схема професійна майстерність сучасного вчителя

березня 26, 2021

Перед скачиванием данного файла вспомните о тех хороших рефератах, контрольных, курсовых, дипломных работах, статьях и других документах, которые лежат невостребованными в вашем компьютере.

Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів. Йде вчитель - початківець, який заклопотаний честю мундира і прагне над усе, щоб діти бачили в ньому вчителя, хоча не такою вже й значною є різниця між ними в роках. ішов колись на урок і директор павлиської школи василь олександрович сухомлинський, щоб разом з дітьми пізнавати красу слова, думки, життя, навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Усі вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії. На себе — самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя — програма, заходи, способи їх пред явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку — гуманістична стратегія). У школі по радіо дізналися про думку семикласника щодо непорядків у шкільній їдальні, яку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв ю у різних учнів. Марія василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши директорові разом з учнями обговорити проблему поведінки в їдальні, схваливши небайдужість миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини.

Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування. Динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість; емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь - якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив; оптимістичне прогнозування — прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості; креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв язувати проблемні ситуації. Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно - педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя. Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами). Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності). Педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально - виховний процес на уроці. Сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного аналізу великого розмаїття педагогічних ситуацій. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним психофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення — тонкий інструмент впливу на суб єктів виховання. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом — уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми.

Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня — вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. А у підлітковому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачесаного за модою десятирічної давності, у якого руки вже забули, що таке манікюр, а обличчя — макіяж. Цілком поділяючи думку знаменитого педагога, вважаємо, що кожен учитель, незалежно від статі, віку, місця проживання, сімейних обставин, природних даних тощо, в змозі створити власну неповторну зовнішність, якщо серйозно візьметься за цю справу.

Зрозуміло, що самовдосконалення у цьому напрямку потребує певних особистих зусиль, деяких матеріальних затрат, але ми переконані, що це матиме благодатну віддяку.

Необхідно відпрацьовувати всі елементи зовнішності в комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень одразу чітко будуть помітні не доопрацювання в іншому аспекті. індивідуалізація (індивідуальний стиль, імідж, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави, тобто все те, що відрізняє одного вчителя від іншого). іншими словами, взявши на себе роль вихователя, педагог пам ятає про це щохвилини і демонструє її через свою зовнішність незалежно від того, чи знаходиться він у безпосередньому контакті з учнями чи ні. Дотримання професійної культури (інтелігентність, педагогічна етика, толерантність, педагогічний такт, емоційна стійкість, нездатність зашкодити психіці дитини поглядом, жестом, мімікою, тоном мовлення та ін. Передбачає, що кожне нове вміння, яке розвиває вчитель і яке поступово трансформується у звичку, має базуватися на попередніх знаннях, уміннях і навичках та перебувати у безпосередньому зв язку.

Конкурс елегантності, міс чарівність, конкурс бальних і сучасних танців, конкурс декламаторів, ораторів, демонстрація моделей модного взуття, одягу, прикрас. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності вчителя не нова, проте досить актуальна, її вирішення залежить в першу чергу від учителя, який має прагнути до ідеалу.

У гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує дітей. Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і спілкуватися з учнями (довгі сережки чи намисто, каблучки на пальцях, музичні прикраси). Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок, почуттів рідною мовою, різними мовними стилями, технікою драматичного мовлення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного вдосконалення шляхом спеціальних вправ. Сподіваємося, що запропоновані рекомендації допоможуть учителям уміло та впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на високому рівні оволодіти педагогічною технікою. Найпоширенішими формами монологічного навчання вчителя є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах з учнями, які будуються у формі запитань і відповідей. Яка впливає на створення емоційно - психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між учителем та учнями, на стиль їхньої діяльності. Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього тести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім залежить від того, який стиль спілкування з учите притаманний учителеві, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення. У вчителів, стиль спілкування яких з учнями будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і переживань. Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи учня, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому.

Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість учня в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно - ціннісного ставлення до знань. Але педагогічна доцільність мовлення вчителя полягає в тому, щоб не тільки передати учням знання, а й сформувати в них емоційно - ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань. Розв’язати це завдання вчитель зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати знання, а й вживати на свідомість, почуття учнів, спонукати їх до спів роздумів співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу.

Вона підкреслює роль мовлення вчителя у розв’язанні таких завдань уроку, як організація ефективного навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття учнів на уроці. Під терміном “культура мови” розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. По - друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною дією”, мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно - вольового, морального впливу на учнів. Головна мета спрямованості мовлення – викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу спів роздумів і співпереживання. Створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан. Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.

Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності. Соціально - перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити ї можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні. Концепція національного виховання про сутність виховання на україні, про особистість вчителя і завдання його творчості (розділ п ятий критерії ефективності виховної діяльності педагога). Гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності (забезпечують швидкість самовдосконалення), педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом. Рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці. Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) — спрямованість на іншу людину (дитина — центр уваги педагога), утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та взаємовідносин. На себе — самоутвердження (я — справжній вчитель); на вихованця (дитина — найбільша цінність, допомогти їй бути щасливою); на засоби впливу (програма, способи впливу, заходи); на мету педагогічної діяльності (гуманізм — сприяння всебічному розвитку кожної дитини). Головне в житті — не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд (а. Комунікативність, перцептивність (розуміння інших), динамізм особистості (активність, гнучкість впливу), емоційна стабільність (саморегуляція), оптимістичне прогнозування (віра в позитивне в кожній людині, у перспективу її розвитку), креактивність (творчість) тощо. Вміння використовувати свій психофізичний потенціал як інструмент виховного впливу (володіти своїм фізичним, психічним, емоційним станом; голосом, мімікою, пантомімікою); вміння впливати на інших (вербальні, невербальні засоби спілкування). Доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності). Сухомлинського сто порад вчителю, павлиська середня школа, як виховати справжню людину, розмова з молодим директором школи та багатьох інших велика увага приділяється творчості вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота батьківщини.

Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя (сухомлинський в. Співробітництво з усіма учасниками навчально - виховного процесу; навчання без примусу, з оптимізмом, без конфліктів; використання опори в навчанні; система випередження у навчанні; гуманістична система оцінювання; демократизація виховання особистості; самоаналіз, саморозвиток, самовдосконалення особистості тощо. Шаталов (куда и как исчезли тройки, педагогическая проза, эксперимент продолжается, опорные конспекты по физике — 8 класс); самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція); засвоєння професійних знань, вмінь, навичок; громадська активність; педагогічна практика; вивчення передового педагогічного досвіду.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і кінець - кінцем просто духовним багатством. Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його — в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача. У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора — глядачі, слухачі; для педагога — студенти). Культура спілкування викладача зі студентами; саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям; оволодіння увагою аудиторії; виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога); володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо). Педагогічне спілкування — це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією. Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції — творчість педагога. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією. Зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості; усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості. Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести.

Аналіз історичного розвитку форм та методів педагогічної діяльності для формування професіоналізму вчителя та дослідження особливостей їх використання. У межах концепції особистісно - орієнтованого підходу до виховання людини, формування ціннісної свідомості і на її основі - відношення до суб єктів, об єктів і явищ оточуючої дійсності набуває особистісної і суспільної значущості. Багато вчених минулого і сучасності прийшли до висновку, що виховання - це прилучення дитини до всіх досягнень людської культури у такий спосіб, щоб вона жила в контексті загальнолюдської культури.

