капітаном францем банінг коком, відомий під назвою “нічний дозор”. Ми бачимо в нічній темряві ще не вишикувану колону, яку розбивають на групи яскраво освітлені постаті лейтенанта рейтенбурга, невідомої дівчинки та барабанщика. Після мюнстерського миру 1648 року голандія отримує офіційне міжнародне визнння і смаки заможної владної верхівки обумовлюють тенденції ідеалізації в мистецтві. Портрети рембрандта останніх двох десятиліть, незалежно віж того чи виконувались на замовлення чи ні, вражають глибиною виявлення внутрішнього світу людини та відчутною авторською позицією. Головною дійовою особою у рембрандта завжди виступає світло, і в цих портретах воно служить матеріалізованим почуттям безмежної любові автора до своїх героїв. Зморшкуваті обличчя та вузлуваті, натруджені руки набувають художньої виразності завдяки місиву фарб, де грубі пастозні мазки передають структуру форми, а прозорі лесировки – надають їм руху і життя. За кілька років до смерті рембрандт написав чи не найкращий груповий портрет в історії європейського живопису – синдиків, тобто старійшин цеху сукнярів. Це п’ятеро найпочесніших громадян, що сидять за столом, головуючи перед загальним зібранням цеховиків і серед них – голова, що безпосередньо звертається до публіки, тобто – до нас та скарбничий з гаманцем грошей. Хоч дія проходить в бенкетній залі, але при слабкому світлі не видно її обрисів і здається, що троє людей за столом загубились десь у темряві ночі і на граничному напруженні сил ведуть розмову, від якої залежить їх доля. Власне, все будується на внутрішньому контрасті, на безмовній суперечці враженого зрадою урії, що йде на глядача, заглиблений в трагічні роздуми і підступного царя, що ховає очі. Останнім з великих полотен рембрандта стало “повернення блудного сина”, де знаходить найвище втілення ідея безмежної батьківської любові, яка все пробачає, ідея необхідності співчуття до людини і підтримки її в складні хвилини життя. Художник наповнив картину сяючим світлом, різні за формою і кольором рельєфні мазки зливаються в яскравий, урочистий каскад барв і лахміття блудного сина починає сяяти ніби царські шати.
і, незважаючи на всі незгоди, на автопортретах останнього року життя ми бачимо людину з м’якою і мудрою посмішкою, погляд якої сповнений спокою і внутрішньої сили.
В образі бідного селянина - музиканта (флейтист) передано почуття зосередженості, захоплення грою, а живопис грунтується на найтонших градаціях сріблясто - сірого. Цікаво, що дерев’яні сабо як символ сімейного затишку, які були присутні на першому плані ще у ван - ейківському портреті подружжя арнольдфіні, тут теж привертають увагу глядача, але в жартівливому варіанті. Невідповідність реалістичних засад його живопису новим смакам призвела до того, що під старість де вітте став бездомним жебраком і повісився на міському мосту.
Його храмові інтер’єри виконані в привабливій сірій тональній гамі, захоплюють майстерністю відтворення найскладніших архутектурних структур і, водночас, емоційною насиченістю. Чарівної привабливості набуває прозаїчна сценка із постаттю молодої дівчини, що в глибині полотна безтурботно спостерігає за вуличним життям, або спокійний діалог привітної господарки із служницею. В його роботах присутній суворий відбір, зображено лише суттєве і з цим лаконізмом пов’язана класична ясність композиції, коли кожна деталь працює на архітектоніку цілого. Проте, не менше захоплює в цій роботі і чудове поєднання звучного кольору пухнастого червоного килима, синьої фаянсової тарелі з золотавими фруктами, і променисто - золотого волосся дівчини.
В результаті ефективної економічної політики, успішної боротьби з феодальною опозицією та зміцнення міжнародного становища франції в цей час перетворюється на могутню європейську державу.
Своєю зовнішньою економічною політикою абсолютизм сприяв розвитку національної буржуазії і вона, прагнучи влади, все ж не рвала зв’язки з королівською верхівкою. Класицисти знаходили втілення своїх громадських ідеалів в мистецтві стародавній греції та особливо - пізньоантичного риму, і уособленням естетичних норм вважали античне мистецтво. Лише за умов абсолютної монархії стало можливим створення грандіозних (за єдиним планом) міських та палацових ансамблів, покликаних втілити ідею могутності монарха. У відповідності до цього була розроблена система художніх засобів, характерних для класицистичного живопису і сувора ієрархія жанрів, коли провідним вважався сакральний живопис та історичний жанр. В другій половині століття, коли посилюються негативні риси абсолютизму, коли централізація поширюється і на художників, об’єднаних в королівську академію і покликаних прославляти монархію, мистецтво, за винятком архітектури, занепадає. Композиція ордера – розташування колон на стіні, пропорції, інші деталі - підпорядковані чітко окресленим вертикальним елементам каркасу (простінкам) і великим віконним пройомам. Півколони та пілястри групуються пучками, що у поєднанні з численним розкреповками та ярусною побудовою фасадів надає будівлям підвищеної вертикальності. Над третім аттиковим поверхом зведено високий четвертий, увінчаний системою барочно - класичних фронтонів, які підтримують парні каріатиди, і завершених куполом. Калло створив понад півтори тисячі графічних аркушів на різні теми, що так чи інакше відбивають реальне життя з його контрастами і жорстокими потрясіннями.
Себастьяні” стрільці спокійно, ніби по мішені випускають стріли в прив’язаного святого і відчувається самотність і безпорадність його крихітної фігурки.
Він був фахівцем високого рівня і його композиціям, незалежно від змісту, притаманні динамічна композиція, яскравий колорит, контрастна світлотінь складні ракурси фігур. Маючи доступ до королівських колекцій та бібліотеки, він ретельно вивчав античність і відродження, присвятив багато часу перспективі, математиці та анатомії. Характерною для раннього періоду пошуків є робота “зняття з хреста”, сповнена підвищеного драматизму і експресії, бурхливого руху, з відчутними барочними ефектами.
Звернення до досвіду минулого, до художніх і етичних норм античної і ренесансної класики дало підставу назвати створений пуссеном напрямок клсицизмом, першим програмним твором якого стала картина “смерть германіка”. Варто зазначити, що класицизм, незважаючи на свої теоретичні засади, досить далекий як від античності, так і від відродження, на що як стиль орієнтувався. Лоррен віртуозно відтворював сріблясто - блакитне світанкове марево ранішніх годин, рожево - золоте світло гарячого полудня, блакитно - молочно - рожеві тони вечірньої зорі, холодне сяйво місячного світла. Поряд з представниками придворного живопису та митцями - класицистами французьку школу першої половини століття формують і майстри позастильової реалістичної лінії. Глибокої життєвої правди сповнені роботи жоржа де латура (1593 - 1652), який був забутий після смерті і лише вчені хх століття повернули його ім’я роботам, що вважались анонімними.
На формування митця вплинула творчість караваджо, але латур швидко вийшов за межі наслідування і може вважатися одним з найсвоєрідніших європейських живописців століття. В повній мірі це виявлено в ліричній композиції “новонароджений” (“різдво”), яка вабить граничною відібраністю художніх засобів та глибокою правдивістю. Конкретне авторство братів залишається і досі проблематичним, тому, що вони працювали як одна майстерня і найчастіше підписували роботи просто “ле нен”. З переконливою майстерністю передано матеріальність предметів – тьмяне сяйво мідного бідона, твердість кам’янистого грунту, волохатий силуєт віслюка, фактуру домотканого одягу.