Правомірність постановки проблеми формування ціннісної свідомості зумовлена визнанням цінності самої особистості, яка не є, і ніколи не була продуктом соціального середовища. Ціннісні орієнтації і ціннісні відношення - це стійке вибіркове віддання переваги зв язку суб єкта з об єктом оточуючого світу, коли цей об єкт, представляючи собою соціальні значення, набуває для суб єкта особистісного смислу, розцінюється як дещо значуще для життя окремої людини і суспільства в цілому.

Система педагогічної освіти, яка має спрямованість на перспективу, повинна надати вчителям можливість здобуття знань і набуття вмінь, які дозволять орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, ефективно застосовувати засоби та методи доступу до інформаційних ресурсів та інформаційних комунікацій, практично використовувати сучасні педагогічні технології. Окремою проблемою, актуальність якої не зменшується внаслідок упровадження у навчальний процес різного виду педагогічних інновацій, а навпаки, стає більшою, є формування особистості вчителя, його педагогічної майстерності. Впровадження інноваційних технологій навчання, ініційоване появою засобів навчання нового покоління і можливостями їх широкого застосування як складових навчального середовища, зумовлює необхідність нових підходів до формування професійної майстерності вчителів. Педагогічна техніка зазнає найбільших змін, оскільки, завдяки застосуванню нових засобів навчання, стає можливим застосування нових методів активного навчання. Предметом дослідження даної курсової роботи виступають особливості використання форм і методів педагогічної діяльності для формування професійної майстерності вчителя. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані. Критеріями професійної майстерності вчителя є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого - педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань). Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. Комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування). Впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його). є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально - виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об єктивних та суб єктивних їх передумов. є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально - виховного процесу.

Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності. Простежуючи динаміку цих процесів (від індивідуальної майстерності, тобто мистецтва педагога, і до загальновідомих, усталених активних методів і форм освіти) можна відзначити, що саме розвиток засобів учіння і пов язаних з ними методик, збільшення їх ваги в педагогічних системах від епохи до епохи стимулював процес технологізації педагогіки в таких означеннях. Стандартизація, уніфікація освітнього виробництва в системі масової освіти; винесення творчого процесу (створення і оцінка технологій учіння) на більш високий рівень; упорядкування освітньої системи на основі ієрархії рівнів організації і відповідних їм специфічних технологій тощо. Фактично вимоги до освіченості вчителя нижчі, ніж до освіченості школяра, бо той повинен знати всі предмети, а учителеві досить знати на тому самому рівні один. Кучерявий визначає такі критерії інтегральної готовності педагогічної діяльності вчителя як ступінь психологічної готовності до професійної діяльності; адекватність самооцінних професійних знань учня вимогам професійної діяльності; сформованість загальних, важливих для вчителя початкових класів і вихователя дошкільного закладу, умінь та якостей учня; сформованість специфічних для педагогів дошкільних закладів і початкових класів умінь та якостей у галузі виконання професійних функцій; ступінь сформованості готовності до самовдосконалення після закінчення вищого навчального закладу.

її методологічна функція у професійній підготовці вчителя полягає у забезпеченні єдності структурних компонентів цієї підготовки, розмаїття процесів і явищ, вивчення яких передбачено програмами різних навчальних дисциплін. Завдяки педагогічній майстерності у процес професійної підготовки імпліцитно привноситься у наочній формі парадигмальний підхід сучасної наукової методології. Робота із складними структурними об єктами, ознайомлення з системним баченням цих об єктів, формування елементів системного мислення стосовно до педагогічних об єктів. Суттєвим у визначенні ролі та функцій педагогічної майстерності в системі неперервної педагогічної освіти є її розвиток як складної організаційної системи, що включає процес формування, становлення і розвитку особистості вчителя, який розпочинається ще на шкільній лаві, продовжується у вищому навчальному закладі й реалізується у сфері післядипломної освіти.

Ступінь готовності випускників до професійної педагогічної діяльності визначається не як показник його оволодіння багатогранною педагогічною майстерністю, а лише основами цієї майстерності. Готовність учня до педагогічної діяльності як показник оволодіння ним педагогічною майстерністю може бути виявлено лише в період практики, де на основі аналізу його діяльності з ясовується відповідність власне знань, умінь і навичок учня реально існуючому переліку знань, умінь та навичок, які є показниками оволодіння педагогічною майстерністю. 1 - 3) концепція національного виховання про сутність виховання на україні, про особистість вчителя і завдання його творчості (розділ п ятий критерії ефективності виховної діяльності педагога). Поняття “педагогічна творчість” розуміємо як діяльність педагога, що спрямована на досягнення максимально можливого пізнавального, виховного і розвивального результату під час навчання школярів. У “вимірюванні” цих досягнень педагога вбачається його творча активність, творча позиція з явно дієвими творчими актами, на тлі яких зростає захоплення учнів навчальною роботою у поєднанні із спритністю й винахідливістю. Сологубом, що в основі теорії навчання має бути єдиний системний підхід, комплексне дослідження та наукове розроблення й обґрунтування з широким виходом на технології педагогічного процесу.

Кілпатрик на основі лабораторних спостережень висунули теорію вродженої розумової обдарованості, а як основний педагогічний принцип - саморозвиток особистості. Саморозвиток особистості й самореалізація її інтелектуальних і творчих сил відбуваються наче зсередини власних інтересів, потреб, установок, усвідомлення власних здібностей і можливостей (н. Готовність педагога до творчості сучасні автори стали все частіше називати “креативністю” і трактують її як “різнобічне явище інтегрального характеру, що визначає не тільки розвиток творчої індивідуальності, а й забезпечує функціонування продуктивно - творчого процесу усередині особистості, її самореалізацію” (н. Ця готовність є першим етапом педагогічної творчості, коли діяльність педагога спрямована на пошук способів, що забезпечують максимальну реалізацію пізнавального (освітнього), виховного і розвивального потенціалу уроку.

Вирішення сукупності завдань освітнього (максимально можливі результати з оволодіння знаннями, уміннями й навичками з конкретного навчального предмета). Виховного (формування певних рис особистості, підвищення рівня вихованості учнів, свідомості та самосвідомості, світогляду) та розвивального аспектів навчання (розвиток психічних процесів, інтелектуальних умінь). Бондаря, оптимальним уважається урок, на якому всі учні (низьких, середніх і високих здібностей) працюють на рівні своїх максимальних навчальних можливостей. Виділення головного, найбільш суттєвого у змісті уроку, яке в ході засвоєння наповнюється достатніми для осмислення фактами, прикладами, практичними діями, наочними ілюстраціями тощо. Оптимізація змісту навчального матеріалу, що зводиться до побудови навчальних ситуацій навколо провідних ідей, положень (теоретичний блок), основних ознак, властивостей, відношень, характеристик (емпіричний блок), дій та операцій (практичний блок), що конкретизують мету засвоєння знань чи умінь кожної навчальної ситуації з усвідомленням очікуваних результатів. Передбачення контрольних запитань і завдань для одержання інформації про ступінь розуміння засвоюваного матеріалу та, за необхідності, внесення коректив у процес його засвоєння. Вибір оптимального темпу навчання, використання спеціальних прийомів економії часу на уроці й дома, дотримання нормативів витрати часу учнів та вчителя. Педагогові важливо не тільки дати певну суму знань із свого предмета, а й навчити учнів розвиватися самим, зорієнтувати кожного на самостійний пошук нових знань, навчити прислухатися до пульсу і вимог епохи.