Пізніше майстер переходить на розробку помпезних репрезентативних творів, сповнених фальшивого пафосу, віртуозних за манерою виконання і внутрішньо холодних, як уславлена в свій час “обітниця людовика хііі”. Завдяки створеній в 1671 році королівській академії архітектури і академії живопису і скульптури була підготовлена величезна кількість майстрів, що приймали участь у створенні грандіозних ансамблів. Нові художні особливості архітектури – в грандіозному просторовому розмаху будівель і ансамблів, в стриманому застосуванні ордерів на фасадах, перевазі горизонтальних членувань над вертикальними.
Загальний силует і композиція нагадують мезон - лаффіт, але по більшості параметрів переважає класицизм, зокрема, в суворій раціональності плану палацу і парку.
Найповнішим втіленням прогресивних ідей класицизму і його негативних рис став унікальний за масштабами ансамбль версалю, головними творцями якого стали ж. Від головної тераси палацу сходи ведуть до фонтану латони, далі алея стрижених дерев направляє до фонтану аполлона, а завершує композицію великий канал. Характерною особливістю культури цієї доби є досить критичне ставлення до її досягнень з боку сучасників, про що свідчать виступи дідро, монтеск’є, руссо, вольтера. і якщо відносно ланкре, ванлоо, буше критичні вироки дідро здаються об’єктивними і сьогодні, то наше ставлення до ватто, фрагонара або гейнсборо зовсім інше.
Саме в середовищі просвітителів сформувалась думка про те, що єдиним мірилом і критерієм всіх явищ є розум і думка ця декларувалась не лише філософами - енциклопедистами, або вченими, але й теоретиками архітектури, художніми критиками.
Складність більшості передових художніх явищ взагалі і в аналізовану добу, зокрема, полягає в тому, що нове проростає в них крізь витончено - рафіноване старе, вони співіснують. Натомість, в ряди видатних митців століття виходять ватто, шарден, гудон і фальконе, хоггарт, і гейнсборо, рейнольдс і тьєполо, шадов, левицький, боровиковський, звичайно ж, гойя. Характерно, що майже ніхто з названих майстрів не “укладався” в рамки певного стилю, зокрема, формальних прийомів, котрі той чи інший стиль визначають. Залишаючи поза увагою фасади, рокайль розігрує на стінах і стелях інтер’єрів орнаментальні симфонії, досягаючи вершин витонченості, але втрачаючи барочну силу.
Архітектори відмовились від парадної урочистості та драматизму споруд і зосередили всю увагу на реальній людині з її повсякденними потребами, оточили її комфортом. Він лежить на площині стіни, прикрашає її і, водночас, означає “безмежну туманну далечінь”; складний колір доповнюється декоративними панно і дзеркалами.
В німеччині стиль розвивається в найабстрактнішій формі; у франції класицизм має найконкретніший зміст – служіння суспільству; те ж забарвлення прибирає він в італії, де зароджуються мрії про відновлення колишньої могутності. Відмінність класицизмів хvіі та хvііі століть виявляється, між іншим, в тому, що, орієнтуючись в обох випадках на античність, вони по - різному її розуміли.
Протягом десь двох десятиліть класицизм пройшов шлях від республіки до імперії, залишаючись в стильових нормах, що склались за часів республіки – отримуючи на пізній стадії назву “ампір”. Зіткнення індивідуальностей з суспільством, перехід ідеалів в сферу нездійсненного, приводять вже в хіх століття, коли індивідуалізм нищить стиль як історико - художню категорію. Але вже у хvііі столітті починаються часи, коли індивідуальність митця, що відрізняє його від колег, стає більш помітною і важливішою, ніж те, що їх об’єднує. В цілому художню культуру хvііі століття слід розглядати як кризу багатовікової художньої системи, коли мистецтво створювало особливе ідеальне середовище, значніше, ніж реальне буття людини.
Цікаво, що поряд з вказаними вище різнонаправленими явищами художньої культури тієї доби, в цілому мистецтву в цей час притаманна певна цілісність та однорідність. Цей стиль, про який вже говорилось, завоював не найпочеснішу репутацію, оскільки формувався він як стиль аристократії, йому дійсно притаманні манірність і зневага до конструктивного, природнього. Двоповерхову прямокутну в плані споруду з невисокими крівлями поставлено в глибині території на межі між під’їздним двором та садом (“дом між двором і садом”). Боффран розробив ще проект комплексу трьох площ в місті нансі, цікавих своїм декоративним оформленням, особливо решітками з позолотою роботи жана ламура. Як вже зазначалось, об’ємна композиція пантеону розвиває ідею централізованого храму з грецьким хрестом в плані, попередником якої була церква будинку інвалідів. На відміну від створених до цього в європі відносно замкнутих міських центрів габріель планує майдан, забудований лише з однієї – північної – сторони двома величними однотипними спорудами виразно класицистичного рішення з вулицею між ними.
В цьому грандіозному проекті, що призначений сформувати картину ідеального побуту людей, відбито ідеї буржуазного гуманізму і раціоналізму хуііі століття. Ще одна відома група фальконе паризького періоду, а саме, “пігмаліон”, дуже подобалась дідро і вплинула на його рекомендації щодо фальконе катерині іі. В 1766 році скульптор отримує замовлення на виконання пам’ятника петру і у петербурзі, який став одним з кращих творів європейської скульптури хvііі століття. Всупереч побажанням катерини іі, дідро та російських сановників він відмовляється від традиційної трактовки численних кінних монументів правителям, включно з існуючим вже пам’ятником петру і роботи.
Майстер відкидає історичні уподоблення, наприклад, цезарю, олександру македонському, сципіону тощо, рівно як від алегоричних фігур – правосуддя, перемоги, зради, любові народу – характерних для подібних монументів так само, як атрибути типу жезлів та античного одягу.
Пластичну виразність фігури посилює геніально знайдений жест руки, в якому є і ствердження державної волі, і звернення до морських далечин, і вгамування людей і стихій. Нарешті, талановитою знахідкою було встановлення монументу на природній скелі – “гром - камені” вагою біля 1500 тон, яка сприймається органічною частиною художнього образу.
Саме єдність реалістичного образу та історичного символу, що досягнута комплексом композиційно - пластичних засобів, надають пам’ятнику значення шедевру.
Тут він продовжує удосконалювати фахові знання і створює знамениту анатомічну студію “екорше” (“мускулатурна фігура людини”), яка і по сьогодні є посібником для вивчення побудови людського тіла не лише для художників, а й для медиків. Серед портретів відомих сучасників – лафайста, вашінгтона, руссо, франкліна тощо, особливо уславленим є портретна статуя вольтера, яку скульптор виконав з посмертної маски.