Психологічні особливості кожного педагога, морально - психологічний клімат і рівень згуртованості членів колективу, характер керування в школі з боку адміністрації; нормативно - правове регулювання діяльності педагогів у різних типах сучасної школи; організація матеріально - технічного забезпечення професійної діяльності педагогів. Недосконалість системи стимулювання творчої роботи педагога, неефективне функціонування системи узагальнення та поширення досвіду творчих знахідок негативно впливають на мотивацію вчителя, його творчість та прагнення творчого натхнення, врахування його внеску у шкільні успіхи.

Обмеженням свободи особистості, що розвивається за суворої регламентації всіх видів її роботи (де немає місця творчому компоненту в руслі уроків, практичного заняття). Орієнтацією вітчизняної освіти на нетворчих фахівців, у поведінці яких пріоритетним є дисциплінованість і чітке виконання наказів; 4) учень вибудовує свою програму самостійно чи разом з іншими й обирає напрям свого навчання, сповна усвідомлюючи відповідальність за наслідки свого вибору; 5) учитель поступово створює в класі клімат, що полегшує навчання, а далі цей клімат створюють і підтримують самі учні. Роджерс розглядає як прояв нового мислення, як істинну реформу освіти, яку не можна забезпечити лише набуттям навичок і вмінь, знань і здібностей учителя, ні розробками і впровадженням у навчальний процес нових експериментальних програм і найсучасніших технічних засобів навчання. Завдання професійного вчителя - створити атмосферу в класі, яка допомагає виникненню учіння, значущого для учня, тобто справжня реформа освіти має базуватися на перебудові певних особистісних настанов учителя, що реалізуються в його міжособистісній взаємодії з учнями.

Зрозуміло, що педагогічна діяльність - творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєного алгоритму і оскільки в ньому постійно виникає щось нове.

Чим багатша людина як особистість, тим вона цінніша як член організації, якщо, звичайно, організація занепокоєння не лише збереженням статусу, а й вдосконаленням діяльності, створення мов для творчості й розвитку.

Як і в будь - якому виді творчості, в ній своєрідно поєднуються нормативні (що випливають із встановлених законів, правил) і евристичні (створені під час власного пошуку) елементи.

Маючи багато спільного з іншими видами творчості (наукова, художня, технічна), педагогічна є своєрідною, пов язаною із характером процесу, із його результатом - особистістю учня. Однак правильність інтуїтивно прийнятого рішення значною мірою залежить від досвіду викладача, його знань, умінь, педагогічної майстерності й творчого підходу до професійної діяльності. Перехід від знань до професійно орієнтованої парадигми в підготовці висококваліфікованих спеціалістів ставить неординарні вимоги до особистості вчителя. Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) - спрямованість на іншу людину (дитина - центр уваги педагога), утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та взаємовідносин. Головне в житті - не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд (4. Комунікативність, перцептивність (розуміння інших), динамізм особистості (активність, гнучкість впливу), емоційна стабільність (саморегуляція), оптимістичне прогнозування (віра в позитивне в кожній людині, у перспективу її розвитку), креативність (творчість) тощо. А) вміння використовувати свій психофізичний потенціал як інструмент виховного впливу (володіти своїм фізичним, психічним, емоційним станом; голосом, мімікою, пантомімікою); критерії майстерності педагога. Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і духовним багатством. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і учнів є однією з ознак технологічної культури, викладача. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя і учнів під час уроків або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до класу, показ яскравих цілей діяльності, передачу учням розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усім класом. Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування вчителя із учнями перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - це творчість педагога. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість учнів, переборює психологічні бар єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією. зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи стимулятором його творчості; лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести.

Саме тут вчитель набуває організаторських якостей, ідеологічного загартування, навичок вихователя, він зростає як особистість і водночас як спеціаліст. Соціальна активність вчителя передбачає усвідомлену готовність до суспільно корисної праці і практичну реалізацію цієї готовності в конкретній діяльності в інтересах суспільства. Засвоєння різноманітних форм та методів активного навчання допомагає вчителям швидше набути професійного досвіду, глибше усвідомити соціальне призначення професії вчителя. Саме тому до кожного уроку доцільно розробляти практичні завдання, спрямовані на розвиток мислення учнів, а заразом і самого вчителя, а також формування практичних умінь і навичок виховної роботи з дітьми, підлітками, юнаками.

Створюючи виховні задачі вчителі вчаться аналізувати, моделювати, конструювати, регулювати, організовувати свою навчально - виховну діяльність і поведінку учнів. Педагогічні задачі, які пропонуються вчителю, повинні бути різного рівня складності і передбачати різні види діяльності, починаючи з репродуктивної і поступово переходячи до творчої діяльності. Використання проблемних питань під час самоосвіти вчителя допомагає підвищити рівень інтересу до вивчення теорії навчання та виховання, вчить його мислити діалектично, робить істину доказовою, а знання усвідомленими, формує активну, творчо мислячу особистість. На думку деяких науковців поняття “розумове виховання” дублює поняття “навчання”, оскільки завдання розумового виховання співпадають з функціями навчання. Вчитель завжди діє в конкретних ситуаціях, тому важливо ще у період навчання у вищому навчальному закладі освіти навчатися бачити ситуацію, аналізувати її, виділяти провідні ідеї, які лежать в основі пошуку її розв язання, розробляти конструктивні схеми і варіанти практичних рішень. У вчителя значно підвищується професійний інтерес, актуалізуються наявні знання, закріплюються навички педагогічного аналізу і узагальнення, розвиваються педагогічні здібності. Включення вчителя у ситуації професійної спрямованості, а саме таким і є метод моделювання фрагментів виховних заходів, створює умови, в яких вчителі отримують можливість самостійно аналізувати педагогічні процеси, опрацьовувати шляхи встановлення контакту, прийоми створення певного емоційного стану та його корекції, шляхи вирішення типових ситуацій взаємодії. В педагогіці під моделюванням фрагментів виховних заходів розуміють спеціально організовану і педагогічно керовану діяльність, де у створеній ігровій ситуації імітується певний реальний навчально - виховний процес. Цей метод дозволяє розкрити перед вчителем соціальний зміст учительської професії, основні її кваліфікаційні характеристики, забезпечує тісний зв язок педагогічної теорії з шкільною практикою і дає можливість побачити типові труднощі, з якими вчитель зустрічається в своїй повсякденній праці, а також визначити шлях їх подолання. Потреба суспільства передавати свій досвід і знання підростаючим поколінням викликала появу системи шкільного навчання і породила особливий вид суспільно необхідної діяльності - професійну педагогічну діяльність. Принципи моралі визначають ставлення особистості до суспільства і суспільного прогресу, до батьківщини і людей, до праці і суспільної власності, до людини і колективу.

Потрібно усвідомити в чому полягає особливість ставлення вчителя до суспільства і суспільного прогресу, в чому специфіка вчительського патріотизму і інтернаціоналізму, гуманізму і сумлінного ставлення до праці, колективізму і чесності, правдивості і скромності. Цілком очевидно, що основні вимоги моралі учителя не можуть не збігатися з вимогами моралі громади, не бути однаковими з моральними вимогами інших професій. Виникнувши як наука про виховання дітей і молоді, педагогіка у міру розширення меж виховання і сфери дії суб єктивних чинників в житті суспільства усе більш стає наукою про загальні закономірності виховних дій на людей різного віку.

Відособлення і формування педагогіки як науки були викликані зростаючими потребами суспільства в створенні спеціальних учбово - виховних установ, в теоретичному осмисленні і узагальненні досвіду навчання і виховання підростаючих поколінь, спеціальна підготовка їх до життя. Ось чому на певному етапі розвитку людського суспільства і, зокрема, в пізніший період рабовласницького ладу, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділяться в особливу громадську функцію, тобто виникають спеціальні виховні установи, з являються особи, професією яких стало навчання і виховання дітей. Це мало місце у багатьох древніх країнах, але більш менш достовірні відомості про школи для хлопчиків дійшли до нас з єгипту, країн близького сходу і античної греції. Вже у стародавньому світі багато громадських діячів і мислителі добре усвідомлювали і вказували на величезну роль виховання, як в розвитку суспільства, так і в житті кожної людини.

У древній греції педагогами називалися раби, яким аристократи доручали наглядати за своїми дітьми, супроводжувати їх в школу і з школи, нести учбове приладдя, а також здійснювати з ними прогулянки.

Надалі педагогами стали називати спеціально підготовлених людей, які займалися навчанням і вихованням дітей, і для яких педагогічна діяльність була професією. Сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодопомоги, милосердя, поваги до старших, миролюбства, - того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики.

Багато вчених минулого і сучасності прийшли до висновку, що виховання - це прилучення людини до всіх досягнень людської культури у такий спосіб, щоб вона жила в контексті загальнолюдської культури.

Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв язання конкретних педагогічних завдань. Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Дошкільних закладах, школах, професійно - технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців. Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. Водночас в наш час успішність навчання багато в чому залежить не тільки від сформованості в учня пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто не лише від викладання, а й від виховної роботи.

В свою чергу, ефективне вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності. Адаптивна функція пов язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. У сучасній педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об єктом, а й суб єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Diagnosis - розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти.

Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально - виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти.

Prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально - виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально - орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків. Комунікативно - стимуляційна функція педагогічної діяльності пов язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально - пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Аналітико - оцінна функція діяльності вчителя пов язана з необхідністю аналізувати результат навчально - виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Сучасний етап розвитку освіти в україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого - педагогічної науки в практику.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою. По - перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально - виховного процесу у навчальних закладах різного типу.

Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько - пошукового характеру.

По - четверте, створилася реальна ситуація конкурентноздатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних. Дуже важливим в наш час є те, що питання про педагогічні технології тісно пов язані з поняттям педагогічної майстерності, бо дії майстра завжди досконалі. Можна бути професійно компетентним педагогом, тобто вільно орієнтуватись у предметній сфері, системно сприймати й діяти у педагогічній реальності, мати особистісно - гуманітарну орієнтацію (на відміну від технократичної), вміти узагальнювати й передавати свій досвід іншим колегам, бути здатним до рефлексії, володіти сучасними педагогічними технологіями, але при цьому не бути майстром, а залишатися добротним ремісником. Щоб бути майстром, необхідно володіти особистісною професійною неповторністю і унікальністю, власним стилем діяльності, концептуальністю професійного мислення. “вченість”, зазвичай - вітчизняна, за національністю її носія; доступність методів педагога для учнів, тобто “методичність” знань як здібність ці знання ефективно викладати; розуміння натури дитини, бачення в ній задатків майбутніх здібностей як придатність для певного виду майбутньої діяльності; моральність педагога як зразок поведінки для вихованців, хоч у цілому роль, що відводилася йому, була незначною - він лише передавач знань шляхом використання правильної методики; естетичність як необхідне постійне вміння вчителя включати до процесу педагогічної дії позитивні почуття прекрасного і піднесеного, рідше - комічного, наповнюючи дію потребою - спонукою кожного учня до набування статусу суб єкта педагогічної дії. Отже, аналіз розвитку уявлень про педагога свідчить про те, що особистісне усвідомлення себе майстром, значущості своєї справи, визнання колегами й суспільством - усе це складові, що дозволяли говорити про спроможності педагога як майстра. Автори вважають, що поняття “система” є загально методологічною категорією і розуміють під нею складене із частин ціле, сукупність елементів, які знаходяться у взаємозв язку, взаємодії один з одним і утворюють єдність. Учитель в особистісно - орієнтованому освітньому процесі нашого часу стає автором (співавтором) цілей, змісту, форм і методів педагогічної взаємодії, творцем такої освітньої ситуації, в якій реалізуються його особистісні функції і затребувана особистість учнів. В умовах особистісної орієнтації освіти сама педагогічна діяльність має авторську природу, бо педагогічна технологія не може штучно привноситися ззовні, а має народитися у власному досвіді вчителя. Крім того особистість учителя є одним із джерел цілепокладання, а це означає, що зміст особистісно орієнтованої освіти, що включає в себе особистісний досвід самого вчителя, в іншій формі, крім авторської, існувати не може.

Набування особистісного досвіду, тобто досвіду рефлексії, вибору життєвих цінностей, прийняття відповідальних і нестандартних рішень можливе лише в ситуації, яка потребує вияву особистісної позиції вчителя й учня. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості. Педагогічний словник дає нам визначення іміджу викладача як емоційно забарвлений стереотип сприйняття образу учителя у свідомості вихованців, колег, соціального оточення, в масовій свідомості. У сучасному, такому, що втратив багато минулих орієнтирів українському суспільстві, професія учителя втратила минулі висоти, і необхідність її реабілітації не викликає сумніву.

Відповідь на це питання багато в чому пов язана з індивідуальним іміджем кожного педагога, адже загальне уявлення про будь - яку професію формується в результаті виділення в суспільній свідомості типових особливостей її представників. Процес побудови іміджу залежить як від самого учителя, так і від індивідуальних особливостей учня, його статі, віку, а також від досвіду, знань, національності і інших чинників. є і інша сторона проблеми - педагог, який займається створенням власного іміджу, не лише краще виглядає, але і краще себе почуває, впевненіше, а у результаті і успішніше працює. Русскої, в списку десяти професійно значимих якостей учителя у кінці xx століття імідж займає друге місце з точки зору дітей, і лише восьме - з точки зору самих учителів. Петрової показує, що імідж хорошого учителя в сприйнятті усіх категорій учнів, що вивчаються, і батьків чітко пов язаний з такими універсальними якостями, як миролюбний, веселий, тактовний, відвертий, активний, щедрий, упевнений, співпрацюючий, організований, працелюбний, розумний і приємний. Нині в період національного відродження україни, вчителю відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту.

Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності і, чи не найголовніше - безмежного бажання стати педагогом - майстром. Зовнішність учителя виконує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто з соціумом, а з молоддю, для якої педагог - це своєрідний еталон, зразок для наслідування. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним психофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення - тонкий інструмент впливу на суб єктів виховання. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом - це уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми.

Як зайти в приміщення, привітатися з присутніми, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки - вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Не секрет, що учні хочуть навчатися у вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. А у старшому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, у якого руки не знали манікюру, а обличчя - макіяжу.