Автор тонко і дотепно виявляє різницю між групою вишукано - манірних, стриманих акторів французького театру і більш емоційно - романтичним відтворенням кохання на італійській сцені. Це переважно зображення невеликих товариств або зовсім малих груп кавалерів і дам, що відпочивають на лоні природи (“товариство в парку”, “скрутна пропозиція”, “капризниця” тощо). Рух галантних пар, підпорядкований примхливому, хвилястому ритму, не веде глядача в серпанкову долину, а, навпаки, вперто повертає його до першопланових подій. Як і в інших “галантних сценах” ватто, ми спостерігаємо тут найтонші нюанси колориту, де барви ніби - то жевріють в мареві золотавих, рожевих, блідо - блакитних, сірувато—зелених та оливкових відтінків, де теплі тони поступово згасають серед більш прохолодних. Незважаючи на навчання в академії та пенсіонерство в італії, він сформуваввся як типовий співець “будуарів”, майстерний і з багатою але холодною уявою. Пастораль як літературно - художня форма зображує “наївних та ніжних дітей природи”, свідомо уникаючи глибоких почуттів та драматизму реальної дійсності. Пастухи та пастушки буше, вбрані в розкішні туалети, плели вінки, грали на свірелі або пригощались вином, ніжно обіймались (“тет - а - тет”, “пастораль”, “винагорода пастуха”, “приємний урок” тощо. ) кокетливі боги, богині та німфи розважались амурними справами, купались, займались туалетом при допомозі бешкетних амурчиків (амури, “венера, що потішає амура”). Слід також мати на увазі, що за своїми якостями твори буше найкраще сприймаються саме в рокайльному інтер ’рі і значно програють в музейних експозиціях. Паралельно з розвитком рокайльного живопису у першій половині xviii столітті формується мистецтво, що відбиває смаки і потреби міщансько - буржуазної частини населення. Він використовував різноманітну фактуру живопису, вкриваючи полотно густими, соковитими мазками та легкими, прозорими, виписував спочатку освітлені місця і вже потім – інші частини композиції. В своїх працях і, зокрема, - знаменитій енциклопедії (“ тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел”), сееред укладачів якої були дідро, д’аламбер, руссо, вольтер, гольбах, просвітителі безжалісно критикували моральні та суспільні засади старого ладу і обумовлювали рух прогресивної думки.
Жан батист грьоз (1725 - 1805) ще в молоді роки здобув шалену популярність у міщанському середовищі картиною “читання бібілії”, де розігрується сентиментальний спектакль. Але певна нещирість тону і спрощена форма перетворили композиції грьоза на ілюстрації до шляхетних почуттів і вчинків героїв, а самі персонажі сприймаються як носії уособлення певних моральних якостей, а не живі люди.
Чи не меншу славу майстрові принесли численні зображення миловидих, чарівних і зврушливо - наївних юних дівчаток, що так і увійшли в історію як “грьозівські голівки”. В чудовому старовинному парку, вкрай зарослому кущами та квітами, дама катається на качелях, а кавалер, лежачи на землі, не зводить очей з її ніжок, що відкрились при гойданні. Загальна сріблясто - зеленаво - блакитна гама пожвавлена великою біло - рожевою плямою жіночої сукні, що сприймається ніби казкова хмаринка на тлі занедбаного парку.
Поряд з роботами пізньорокайльного напрямку в творчій спадщині митця є ряд робіт переважно портретного жанру настільки експресивних і темпераментно написаних, що, здається, вони, належать іншому автору.
Це невеликі, виконані в ескізній манері голови і погруддя близьких фрагонару людей (“портрет аббата сен - нона в іспанському костюмі”, “портрет мадемуазель гімар”), абстрактні образи сивих старців, алегоричного характеру персонажі (“спів”, “музика”, “натхнення”, “читання” тощо). Так, імпульсивний пензель майстра, здається, на очах ліпить виразну постать аббата сен –нона, схожого у фантастичному костюмі на натхненного творця, але ніяк не духовну особу.
Після революції старий майстер став першим охоронцем лувру і самовіддано працював, щоб перетворити його на громадський музей, відповідно культурної політики республіки.
За одинадцять італійських років робер знайшов коло улюблених тем, відпрацював свій стиль та прийоми, поєднуючи реалістичну переконливість з відображенням загального настрою романтичного суму за прекрасним ми¬нулим. Латур особливу увагу приділяв проблемі відображення в портретах жвавої міміки, миттєвих змін настрою, враження безпосереднього контак¬ту моделі і глядача. Глибокою щирістю і інтимною симпатією позначення і чудовий портрет приятельки майстра актриси марі фель, відомої жвавим розумом, дотепністю і майстерним виконанням ролей у п’єсах вольтера. Добре відомий його портрет хлопчика з книгою і, особливо - чудовий портрет невідомої молодої дів¬чини, що сприймається як уособлення юної, чистої дівочої краси.
Майстер запроваджує культ античного героя і наповнює пафосом громадян¬ського подвигу досить умовні історичні композиції, які в тривожній обстановці тогочасного парижу сприймаються з надзвичайним ентузіазмом. Уславленого полководця, осліпленого за наказом заздрісного юстініана і змушеного жити подаянням; поводиря, жінку, що подає милостиню та старого воїна, який впізнає в жебраку свого колиш¬нього начальника. “кля¬тва була вільним тлумаченням сюжету корнеля про міжусобицю двох римських родів гораціїв і курціаціїв, тема громадянського обов’язку вирі¬шена дуже узагальнено. Порив трьох братів, що однаково урочистим і величним жестом приносить присягу батькові про помсту курціаціям, нехтуючи почуттями сестри каміли, зарученої з одним з них, показаний да¬видом в досить риторичний і прямолінійній, гранично простій компози¬ції. Всі персонажі поводяться в манері тодішньої театральної трагедії, малюнок точний, але сухий, пластичне моделювання досконале, але неживе, живопис важкий і локальний. Всі формальні елементи гораціїв використані і в останній передреволюціній роботі - бруті, єдиній, де крім загальнопросвітительських ідей щодо героїчної доблесті присутній і республіканський підтекст. Наслідуючи закони цілісної гармонійної композиції пуссена, давид, водночас, дово¬дить всі елементи власної картини до такого рівня раціональної упорядкованості, що герої набувають рис символів, які уособлюють ті чи інші пристрасті і переживання. Цим досягається ускладнене зростання напруженої дії і трагедійності, від лікторів, що проносять вглибині другого плану тіла страчених юнаків, різко вправо до охопленої розпачем дружини і дочок брута і знову вліво до закам янілої фігури першого консула. Подібність клятви гораціїв і брута при різних сюжетах, свідчить про те, що митець, як і глядачі, головним вважали не конкретне втілення певним політичних ідей, певного епізоду з історії римської республіки, а загальний героїчний настрій, пафос патріотичного піднесення. Поряд з цими уславленими прикладами в передреволюційні роки давид створює сократа, паріса і олену, де менше історичних аналогів з тогочасними проблемами, але також позначених майже архітектурною досконалістю композиції. Привертає увагу факт, що всі сюжетні композиції давида - кла¬сика виявляють спорідненість з відшліфованою майстерністю традицій фран¬цузького класицистичного театру.
Поряд з абстрактною ідеалізацією просвітительських нормативів іс¬торичних композицій давида ми захоплено насолоджуємось влучністю ха¬рактеристик, життєвою переконливістю його портретів. Блискуче передано типові риси, манера триматися, впевненість в собі, характерні для середньої буржуазії в портретах батьків дружини давида - пана і пані пекуль. Це - портрети - типи героїв нового часу, людей, які мали гроші і потребували влади, традиційніше виглядає парадний портрет подружжя лавуаз’є дійсно революційного пафосу набуває творча і суспільна діяльність давида під час французької революції, художник був одним із небагатьох представників художньої інтелігенції, хто став палким прихильником її ідей і прийняв в драматичних подіях революції безпосередню участь. Крім цього, давид керував оформленням парків парижу, розроб¬ляв проекти монументів, що славили діяння революції, виконував ескізи партикулярного одягу для цивільних чиновників та армійський одяг. Коли людовик xvi розпустив гене¬ральні штати, депутати, що представляли різні верстви буржуазії, зіб - рались у версальському приміщенні для гри в м’яч і присягнули боро¬тись за конституцію як національні збори.