Педагогу сьогодення, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. Наявність орієнтованого режиму дня, складеного залежно від порядку занять, важливо передбачити у ньому час для догляду за собою, фіксуючи, скільки його потрачено на певну процедуру.

Уміло налагоджений самоконтроль допоможе виробити звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу, побоювання запізнитися. Важливим є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням зовнішнього вигляду своїх колег, спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній вигляд. Сучасний педагог повинен на кожному уроці, в кожному своєму вчинку бачити не тільки безпосередній зміст, а й безліч різнопланових контекстів і водночас усвідомлювати педагогічне над завдання (або мету завдання). Всі дії педагога будуть ефективними тільки тоді, коли регулярно включатимуть самого учня в активну діяльність, ставитимуть його в позицію суб єкта, який повинен і має можливість сам відповідати за свою долю. Не зробивши цього внутрішнього переакцентування своєї діяльності з авторитарної педагогіки на педагогіку співробітництва, учитель мимоволі потраплятиме в пастку авторитаризму (щоб зробити швидше, своєчасно виконати заплановані справи, треба усунути все, що заважає, в тому числі й психологічні особливості учня). Якщо він проводить їх в одному і тому самому класі, то змінюється не лише зміст того, що він робить, а змінюються (внаслідок уже здійсненого інформаційного, особистісного впливу та інших чинників) і діти, і сам учитель. Важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за дверима учбового закладу неприємні переживання, поганий настрій. Учитель завжди має бути твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи.

Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, погляду, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності. Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в інститутах підвищення кваліфікації педпрацівників, інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних навчальних закладів. Самоосвіта - це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об єктивних потреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Вивчення нових програм і підручників, аналіз їхніх дидактичних та методичних особливостей; самостійне засвоєння нових технологій навчально - виховного процесу; оволодіння методологією і методикою педагогічного дослідження; активна участь у роботі науково - методичних семінарів і методичних об єднань, різних творчих груп; підготовка методичних розробок; систематичне вивчення передового педагогічного досвіду.

Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, беручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об єднання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково - практичних конференціях. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти підпорядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його професійно - педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реальним можливостям. Серед останніх велике значення має сформованість різностороннього інтересу до пізнання, наполегливість і воля у подоланні труднощів, розвинена рефлексія і самокритичність. Семінари - практикуми - форма навчання учителів, класних керівників, вихователів, змістом якої є спостереження й аналіз відкритих уроків, інших форм навчальної роботи; спостереження і аналіз проведеної колективної творчої справи, вирішення педагогічних ситуацій і завдань. Протягом останніх десятиріч особливо активізуються практичні заняття у вигляді ділових, рольових ігор, організаційно - діяльнісних ігор, різного роду тренінгів. Перевага цих форм у варіативності ситуацій, що програються, моделюванні ситуацій, можливості колективного обговорення, зіткнення різних точок зору, що допомагає викорінити спрощений підхід до складних педагогічних явищ. Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально - психологічні умови у школі - відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку.

Використання комп ютера на уроках також допомагає реалізувати принципи розвиваючого навчання, найперше - принцип особистої зацікавленості учня в засвоєнні матеріалу.

Отже, використання можливостей пк на уроках дозволяє підвищити ефективність навчання, поліпшити аналіз та оцінювання рівня знань учнів, звільнити більше часу для надання допомоги учням. За допомогою комп ютера проведення уроків, вправ, контрольних і лабораторних робіт, а також оцінювання успішності стає ефективнішим, а величезний потік інформації - досяжним. По - перше, саме вчитель має можливість зацікавити учнів, викликати допитливість, завоювати їх довіру; по - друге, він може спрямувати їх увагу на ті або інші важливі аспекти предмету, який вивчається; по - третє, відзначити їх старанність та знайти шляхи спонукання до навчання. ), використання ресурсів мережі інтернет (пошук та опрацювання інформації, електронна пошта, розташування особистих науково - методичних розробок в мережі інтернет, створення особистої сторінки), вмінню створення та верстки публікацій (засоби видавничих систем), використанню засобів управління навчальною діяльністю та засобів її планування (органайзер) - одна із найактуальніших проблем, яку необхідно вирішити на сучасному етапі побудови інформаційного суспільства в україні. Ознайомити з поняттями та особливостями діяльності вчителя у наш час; розвивати вміння пояснювати значимість професії педагога у сучасному світі, розрізняти методи вдосконалення педагогічної майстерності; виховувати свідоме ставлення майбутнього покоління до вагомості цієї професії. Сьогодні на уроці ми ознайомимося з особливостями діяльності вчителя у наш час, проаналізуємо роботу відомих вам викладачів і зробимо висновки, хто може носити високе звання “сучасний педагог”. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище - визначати, до якої категорії психолого - педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення. Він повинен не тільки знати й уміти застосувати на практиці основні педагогічні теорії, але і творчо їх використовувати, а також прагнути до втілення власних педагогічних ідей. Вчені визначають професійну компетентність як певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно й відповідально, як оволодіння людиною здатністю й уміннями виконувати визначені професійні функції (а. Абульханова); як наявність спеціальної освіти, глибокої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення власної науково - професійної підготовки (в. На думку науковців, показниками професійної компетентності є загальна сукупність об’єктивно необхідних знань, умінь та навичок; уміння правильно їх застосувати під час виконання своїх функцій; знання й прогнозування можливих наслідків певних дій; результат праці людини; практичний досвід; гнучкість методу; критичність мислення; а також професійні позиції, індивідуально - психологічні якості й акмеологічні інваріанти.

Весніна, який окреслює професійну компетентність як здатність працівника якісно й безпомилково виконувати свої функції, як у звичайних, так і в екстремальних умовах, успішно опановувати нові знання й швидко адаптуватися до змінних умов. Функціональна (реалізація професійних знань), інтелектуальна (здатність до аналітичного мислення й комплексного підходу до виконання своїх обов’язків), ситуативна (діяльність залежно від професійної ситуації), соціальна (реалізація комунікативних та інтеграційних здібностей). Спеціальна компетентність; методична компетентність у галузі способів формування знань, умінь і навичок учнів; психолого - педагогічна компетентність; рефлексія професійної діяльності. Тряпіциною, які визначають професійну компетентність учителя як інтегральну характеристику, що визначає здатність розв’язувати професійні проблеми й типові професійні задачі, що виникають в реальних ситуаціях професійної педагогічної діяльності, з використанням знань, професійного й життєвого досвіду, цінностей та нахилів. Спеціальна компетентність (володіння власне професійною діяльністю на достатньо високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток); соціальна компетентність (володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співпрацею, а також прийнятими в певній професії прийомами професійного спілкування; соціальна відповідальність за результати своєї професійної праці); особистісна компетентність (володіння прийомами особистісного самовираження й саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості); індивідуальна компетентність (володіння прийомами саморегуляції і розвитку індивідуальності в рамках професії, готовність до професійного зростання, здатність до індивідуального самозбереження, непідвладність професійному старінню, уміння організувати раціонально свою працю). Розглядаючи сутність професійної компетентності учителя й враховуючи, що дана проблема досліджується й розробляється дослідниками досить не тривалий час, вчені наразі не прийшли до єдиного висновку.

Компетентність — це ще й деяка перспектива, що тією чи іншою мірою доступна даному фахівцю через його індивідуальні можливості й різні об єктивні фактори.

Сєриков стверджує, що компетентність учителя виявляється в здатності встановлювати зв язок між педагогічним знанням і ситуацією розвитку учня, в умінні дібрати адекватні засоби і методи з метою створення умов для розвитку особистості учня. Мітіної, яка пов язує педагогічну компетентність із гармонійним поєднанням знання предмета, методики й дидактики викладання, умінь і навичок (культури) педагогічного спілкування, а також прийомів і засобів саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації. Колесникова вважає, що педагогічна компетентність – це інтегральна професійно - особистісна характеристика, що зумовлює готовність і здатність виконувати педагогічні функції згідно прийнятих у соціумі в конкретно - історичний момент норм, стандартів, вимог. Гоноболін підводить до думки про творчу педагогічну компетентність і розглядає працю вчителя як творчий процес, де головним є знання з предмета й уміння ці знання використовувати.

Автор вважає, що в процесі діяльності виявляються якості особистості, особливості психічних процесів і властивостей людини, а провідне значення мають самовдосконалення і творчість. Ми погоджуємося із думкою вченого, що творчість – це оригінальне розв’язання будь - якого завдання, пов’язаного з працею вчителя, і якщо він творчо мислить, значить, він компетентний у своїй професійній діяльності. Молчанов характеризує її як обсяг компетенцій, коло повноважень у сфері професійно - педагогічної діяльності, тобто розглядає компетентність як системне поняття, а компетенції – як його складову частину.

Так у широкому смислі компетентність, на думку дослідника, – це підтверджене право належності до певної професійної групи працівників, що визнається з боку соціальної системи загалом та представників інших професійних груп – зокрема. На підставі проведеного аналізу розробок вчених можна констатувати, що загальна феноменологія професійної компетентності вчителя загальноосвітнього навчального закладу та її окремих видів знайшла відображення у великій кількості психолого - педагогічних досліджень, проте в сучасній психолого - педагогічній науці проблема професійної компетентності педагога не має однозначного розв’язання. Однак базовою характеристикою даного поняття залишається ступінь сформованості в педагогічних працівників єдиного комплексу знань, навиків, умінь, досвіду, що забезпечує виконання професійної діяльності (н. Це пов язано з тим, що сам термін ще остаточно не вивчений, недостатньо досліджений в психолого - педагогічній науці і в більшості випадків використовується для визначення високого рівня кваліфікації й професіоналізму фахівця. Сєриков, компетентність, виступаючи результатом навчання, не прямо випливає з нього, а є наслідком саморозвитку індивіда, узагальнення особистісного й діяльнісного досвіду.

Це – інтегративна властивість особистості, що володіє комплексом професійно значущих для вчителя якостей, має високий рівень науково - теоретичної й практичної підготовки до творчої педагогічної діяльності та ефективної взаємодії з учнями в процесі педагогічної співпраці на основі впровадження сучасних технологій для досягнення високих результатів. Продуктивна компетентність - вміння працювати, отримуючи прибуток; здатність виробляти власний продукт, приймати рішення та нести відповідальність за них; готовність та потреба у творчості (ш. Автономізаційна - здатність до саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти, конкурентоспроможності; готовність і потреба навчатися протягом усього життя (ш. інформаційна - володіння інформаційними технологіями, вміння добувати, опрацьовувати й використовувати різні види інформації з різноманітних джерел (в. Полікультурна – оволодіння досягненнями культури; розуміння інших людей, їх індивідуальності і відмінностей за національними, культурними, релігійними й іншими ознаками (а. Підсумовуючи зазначене вище, можна відзначити, що сьогодні більшість науковців серед ключових позицій професійної компетентності вчителів виводять на перше місце саме продуктивну компетентність та розглядають її не лише як вміння працювати, а насамперед, як здатність до створення власного продукту, прийняття певних рішень, несення відповідальності за них, готовність і потребу у творчості. Приходила бабуся, приносила додому буханку запашного гарячого чорного хл1ба, заспокоювала мене, починала розповщати казки, i я засинав безпечно, з над1ею. Сказане вище шдтверджуе той факт, що модульно - вар1антна система вивчення дисциплш педагопчного циклу е втшенням найбшып перспективних сучасних осв1тшх технолопй i в поеднанш з дванадцятибальною системою оцшювання знань студент. Зокрема з осв1тн1ми послугами, ресурсами, дидактичними властивостями i функщями мережi 1нтернет, тобто узгодити впровадження сучасних як педагопчних, так i. У психолого - педагопчнш та мисте цтвознавчi й л1тератур1 поняття профес1онал1зм часто використовують якщо не синошмом майстерност1, то наближеним до нього. Прац що е важливою ознакою профес1онал1зму, то саме поняття професюналпм в1др1зняеться ще й такими особливими ознаками, якл забезпечують ерудищю та яскраво в и раже hi штереси i схильност1 до творчо. Процес оволодшня основами майстерносп передбачае ч1тке уявлення мети кожного конкретного заняття, оптимальне визначення завдань, творчий пошук ефективних шлях1в, форм, метод. Справи - це фах1вець високо1 культури, який глибоко знае свш предмет, добре волод1е знаниями вщповщних галузей науки та мистецтва, досконало волод1е фаховими методиками.

Професюнатзм вчителя сьогодш повинен проявлятися, головним чином, у тому, що, здобуваючи психолого - педагопчш знания, вш повинен не тшьки навчити учня, а й поступово переводити його з одного стану в шший, бшын високий р1вень розвитку, тобто найбшып швидкими та економними шляхами реатзувати завдання формування сощально зршо. Професшна майстершсть вчителя на практищ проявляеться у ясному взаемозв язку вах р1зновид1в д1яльностг отже, основи майстерносп не можуть бути сформованими до того часу, доки майбутнш учитель не буде залученим до практично. Вшись науковою методолопею, р1зномаштними психолого - педагопчними та метод и ко - п ро фс с 1 й н и м и знаниями, не навчившись критично та творчо застосовувати.

Шдготовки; 2) р1вень професюнатзму д1яльносп педагопчного колективу та його кер1вництва, бшыпою чи меншою м1рою здатний допомогти окремому педагогу; 3) р1вень педагопчних та спещальних зд1бностей викладача, тобто ступшь вщповщносп особи кожного тим вимогам, котр1 висувае перед ним профсая. Ндивщуальний - природна бюлопчна, психоф1зюлопчна основа вчителя; особистюний - система професшно вагомих вщносин; суб ектний - способ взаемодп (характер професшно. З р1зномаштними складовими, властивостями й вщношеннями, котр1 не шддаються безпосередньому прямому спостереженню, 1 виявляеться поб1чно, що зумовило доцшьшеть використання методу моделювання. Взаемодп у епшкуванш и школярами (функцп та вербальш засоби педагопчного епшкування, комушкативш зд1бносп педагога, майстершсть встановлювання контакпв); - зовшшня й внутршня педагопчна техшка вчителя (психолопчний стан вчителя та учшв, його корегування, артпедагопка (ораторське мистецтво, чиюсть дикцн, виразшеть викладу думки, р1вшсть у динам1щ почутпв); - готовшеть до педагопчно. педагопчш зд1бносп (особиспсно - типолопчш (схильшсть до роботи з диьми, витримка та самовладання, псих1чна саморегулящя); дидактичш (здатшеть викладу навчального матер1алу, культура та техшка мовлення); академ1чш (зд1бност1 до профссшно. Д1яльност1); здатшсть до спшкування (оргашзацшш, комушкативш, сугестивш, перцептивш зд1бносп, педагопчний такт 1 уява, здатшсть розподшяти увагу); - професшнозначупц якосп вчителя (особистюно - психолопчш та профссшно - педагопчш (зд1бност1, характер та його риси, псюачш процеси та стани особистосп. Шдивщуальний стиль д1яльносп та спшкування, креатившсть як творчий потенщал); - компетентшсть (авторитетшсть, котра допомагае вчителю продуктивно виршувати навчально - виховш завдання, передбачае глибокл професшш знания). Ситуащ формулювання педагог1чних завдань, прийняття р1шень, передбачення наслщюв в1д прийняття того чи шшого р1шення, спиратися на поняття про педагопчну систему, ii структурш та функцюнальш елементи.