Мільо, флейтист дев’єн, подружжя серізіа, пані трюден, маркіз де тейлюсон, пані д’орвільє, блискучий автопортрет під час ув’язнення, нарешті, знаменита зеленщиця. Це - глибоко індивідуальний і психологічно напружений, схвильований реалізм, вільний від будь - якої нормативності і підпорядкований лише неповторності якостей людської особистості, дійсним шедевром європейського портрету серед названих висококлас¬них робіт давида є умираючий марат. Скорботним надгробком сприймається на тлі зеленкуватої стіни фігура марата у ванні, вкритій зеленим сукном, жалобним покривалом звисає закривавлене простирадло. Створе¬но враження, що вбивство щойно здійснилось, ще не розтиснулась рука з пером, та разом з тим картина сприймається як реквієм, ванна з мерт¬вою постаттю виглядає ніби саркофаг, що посилюється барел’єфністю композиції. В інших країнах, зокрема, в голандії, фландріі та і в іспанії - за виключенням геніаль¬ного гойї - мистецтво порівняно з минулим століттям опускається до рівня ремісничої посередньості. Англія була передовою європейською країною, де ще з кінця xvіі сто¬ліття в результаті революції формуються нові, капіталістичні відно¬сини, розквітає економіка. Цікаво, що, поскільки в інших країнах післяренесансне мистецтво вже пройшло довгий шлях, удосконалюючи теоретично - естетичну думку, то англійська школа формується одразу як “розсудлива”, опираючись на досягнутий європейський досвід. Можливо, цим пояснюється те, що в архітектурі другої половини xvii - початку xviii століть від¬чутні переваги ренесансно - класицистичних рис при дуже стриманому ви¬користанні бароко. В той час як в італії, іспанії, франції бароко досягає межі своїх формальних можливостей, в англії важко при¬вести у приклад принаймні одну споруду типово барочного стилю. Першим видатним архітектором англії був іньїго джонс (і573 - і65і), який розвивав на національному грунті пізньоренесансні тенденції, зокрема - пропагував творчість паладіо. Всі три майстра декларували захоплен¬ня античністю і їх вироби позначені класичною простотою форм, елеган¬тністю, обігруванням краси текстури великих площин полірованого гла - денького червоного дерева. Типовий портретист репрезентативного напряму, він приваблює тим, що розширяє коло своїх моделей і кращі роботи піз¬нього періоду передають індивідуальні риси портретованих, природньо і стримано. Писав і гравіював гостросюжетні сцени, створював чудові портрети, а також - теоретично - літературну працю анатомія краси, хоггарт першим звертається безпосередньо до сучасного життя англії, безжалісно висвітлюючи його нега¬тивні сторони.
Подібно авторам повчальних комедій та мелодрам він складав цілі істо¬рії, розподіляв їх на акти і картини і кожен акт відтворював в окре¬мій композиції. З яскравими і нищівними подробицями він живописує непристойну поведінку розгул та моральну деградацію своїх героїв, що при¬водить їх до трагічного фіналу.
Дивовижною свіжістю і безпосередністю позначена знаменита дівчина з креветками - швидкоока, весела молода продавщиця з рожевими щоками та білозубою по¬смішкою. Джойшуа рейнольдс (і723 - і792) навчався в лондоні фаховій майстерності, але як художник він формується під час трилітнього перебуван¬ня в італії в 1749 - 52 роках. Ретельно вивчаючи спадщину старих майстрів, він найбільше захоплюється тіціаном та веронезе і, звичайно, ван - дейком, його репрезентативними генуезькими портретами.
Барочної пишності і потягу до виявлення передусім соціального становища людини, поваги до академізму з його ієрархією жанрів і, разом з тим - сміливої безпосередньості дійсного таланту.
Засмагло - червоним обличчям - у диму гарматник пострілів з ключами від фортеці в руках; подруга адмірала нельсона, чарівна авантюристка леді гамільтон - як принадна венера, що кокетливо прикрила обличчя рукою. Проте, досить часто, відмовляючись від традицій репрезентативного портрету, рейнольдс створював виключні за силою релістичності та лако - нічної майстерності прийомів, психологічно виразні образи.
Спокійна постать дівчини, що сидить, підтримуючи на колінах прекрасними руками малень¬кого песика, запам’ятовується своїм прямим поглядом і безпосередністю. Серед європейських майстрів портретного живопису цієї доби, мабуть, ніхто не зрівняється з ним у віртуозній легкості виконання іноді досить складних композицій і поетичній замріяності настрою, що випромінюють його полотна. Блискуче написаний одяг і аксесуари, точна фіксація зовнішності поєднуються з правдивою передачею духовного багатства або ж нікчемності, чарівної щирості і доброзичливості чи пихатого самовдоволення. У першому випадку тендітна постать юної жінки з ви¬разним одухотвореним обличчям контрастно протистоїть самовдоволеній постаті пихатого квітучого ексвайра, основним заняттям якого є полю¬вання і немає дійсного взаєморозуміння між ними.
Сердечною ніжністю чарує портрет герцогині де бофор, написаний легкими, швидкими, бездоганно точними ударами тонкого пензля, що перетворює олію на щось, на зразок прозорої, струмкої, прохолодої акварелі. Ще більш проникливою ясністю відзначається портрет племінника гейнсборо, теж художника дюпонта, що ніби зітканий з непомітних, делікатних торкань пензля димчасто - сріблястими кольорами.
Чи не найпопулярнішою роботою гейнсборо став уславлений хлопчик в блакитному - портрет джонатана баттола, дивна робота, що через півстоліття веде безпосередній діалог з сумно - прекрасними образами ватто. Він писав переважно романтичні кузні з фантастичною грою світла і тіней та не менш романтичні сцени наукових експериментів, що так яск¬раво характеризують добу просвіти.
В зв’язку з прихильністю до старих традицій, звичною владою церкви, консервативною структурою суспільства протидія змінам і нова¬ціям була сильнішою, ніж у франції чи англії. Починаючи із середини століття рим, як вже зазначалось, перетворюється на всесвітнє місто - музей, куди митці різних країн приїздили на поклоніння його античним скарбам і класичному мину¬лому ренесанса. Архітектор виходить з цент¬ричного плану ротонди; могутній корпус храму увінчаний барабаном і ку¬полом, що добре освітлені і ефектно контрастують з глибиною темного портику пронаосу.
Ця частина міста отримує остаточне оформлення, коли ніколо сальві споруджує фонтан треві і, особливо, коли з’являється такий важливий урбаністичніший акцент як сходи перед церквою санта - триніта деі монті. Архітектор алессандро галілеї (і69і - і737і) споруджує фа¬сад церкви сан джованні де латерано, прагнучи до палладіанської мону¬ментальності за рахунок використання колон гігантського ордеру та лод¬жій, але в результаті немає цілісності. Набагато цікавішим твором пізнього бароко видається цер¬ква санта марія маджоре, фасад якої виконав фердінандо фуга (і699 - 1781), він віддав перевагу ясній пропорці. Архітектор луіджі ванвітеллі (і700 - і773) розробляє проект палаццо реале в казерте під неаполем, який був не тільки королівською резиден¬цією, а і центром державних служб. Архітектурне вирішення інтер’єрів відповідає як конструктивним вимогам, так і вимогам організації просторових перспектив і декоративної величної пишності. Джордано, в спадщині котрого приваблювало ремесло, підняте до рівня високої культури це захоплення позначилось певним чином на виразній тенденції до барочної декоративності. Занвітеллі використовують перспективу як оптичний інструмент, що дозволяє краще бачити реальність на відміну від барокової перспективи як інструменту створення іллюзорного простору.