1) якосп особистосп вчителя, котр1 визначають його громадянську позищю, професшно - педагопчну та шзнавальну спрямованють; 2) високл вимоги до психолого - педагопчно. Слщ зазначити, що ця штегрована модель вченого вперше включала у себе таю поняття, як сплав особистюно - психолопчних та профссшно - псдагопчних якостей, загальних 1 фахових знань та вмшь, що сформували поняття профссшно. Педагопчна д1яльшсть тюно пов язана з цшностями, якл принципово ор1ентують м1жособистюний контакт, 1 це дозволяе акцентувати свою увагу на аксюлопчному бощ сшлкування. Засоби, що застосовуються в аксюлопчно ор1ентованих технолопях шдготовки майбутшх фах1вщв, повинш виконувати роль аттрактора, призначенням якого - в спонуканш особистосп до конструктивного виршення внутршньо особистюного конфлшту цшностей, що виникае м1ж. Яльносп вчителя музики, дов1вши цим, що шзнання твор1в мистецтва, маючи свою специфшу, зумовлюють ор1ентащю майбутшх фах1вщв на естетичну природу мистецтва, перенесения домшанти.

Тому, саме профсслйна майстершсть передбачае високий р1вень розвитку bcix елемент1в творчосп у вир1шенш р1зномаштних педагог1чних завдань у npoucci творчо. Таким чином, таке комплексне лікарсько - педагогічне обстеження і спостереження за шорт - треківцями тренеру слід організовувати хоч би один раз в квартал із побудовою графіка інтенсивності фізичного навантаження. Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем лікарсько - педагогічних спостережень за спортсменами, що займаються шорт - треком. Усвідомлення особистістю своїх потягів до діяльності - потреб та інтересів; прагнень і ціннісних орієнтацій; мотивів діяльності, уявлень про свої соціальні ролі; самооцінку особи - стісних властивостей і якостей як майбутнього спеціаліста - професійних знань, умінь та навичок, професійно - важливих якостей; регулювання свого професійного становлення. Під моделлю процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів ми розуміємо описову характеристику, що містить вимоги щодо знань та вмінь, структури й результатів діяльності, особистісних якостей майбутнього вчителя, а також умови й методи її формування. Як бачимо, структурними компонентами професійної компетентності є три сфери (операційно - технологічна, мотиваційна, рефлексивна), засобом реалізації сфер компетентності є педагогічна практика, а результатом сформованості всіх сфер. Багатогранність педагогічної діяльності вимагає від майбутнього вчителя опанування різносторонніх загальних і спеціальних знань, які відповідають базовому рівню професійної освіти (табл. Диференціально - психологічний (знання про особливості засвоєння навчальної інформації конкретними учнями у відповідності з індивідуальними і віковими характеристиками). Соціально - психологічний (знання про особливості навчально - пізнавальної та комунікативної діяльності навчальної групи і конкретного учня в ній, особливості взаємовідносин учителя з класом, закономірності спілкування). Метою нашої статті є розкриття деяких аспектів професійної компетентності вчителя для побудови змісту практики як форми роботи з формування цієї компетентності. Теоретичні знання, що зумовлюють рівень професійної мобільності вчителя, яка проявляється в його здібності орієнтуватися в соціально - педагогічних ситуаціях, які постійно змінюються, швидко і правильно розв‘язувати педагогічні задачі. Отже, структура професійної компетентності вчителя передбачає сформованість знань як з предметної галузі, так і методичних, а також професійних знань (знання про основні напрями і зміст праці вчителя, сутність і особливості професійно - педагогічної діяльності, розвиток педагогічної і психологічної науки, професійну підготовку та ін. діагностично - прогностичні, тобто зв’язані зі збором інформації, її аналізом, систематизацією, визначенням проблем, цілей, завдань, розробкою різних програм, планів і т - організаційно - регулятивні вміння повинні забезпечити виконання програм і планів, покладених на даний предмет і уміння організувати будь - який вид дитячої діяльності (гра, праця, навчання), максимально забезпечити активність кожної дитини; - контрольно - коригуючи вміння відображають необхідну теоретичну підготовку і практичні якості, необхідні для організації, збору, систематизації і аналізу етапно - ігрової інформації, прийняття принципових педагогічних рішень на вдосконалення педагогічного процесу; - до фахових спеціальних знань або професійних вмінь відносяться гностичні, конструктивні, організаторські, комунікативні і прикладні. Гностичні (пізнавальні) уміння полягають в умінні вчителя пізнавати предмет своєї діяльності (виховання), виявляти його індивідуальні особливості, намічати ціль, методику вивчення дитини, бачити тенденцію її розвитку, своєчасно помічати і розуміти зміни, визначати психічний стан, властивості та інше.

Чітко і ясно бачити ціль і завдання педагогічної діяльності, конкретного заходу, складати план, відбирати зміст, який повинен стати надбанням дитини, учня, визначати способи досягнення цілі, вміти дозувати будь - який вид роботи.

Відповідно до вікових та індивідуальних особливостей вихованців, передбачати і заздалегідь планувати взаємини з дітьми, здійснювати систему контролю, обліку, самообліку та ін. Організаторські уміння - це уміння організовувати дітей, правильно розподілити між ними роботу, забезпечувати активність дітей, спрямовувати роботу батьків з дітьми.

Уміння комунікативного характеру - налагоджувати контакт з дітьми, батьками, колегами, входити в добрі стосунки, проявляти увагу до них, бути потрібним у колективі. Прикладні уміння - проводити різноманітні ігри, виготовляти наочні посібники, грати на музичних інструментах, користуватися проекційною апаратурою, фотографувати тощо. Визначати конкретні навчально - виховні завдання із урахуванням вікових та індивідуальних особливостей колективу; планувати і аналізувати навчально - виховний процес з психологічних, дидактичних, методичних позицій із урахуванням сучасних вимог; обґрунтовано вибирати ефективні форми, методи і засоби навчання й виховання, визначати результати засвоєння дітьми програмного матеріалу, рівень їх вихованості та роз - витку;керувати навчальною діяльністю дітей і формувати у них загально - навчальні уміння й навички; методологічні філософські знання; знання загальних законів і категорій діалектики, законів розвитку, філософське розуміння основ педагогіки та психології, проблем особистості; знання загальної методології пізнання; знання теорії пізнання, загальнонаукових методів (емпіричного та теоретичного дослідження, наукового пізнання); знання методології педагогіки, педагогічного процесу, методологічних принципів дослідження проблем у сфері освіти.