Структура живопису підпорядковується співвідношенню факторів, що дозволяють малюнку визначати форму, світ¬лу - моделювати об’єм, кольору - бути сяюче - глибоким. Його живопис формально належить до побутового жанру але таке поняття погано асоціюється з пронизливою гостротою, від¬чуттям муки, ризику, відчаю його робіт. Його улюбленими темами були цигани, воїни, розбійники в диких лісах і горах, монахи в трапезних, похмурі грандіозні руїни, морські бурі з гинучими кораблями.
Він вико¬ристовує викривлені пропорції, витягнуті фігури, поглинуті тінню; коло¬рит складається з коричневих та темно - синіх фарб, загальна темна то¬нальність з проблисками сріблистого світла, мазок, дуже світлий і легкий, водночас несе і колір і штрих малюнку, його фантазія не пород¬жує образ, а навпаки, розділяє і розкладає їх на частини.
Проте, славу болоньї приносить творчість джузепе марія креспі (і665 - і747), креспі ніби фільтрує у свідомості столітній живопис, починаючи з караччі, рені, гверчіно з глибкими релігійними мотивами.
Картина мучеництво апостола іакова вирізняється простотою композиції, концентрацією руху і експресією протиставлення темних і дуже світлих плям, міцною постановкою фігур, зображених з низької точки зору.
Реалістич¬на ведута залишає поза увагою діяльність людини; навіть якщо в ній зо¬бражені численні фігури, вони є лише частиною художнього простору, по¬дібно дахам будинків, тумбам на вулицях тощо. В прекрасних композиціях палаццо дожів у венеції”, “краєвид венеції, вид на канале гранде тощо, в портретах лагун, палаців і каналів зображення не віддаляється від глядача, а наближається. Завдяки майже фізичній конкретності ведути белотто (античний міст через річку по, види дрездена, варшави) більше, ніж у каналетто, документально передають ха¬рактер місцевості. Він пише чудові види венеції, іноді широкі і відкриті, з дальнім горизонтом - вид на міст риальто, площа сан - марко, місток біля моря, іноді камерні - венеційський дворик, коли виписуються арка двору, міст, старий дім в лагуні. Почуття, які пробуджує у гварді гра світла на старій стіні, або відб - лиск неба у воді є для нього власним досвідом і станом душі, а не лише візуальним враженням. В її чарівних камерних портретах, таких як портрет танцівниці барбаріні кампані, ми бачимо просвітленість палітри, ніжні як кольорова пудра, барвні сполучення, вибагливий малюнок, підкреслену грацію рухів. Але слід дода¬ти, що він увібрав в себе сутність великої італійської традиції і мистец¬тво, що приходить в європейський світ після нього, базується на інших засадах. Т єполо вважав, що живопис веронезе технічно досконаліший, ніж наступне мистецтво і він вивчає довершений колорит, якого вже не буде досягнуто і небмежені простори веронезевських композицій. Він міг з захоплюючою точністю відтворити пам ятки з розкопок геркулануму і створити давньоримську архітектуру, якою вона ніколи, може, не була, але малювалась в його уяві. Як грандіозний фрагмент реального та уявного життя, прожитого людством, історія знову оживає в його серіях змушуючи говорити руїни в римських старожитностях, в мріях каприччі, або в уявній трагічній урочистості темниць. Використовуючи подвійне травлення в офортах, він у віртуозній живописній манері, де оксамитно - чорні тіні контрастують з яскравими смугами сві¬тла, зображує грандіозні ансамблі портів, храмів, тюрем. В цей же час у вюрцбурзі, резиденції князя - єпископа йогана фон шенборна архітектор балтазар нейман (і687 - і75з) зводить третю знаме¬ниту будівлю - палац єпископа, намагаючись надати споруді рис шляхетної величності і ясної стриманості. Водночас, тут, як і у всіх культових спорудах південної німеччини, відчутний потяг до містики і певний внутрішній зв язок з середньовіччям, ще більше зазначені риси притаманні сакральному живопису та скуль¬птурі. Центральне місце належить вівтарній композиції з скульптурною групою трійці, визначним майстром пізньонімецького бароко в галузі сакральної скульптури був ігнац гюнтер (і725 - і775). Католицька церква в австрії була міцна і заможна тут зводяться грандіозні монастирські комплекси, такі як монастир у мельку, побудований якобом прандтауером (і658 - 1726). Він навчався у віденській академії мистецтв і після отримання в і750 році звання одразу ж здобуває популяр¬ність і до кінця життя завалений замовленнями по всій австроугорщині і німеччині. Саме тут виходить у світ вже згадувана історія мис¬тецтва старожитності йогана вінкельмана (1717 - і768), яку він писав в італії, де жив до кінця життя, і більш рання робота думки про наслі¬дування грецькому живопису і скульптурі. Мистецтво світське, яке, особливо у першій половині століття, скрізь тяжіло до інтимності, знаходилось в ультракатолицькій країні під тяга - рем заборон. Від пригод молодого палкого іспанця з народу з дуелями і побаченнями, через славу і успіхи придворного живописця, симпатії короля і королеви, кохання герцогині альба - до трагічної самотності старої, глухої людини, що змушена була провести останні роки у вигнанні. У звичаях народу, в національному характері від - бились великодушність, палка гордість, сміливість, готовність до не¬безпеки і смерті; унікальне захоплення кривавими видовищами коріди надає певної своєрідності світлосприйняттю, як і похмура фанатична віра в демонічні сили, забобонність, релігійний фанатизм. Важко пові¬рити, але в добу просвіти, коли в сусідній франції працюють енциклопе¬дисти, іспанська інквізиція спалює відьом, спалює людей за єресь, до якої відносять навіть читання світської літератури; публічні аутодафе жахають і приваблюють натовп водночас. Він народився під сарагосою, але переїхав до столиці, де навчався у високопрофесійного, проте, малотворчого майстра франціско байєу, з сестрою якого одружився. Вже в першій серії великих кар¬тонів для шпалер королівської мануфактури санта - барбара спостерігаємо чудове розуміння специфіки декоративного живопису і зацікавленість реальною тематикою. Ці картони - гончарний - ринок, маха і незнайомці, маха і її залицяльники тощо дуже декоративні, дещо умовні, захоплюють ефектними співставленнями дзвінких, чистих барв, великою життєрадісністю та яскраво національними народними типами.
На першому плані на парапеті - ошатний кавалер простягає гроно винограду, спокусливій красуні, ігноруючи хлоп¬чика, що теж тягнеться до цього грона; за спиною кавалера - похмура молода жінка стоїть з кошиком винограду на голові. В картоні зима вдало передані силует подорож¬ніх, що йдуть назустріч холодному вітрові, в пораненому муляреві на тлі риштування два каменяра несуть пораненого товариша. Поряд з роботою над картонами для шпалер, яка приносить йому виз¬нання - він став членом академії мистецтв і модним придворним живописцем - гойя з молодих років активно працює як портретист. Ми разом з ним захоплюємося і назавжди запам’ятовуємо владну і величну, дещо агресивну красу трагіч¬ної актриси ла тірана; капризно - мінливу, чарівну і наївно - жорс¬току гордовиту і щиру герцогиню альба. З великим співчуттям ми спосте¬рігаємо за складністю переживань, стриманим хвилюванням і прихованою гіркотою в обличчі франціско байєу, або ж схиляємось перед життєрадісною силою і сліпучою природньою грацією ісабели кобос де порсель. і до цієї гострої характерності, опуклої виразності образів додається фантастичної краси живопис, віртуозний колорит, побудований на дзвін¬ких сполохах яскраво рожевого, жовтогарячого, синього кольору серед неначе віюруючих брунатно - коричневих і блакитно - сірих тонів. Сумніви в до¬цільності існуючого порядку переростають в розчарування і рішуче запе¬речення суспільного устрою, консервативність якого ще гостріше сприймалась у порівнянні з бурхливими подіями французької революції. Прагнення до під¬вищеної експресії кольору і рухів, гостре відчуття не лише характерно прекрасного, а й характерно потворного і їх сміливе переплетення при¬таманні сміливим і широко узагальненим розписам класицистичної церкви сан - антоніо де ла флоріда. Тендітна ніжність маленького інфанта, чарівна безпосеред¬ність молодої жінки з немовлям приваблюють око, хворобиво - потворне і вродливе переплітаються тут як в житті. В цей час - в основному в останні роки століття - гойя створює свою першу знамениту графічну серію з 83 аркушів - капріччос, виявля¬ючи геніальну обдарованість в галузі офорту.
В серії відсутній послідовний розвиток єдиного сюжету, але є кілька мотивів, що дають можливість відобразити загальну картину життя іспанії у всіх протириччях і складності. Характерне для серії повторення подібних ситуацій наочно показує перетворення від¬носно реальних сцен дещо хибного змісту в жахливу формулу загальнолюд¬ського божевілля. В цілому ж гойя виступає в капріччос як неперевершений майстер гротеску, тобто, вміє правдиво розкрити сутність дійсності через пере¬більшення окремих рис і ніби фантастичних ситуацій негативного боку життя. Проте, в дещо зу¬хвалій позі красуні і особливо - сторожкому, ледь ворожому погляді є певна дисгармонія, що відрізняє мах від життєстверджуючих ренесанс - них жіночіх образів і наближає їх до майбутньої олімпії мане.
Серед прекрасних портретів першого десятиліття - вже згадуваний портрет ізабели кобос де порсель, чудовий за ліричним настроєм і влуч¬ністю характеристики образ сабаси гарсіа, а також - тереси суреда. Королівський двір емігрував в португалію і за океан, а на піренеї висадились війська веллінгтона; англійці бились з французами на іспанській землі, не раху¬ючись з національними інтересами та почуттями.
В історії мис¬тецтва до хх століття важко назвати твір, де б з таким гнівом і біллю з такою безстрашною правдою було відтворено картину протиборства злу, палке прославлення мужності народних месників і засудження мерзенної жорстокості інтервентів. Добре озброєні наполеонівські солдати не можуть зреш¬тою протистояти мужній активності партизан, що з кинжалами або й соки¬рами скрізь підстерігають ворога. На ницість і нелюдську жорстокість фра¬нцузів іспанці теж відповідають жорстокістю, але на їх боці - право кожної людини на самозахист і право народу на захист своєї землі. Живописним відтворенням подій стало два полотна 1808 - 14 років - повс¬тання 2 травня і808року та розстріл в ніч з 2 на 3 травня 1808 року, розстріл став зразком героїчного епосу нового часу, шедевром хіх сто¬ліття, де з особливою силою, трагізмом і глибиною втілено момент кульмінації конфлікту між повсталим населенням та загарбниками.
Трагічне захоплення самопожертви, самозабуття ненависті, безумна хоробрість ос¬танньої миті життя втілені в образі повстанця у білій сорочці, що широко розмахнув руки назустріч гвинтівкам, націленим йому в груди.
В чу¬дово переданій атмосфері неясного сновидства діпаратес з уповільне¬ними ритмами руху, в невірному мареві з’являються образи ірраціонально - фантастичні, побудовані на складних асоціативних зв’язках. В цих роботах відчувається гіркота перед божевіллям життя, проте, в останні роки життя гойя, стара, хвора людина, що змушена була тікати в еміграцію від жахливої реакційної влади іспанії, ство¬рює роботи, що випромінюють любов до життя і доброту.
Навчені зовсім по іншом, вони на чолі з самим петром та іншими воєноначальниками нової школи завойовують славу в тяжких переможних баталіях, які відкрили росії вихід до балтійського моря. Розмах державного будівництва - економічного, політичного, культурного сприяв високому розвитку національної самостійності та патріотизму, сприяв сміливості і широті художніх пошуків. Були закладені основи світської архітектури суспільного призначення, з`явилися нові типи споруд (базилікальний храм і образцові проекти для московського будівництва). Укріпленню нової, світської культури сприяло прагнення до об`єктивного пізнання світу, розвитку наук, книгодрукування і створення в кінці петровського правління академії наук. Це період наповнений новими ідеями, образами, появи нових жанрів і раніше незнайомих сюжетів, що є свідоцтвом тісних контактів із західноєвропейськими культурами.
Це була епоха гігантських масштабів, в якій мистецтво виходить на загальноєвропейський шлях розвитку, відмовляючись від релігійної, середньовічної замкнутості. Одна з найвідоміших споруд нової столиці - петропавлівський собор (1712 - 1733), базилікальна трьохнефна церква, був завершений за планом трезіні в західній частині високою дзвіницею зі шпилем. Для петропавлівського собору характерна простота образного рішення, стриманість, світський характер, вертикаль - дзвіниця якого займає особливе місце в контексті міського ансамблю. Трезіні виконав також петровські ворота петропавлівської фортеці (1707 - 1708), присвячені вшануванню перемоги росії в північній війні, йому належить також будова 12 колегій (1722), єдина композиція якого розчленована на 12 частин - колегій (кожна з самостійним покриттям), об єднаних єдиним коридором та галереями першого поверху.
Башня, якою завершується споруда, використовувалася для астрономічних спостережень, зали з хорами на другому та третьому поверхах - для природно - історичних колегій і бібліотек. З ранніх забудов петербургу зберігся літній палац петра в літньому саду, у вигляді простого прямокутного двоповерхового будиннку з високою покрівлею, фасад якого прикрашений розташованими між вікнами першого й другого поверхів рельєфів, виконаних а. Меншиковський палац на березі васильєвського острову уявляє собою новий тип садиби, яка складається з регулярного парку позаду нової будівлі, нового кам`яного палацу та старого дерев`яного. Центром міста стає адміралтейська сторона, де від адміралтейської башти зі шпилем трьома променями відходили невський і вознесенський проспекти та виникнувша дещо пізніше горохова вулиця. Каравак, створивший портрети членів царської сім`ї, познайомивший росіян зі стилем рококо (портрет царевен анни і єлизавети, наталії олексіїївни, внуків петра 1). ), який сформувався як художник дуже рано, ще до поїздки за кордон написавший портрети членів царської сім`ї (портрет прасковії іоанівни, портрет наталії олексіївни). В портреті канцлера головкіна, написаному після повернення на батьківщину, майстер фіксує увагу на обличчі, насичуючи його напруженістю внутрішнього життя, зосередженістю, що визначає характеристику розумного, вольового дипломата. Суттєву роль не грають аксесуари в портреті строганова, наповненого енергією, духовністю, зацікавленістю життям, при всій млосності пози елегантного придворного. Повернувшись із - за кордону в петербург він працює над оформленням петропавлівського собору, для якого виконує не тільки самостійні роботи, але й моделі живописних композицій. Керує всіма монументально - декоративними роботами, які ведуться в петербурзі (панно для сенатського залу дванадцяти колегій, ікони для церкви сімеона та анни). Зубова характерний лаконічний рисунок штрихом, велику роль відіграє колір самого білого паперу, композиція проста, логічна, ясна, з характерним трьохплановим розподілом простору.