системи принципів і засобів особистісно орієнтованої взаємодії з дітьми; - знання психолого - педагогічних умов для розвитку пізнавальної мотивації та здібностей дітей; - знання психологічних основ педагогічної діяльності; знання основ коригувальної педагогіки в освітньо виховній роботі з дітьми та просвітительської педагогічній роботи з батьками.

Спеціальні - знання предмету, що викладається; - знання педагогічних технологій, сучасних інноваційних методичних систем навчання та виховання; - знання методів активізації інтелектуальної діяльності та шляхів загального особистісного розвитку дітей; - знання методів, засобів і форм організації роботи та управління життям дитячого колективу.

Раціонально розподіляти час на уроці і виконувати розроблений план; здійснювати поточне й перспективне планування навчально - виховної роботи; проводити різноманітну роботу з розвитку пізнавальної активності, інтересів і потреб учнів; здійснювати виховну роботу в класному колективі, групі продовженого дня, в гуртку чи об’єднанні за інтересами і т проводити індивідуальну роботу з дитячим колективом і з батьками; проектувати і прогнозувати розвиток особистості і дитячого колективу на основі знань вікових та індивідуальних особливостей дітей та підлітків, а також особливостей колективу; розвивати у школярів потребу в здоровому образі життя, дотриманні правил особистої та громадської гігієни, оволодінні навичками першої методичної допомоги; комп’ютерну техніку і різноманітні наочні посібники; розробляти й виготовляти дидактичний матеріал і наочні посібники; оформляти предметні кабінети; знайомити батьків з основами педагогічних знань; проводити самоаналіз, самооцінку і корекцію власної педагогічної діяльності. Використовувати різноманітні форми й методи педагогічного спілкування з дітьми, батьками, колегами; будувати ділові та осо - бистісні стосунки зі всіма особами, що беруть участь у вихованні дітей. Вивчати особистість кожного школяра і колективу в цілому з метою діагностики і проектування їх розвитку і виховання; спостерігати й аналізувати організацію навчально - виховного процесу; вивчати передовий педагогічний досвід (нові педагогічні системи, сучасні технології навчання і виховання, альтернативні і вирішальні програми і підручники); розробляти нові прийоми, методи, технології навчально - виховного процесу, обґрунтовувати їх, використовувати.

Отже, успішне вирішення педагогічних завдань вимагає не тільки високого рівня професійних та спеціальних знань, адекватного усвідомлення професійного обов’язку і відповідної особистої спрямованості, а й сформованості на їх основі автоматизовано здійснюваної вправності. Високий рівень розвитку пзяо людини при сформованій позитивній мотивації є важли - вою умовою, що забезпечує його високу продуктивність у професійної діяльності. Поняття професійно - значущого об’єднує внутрішнє і зовнішнє, виокремлює й конкретизує головне в предметному змісті мотивації та регуляції поведінки педагога. Зязюн вказував на те, що майбутньому вчителю необхідно працювати “над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність. інтерес і любов до дитини, як відображення потреби в педагогічній діяльності, справедливість, педагогічна пильність та спостережливість, педагогічний такт, педагогічна уява, товариськість, вимогливість. Проникати в критично - наслідкові зв’язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, передбачати результати роботи, давати теоретичне обґрунтування своїм діям; ю. Проаналізувавши лише деякі підходи, можна побачити, що серед вчених не існує єдиної дум - ки щодо питання про структуру необхідних учителю професійно - значущих якостей особистості. На нашу думку, компетентного вчителя, в першу чергу, повинні відрізняти гуманістичні якості, такі як ем - патія, такт, толерантність, вміння знайти позитивне в людині, доброзичливість, справедливість тощо, без яких неможлива робота з дітьми, бо “процес гуманістичного виховання учнів починається з формування гуманістичних якостей особистості самого вчителя”. Визначальною тут є система цінностей учителя, де альтруїзм - здатність робити добро іншій людині, незалежно від її походження, віри, соціального статуту, від користі, яку вона приносить суспільству, - переходить із розряду філософських категорій в стійке психологічне переконання. Альтруїстична настанова, яка входить до особистісних якостей, часто висуває перед вчителем високі вимоги - вміння бути вище своїх власних бажань та потреб і віддати безумовний пріоритет потребам учня. Безпеки - прийняття відповідальності за власне життя; ідентичності - прийняття власного “я”, реальна оцінка себе; приналежності - закріплення себе в будь - якій групі; мети - визначення сенсу життя; вміння сприймати виклик долі; впевненість у власній компетентності, що дуже важливо для становлення справжнього професіонала, покликаного виконувати обов’язки з виховання підростаючого покоління, що покладені на нього суспільством. Найбільш важливою професійно - значущою якістю компетентного вчителя є комунікативність, тому що вміння спілкуватися є необхідним для педагогічної діяльності, адже він працює у сфері “ лю - дина - людина”, яка передбачає здатність успішно функціонувати у системі міжособистісних стосунків. У вузькому розумінні під комунікативні стю (комунікативною компетентністю) розуміють здатність організовувати “інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами, з врахуванням стосунків між ними”, тобто здатність до організації комунікативного процесу.

На нашу думку, ще одним показником професійної компетентності є емоційна гнучкість вчителя, “збереження працездатності при виникненні певного завдання в умовах емоціогенної ситуації”. Високим рівнем розвитку емоційної гнучкості, який володіє прийомами вербального і невербального прояву почуттів та цілеспрямовано їх застосовує в спілкуванні з учнями, збагачує педагогічну взаємодію, робить її емоційно насиченою, формує в учнів почуття психологічної захищеності й безпеки, забезпечує досягнення високої продуктивності педагогічної діяльності, справляє позитивний вплив на розвиток індивідуальності учнів. 1) здібність до передачі дітям знань в короткій і цікавій формі; 2) здібність розуміти учнів, яка базується на спостережливості; 3) самостійний і творчий склад мислення; 4) винахідливість; 5) організаторські здібності. У структурі складної і багатогранної психологічної освіти рядом дослідників виділяються і інші компоненти, які вони характеризують як педагогічні здібності (в. Рівні розвитку педагогічних здібностей часто не збігаються з рівнем ставлення до справи, набагато перевищуючи його або, навпаки, набагато відстаючи від нього. Отже, педагогічні здібності тісно пов’язані з мотиваційною орієнтацією, рисами характеру та емоційністю педагога, з його загальними здібностями (спостережливістю, уявою, особливостям інтелекту і мови), а також з іншими спеціальними здібностями (артистичними, художніми, музичними тощо). Студенти, яким властива позитивна мотиваційна орієнтація, під час педагогічної практики, як правило, проявляють значну самостійність намагаються випробувати себе різних видах діяльності, як в роботі з дітьми, так і в спілкуванні з родиною та співпрацею з колегами, вникають у всі деталі життя освітнього закладу.

Дана робота присвячена розробці фітнес - тех - нології для підвищення рухової активності підлітків 1315 років та наведені результати порівняльного аналізу досліджень рівня рухової активності під впливом занять по запропонованій нами технології. Впровадження фітнес - тех - нології в систему фізичного виховання школярів як у позаурочний так і вільний від навчання час показало достовірне підвищення рухової активності в експериментальних групах дівчат на 11 % (р надоели баннеры.

Шукати в цьому блозі

схема професійна майстерність сучасного вчителя

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

виола елена михайлова интервью

голіе подростки в кино

форум слив школьниц

мій конспект трудове навчання 2 клас за новою програмою

яке значення мають повторення в 4 класі

наш сад кристалл 10 0 торрент