Петербург на гравюрах зубова - це молоде місто, з мінливим, живим образом столиці гігантської морської держави, з величними кораблями - гордістю петра. До сприйняття скульптури світського характеру російські люди були підготовані барочним різьбленням ікіностасів церков, пластикою церкви знамення в дубровицях, меншикової башти, рельєфами петровських воріт. Розвиток монументальної російської скульптури починається з перщого монументу, виконаного також растреллі, - статуї анни іоановни з арапником, яскравому пам`ятнику за цільністю художнього образу, історизму та пластичній виразності. Вироби зі скла за типологією діляться на предмети з безкольорового скла з різною орнаментикою, та твори з білого або пляшкового - зеленого скла з емалевим розписом. 40 - х років, правління анни іоановни, період засилля іноземців, і 40 - 50 - і роки, роки правління єлизавети, періоду всього вітчизняного, складення стилю російського бароко, росту національної самосвідомості. Коробова над реконструкцією адміралтейства та створення центральної башти з високим золоченим шпилем (1732), з флюгером у вигляді трьохмачтового корабля, будівельними планами п. Растреллі, до ранніх будівель якого відносяться - палац бірона в митаві і руєнталє, літній палац єлизавети петрівни, палац воронцова на садовій вулиці в петербурзі. У цих спорудах майстер зберігає деяку стриманість, використовуючи на фасадах злегка виступаючі пілястри і лопатки, частіше рустовані, дещо скупіше декоративну скульптуру і орнаментальні композиції. Майстер працював над великим петергофським палацем, парадні сходи і великий танцювальний зал якого символізують перемогу синтезу мистецтв в одному стилі - бароко. В центрі петербурга растреллі будує зимовий палац, квадратну в плані будову, яка має замкнутий парадний двір з підкресленими вугловими масивами, що включали основні приміщення, потрійні ворота, які вели у двір зі сторони галявини, на місці якої зараз знаходиться двірцева площа. Ніхто з архітекторів тих часів не володів такою дивовижною фантазією, таким блискучим талантом у створенні могутніх архітектурних симфоній, де на повний голос звучали золоті, сині, білі, зелені, червоні кольори, композиції колон, фронтонів, ліпних окрас скульптури, ефекти світла й тіні - весь арсенал засобів виразності архітектурного стилю бароко, як растреллі. Центральні відтінки фасаду оформлено колонадами на двох верхніх ярусах, колони спираються на кронштейни пілястр аркади першого поверху, що підтримують скульптури атлантів. Золото капітелів, скульптур та орнаментальних окрас, сині поля стін, білосніжні колони, наличники вікон, зеленуваті тони антаблементів і горизонтальних тяг - усе створює яскраву, сліпучу колористичну гаму.
Барочний інтер`єр - єдиний декоративний потік, багатство декора в барочно - рокайльних тенденціях, з граціозним рисунком, примхливістю загальної композиції, нарядністю рішення. З`являються цілі фарфорові ансамблі, в основі яких - вази, посуд, ручки столових приборів, підсвічники, мініатюрні фарфорові скульптури дам і кавалерів (власний столовий сервіз єлизавети петрівни, сер. В період правління єлизавети петрівни в росії працювали художники стилю рококо, наприклад, італієць п`єтро ротарі, автор славетних зображень граціозних дівочих голівок, німець г. їх характеризувала різнобічність, універсальність, уміння створювати все своїми руками, від плафонів і панно до театральних декорацій, розписів хоругвів, малюнків на шпалерах, а також ікон для церков. Вони є свідоцтвом перетворення різних тенденцій в мистецтві цього часу - від спадщини парсуни до впливу рококо, а також - поетичного сприйняття художником образу людини.
Антропов використовує свій улюблений композиційний прийом - дає поясне зображення, навмисно наближаючи напівфігуру і обличчя до глядача, яке зразу звертає на себе увагу.
Перші портрети майстра, що мали офіційний характер, об`єднують в собі принцип композиції західноєвропейського парадного портрету і йдучих від парсуни рис застиглості, сухості, плоскістності (портрети князя та княгині лобанових - ростовських, генерал - адмірала князя м. Колорит залишається теплим, художник віртуозно будує його на сполученні червоного і золотого з перлино - тілесним, використовуючи тонкі лесіровки, якими моделюється форми.
У ломоносова був грандіозний задум - створити більше двадцяти великих мозаїчних панно для петропавлівського собору (до нас дійшла мозаїка полтавська баталія). Воно було стимулом для росту антикріпостницьких настроїв, мало вплив на формування світосприйняття новікова й радіщєва, на творчість письменників сумарокова й фонвізіна, всіх передових діячів дворянської культури другої половини століття. Його високопатріотичні, громадянські ідеї служіння вітчизні, його захоплення внутрішньою та зовнішньою красою людини, прагнення до гармонії - все це живиться філософією просвітництва, руху, виникнувшого в англії та франції і ставшого незабаром загальноєвропейським. Розповсюдженню ідей класицизму сприяла політична ситуація першого десятиліття єкатерининського часу, коли дворяни мали надію на демократичні реформування в суспільстві і бачили в єкатерині ідеал просвітницької монархині. Дещо пізніше рінальді будує в петербурзі мармуровий палац, одержавший свою назву від того, що нижній поверх був облицьований гранітом, а два верхніх, об`єднаних коринфськими пілястрами й напівколоннами, - кольоровим олонецьким мармуром. Для будівель рінальді (в царському селі збудовані кагульський обеліск, чесменська колона, орловські ворота), як і для архітектури цього часу взагалі характерне використання природного матеріалу, тонке розуміння красоти різних пород каменю. Це був проект нового центру москви, до якого входили царський палац, з міцним цоколем в нижньому ярусі, колегія, арсенал, театр, площа у вигляді античного форуму, з трибунами для народних зборів. Від баженовського задуму залишились фігурні ворота і фігурний міст, напівциркульний палац, оперний дім, хлібний будинок, восьмигранний кавалерський корпус. Пашкова в москві, розташованого на відкосі високого пагорбу напроти кремля, з головним фасадом зверненим до москви - ріки, - однієї з самих гарних будівель столиці і по сьогоднішній день. Баженов приймав участь в початковому етапі проектування михайлівського (інженерного) замку в петербурзі та двох павільонів біля нього при в`їзді на територію замку.
Не бувши пенсіонером, казаков навчався в школі ухтомського, велику школу пройшов в сумічній роботі з баженовим, прицюючи над проектом кремлівського палацу.
В кремлі казаков створює самостійну значну будівлю - будинок сенату (присутні місця), який уявляє собою рівносторонній трикутник, одна сторона якого паралельна кремлівській стіні, що виходить на червону площу.
Замкнутий, також трикутний за формою, двір розділений двома корпусами на три частини, розділяючи центральний парадний двір від двох вуглових службових. Серед будівель цього періоду можна назвати колонний зал благородних зборів (1784), в якому центральний простір, призначений для святкових церемоній, виділений коринфською колонадою. Улюблений прийом ротонди, прикрашеної кільцем іоничних колон, використаний казаковим в будівлі голіцинської лікарні за замислом є меморіальна споруда на честь роду голіциних. Поєднання трьохповерхового корпусу з боковими флігелями та великим садом позаду - принцип, яким казаком широко користувався при забудові жилих будинків (наприклад, будинок і. У 80 - і роки кваренгі будує у зимовому палаці лоджії рафаеля та споруджує ермітажний театр, в якому він розташовує місця амфітеатром, за взірцем театру палладіо у віченці під венецією. Камерон, шотландець за походженням, талант якого виявився головним чином у вишуканих дворцово - паркових заміських ансамблях, в яких камерон показав свій дар в оформленні інтер єрів, поняття гармонії архітектури з природою, почуття єдності стилю. В царському селі камерон створює комплекс із галерей, одержавшого назву на честь її автора - камеронової, агатових кімнат, холодних бань на першому поверсі та висячого саду - спогад про античність поряд з пишнотою бароко єкатерининського палацу.
Так, корпус агатових кімнат дуже легкий, що підкреслюється портиком з колоннами іоничного ордеру, а оброблений рустом фасад холодних бань навмисно важкий та величавий. В більш стриманому дусі строго класицизму вирішує камерон павлівський палац, квадратний в плані, центральним круглим італійським залом, увінчаним куполом. Розум і скептицизм, духовна витонченість і слід душевної замореності, кастової винятковості - самі різні сторони характеру зумів передати шубін в образі цього російського аристократу.
Складний абрис і розворот голови і плечей, трактовка різнофактурної поверхні (плащ, парик, мережива), тонке моделювання обличчя (надмінно прищурені очі, лінія носа, малюнок губ) і більш вільно - живописна - одягу - все нагадує стилістичні прийоми бароко. Мовою пластики він створює надзвичайно виразні образи виняткової енергії, зовсім не прагнучи до їх зовнішньої героїзації (бюст генерала - фельдмаршала з. Складна багатогранна характеристика дається і в бюсті ломоносова, створеному для камеронової галереї, де він повинен був стояти поряд з бюстами античних героїв. Він виконав 58 овальних мармурових історичних портретів для чесменського палацу, скульптури для мармурового палацу і для петергофу, статую єкатерини іі - законодавиці. Завдяки майстерному чергуванню масивних частин з ажурними просвітами досягнуто граничної чіткості силуета скульптури, який з різних боків щоразу розкриває якусь нову грань в її змісті. Художник сказав у монументі так багато, що його скульптура стала ніби символом подолання всіх труднощів і перешкод на шляху прогресивного розвитку країни.
Його пастушок із зайцем, сплячий амур, амур зі стрілами та інші говорять про тонке й глибоке приникнення в еліністичну культуру, але разом з тим, в них немає зовнішнього наслідування. Загалом, козловського - класициста, захоплює тема героя, і він виконує декілька терракот за мотивами іліади, дає своє трактування епізоду петровської історії в статуї якова довгорукого, де широко використовує традиційні атрибути.
Створений узагальнений образ національного героя дослідники відносять до найбільш досконалих творів російського класицизму, поряд з мідним вершником фальконе і монументом мініну та пожарському.
Разом з кращими скульпторами - шубіним, щедріним, мартосом, прокоф`євим - козловський прийняв участь в заміні статуй петергофських фонтанів, виконавши одне з самих відповідальніших замовлень. ) він працюе над скульптурним комплексом захаровського адміралтейства, якому зумів підкорити декоративне начало в монументальному синтезі, продемонструвавши прекрасне відчуття архітектонічності. Лосенко уважно вивчав не тільки російську історію, а й давньруські костюми, шукав характерні типажі, при всій патетиці в його картині багато щирого почуття. Дія розігрується на фоні величавої колонади, учасники сцени утворюють куліси, що допомагає сконценрувати увагу на головних персонажах - гекторі, патетичний жест якого вказує на готовність жертвувати особистим щастям в ім`я обов`язку, та андромасі, в фігурі якої прочитується передчуття трагічного кінця. Угрюмов займався також портретним жанром, був прекрасним педагогом, викладавшим в академії більш як 20 років і випустивших таких майстрів як кіпренський, шебуєв, єгоров. Майстер досягае особливої поетичностї своїх портретних творів, використовуючи відточені композиційно - ритмічні та живописні засоби (портрети новосильцової, ланської, санті), художник з задоволенням зображує людей, які належать до московської дворянської інтелігенції, цікавих йому своїм внутрішнім світом, своерідністю. Найвищим досягненням живопису левицького є відома серія портреів вихованок смольного інституту благородних дівчат - смольнянок, в образах яких художник показав живі справжі людські риси.
Молоді дівчата танцюють (нелідова, борщова, лєвшина) розігрують театральні сцени (хованська та хрущова), грають на музичних інструментах (алимова), просто позують (давидова та ржевська). Левицький майстер камерного інтимного портрету (портрет д`якової), в якому характеристика образів завжди конкретно - ясна, осягаюча, з характерною поетичністю. В його камерних портретах з`являється більш тверезе обєктивне відношення до моделі, характеристика індивідуальності стає більш узагальненою, в ній підкреслюються типові риси.
Серед головних моделей репрезентативного портрету левицького була сама імператриця, яку художник зображав не одноразово, а найбільш відоме її зображення - законодавиці. Алегорична мова портрету - данина класицизму, інтинсивність кольору з перевагою холодних локальних тонів, скульптурність форм, підкреслена пластичність, чіткий розподіл на плани - свідоцтво рис зрілого класицизму.
Сама поява таких зображень говорить про інтерес до внутрішнього життя людини, передачі душевних станів людини, її приватного життя, мріючої або відпочиваючої на природі. Всі сентиментальні портрети боровиковського - це зображення моделей в простому одязі, іноді в солом`яних капелюхах, з яблуком та квіткою в руці (портрет філіпової, портрет арсентьєвої, лопухіної). Гордовита неуважність, граціозність пози, вираз замисленого обличчя - все побудовано на складних кольорових нюансах, в основному блакитного й бузкового, на перетіканні одного тону в інший, будуючих форму, на тонких світлотіньових градаціях, з яких складається гармонічне підкорення всіх частин цілого. ідея сентименталізму знайшла відображення і в портреті селянки христин`ї, в якому боровиковський при всій пасторальності й ідилічності зумів створити живий людський образ, сповнений особливої щирості та чистоти.
Тепер це не репрезентативний портрет законодавиці з усіма імператорськими регаліями, а зображення звичайної жінки на прогулянці в царськосельському парку.
В портретах майстра спостерігається прагнення до більшої конкретності характеристики, суворої пластичності, майже скульптурності форм, до посилення об`ємності, щільного звучного живопису.
Поклоніння перед зворушливою дружбою, домашнім вогнищем набуває деякого відтінку декларативності та демонстративності(портрет безбородко з дітьми, лабзіної з вихованкою, кушелєвої з дітьми). Багато чому навчившись у театральних живописців, алєксєєв так будує перспективу, що створюється враження природності та цілковитої достовірності зображуваного. По значущості, популярності та художній досконалості знову виділяється фарфор, представлений парадними сервізами з великою кількістю предметів та прикрас.
Коментарі
Дописати коментар