реферат класифікація методів навчання.

реферат класифікація методів навчання.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. У давні часи і на почат­ку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх на­щадків лише до світського життя, а не до трудової діяль­ності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу - епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, ме­тоди, звернені до свідомості й активності учнів у навчан­ні, практичні методи навчання. У кла­сифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов язаної діяльності вчителя та учнів як за­сіб управління їх пізнавальною діяльністю. Метод пояснення пе­реважно використовують під час викладання нового мате­ріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, ко­ли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли.

Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, ство­рення мистецьких шедеврів та ін. Забезпечувати виховну спрямованість навчання; оперува­ти тільки достовірними і перевіреними наукою фактами — не містити фактологічних помилок; спиратися на достат­ню кількість яскравих і переконливих прикладів і фактів, що доводять правильність теоретичних положень, сприя­ють кращому сприйманню нового матеріалу; будуватися за планом (чіткий поділ на частини); передбачати зрозумі­лість головної думки та основних моментів; передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки й узагальнення; бути унаочненою; доступною і простою щодо мови; бути емоційною за формою і за змістом, особ­ливо на уроках географії, біології, історії, літератури.

Наприклад, про життєвий і творчий шлях письменника — з курсу літератури; з історії — на теми, присвячені аналізу причин та наслідків важливих істо­ричних подій; з природничих дисциплін — на теми, які потребують розкриття сутності певних теорій тощо. Складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Підтри­мують увагу слухачів цікаві приклади - ілюстрації теоре­тичних положень, а також наочність, технічні засоби нав­чання, проблемний виклад матеріалу.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мі­рою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги ви­значити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлен­ня про об єкти, що є предметом вивчення. Бесіда - повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за до­помогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, & також на матеріалі текстів літературних тво­рів, документів. Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в то­му, що вчитель уміло сформульованими запитаннями ске­ровує учнів на формування нових понять, висновків, пра­вил, використовуючи набуті знання, спостереження. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних за­питань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи.

Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл за­учування без розуміння й осмислення запитань і відпові­дей, у сучасних школах він використовується таким чи­ном, що учнів підводять до самостійної розумової діяльно­сті, до самостійного мислення. Готуючись до бесіди будь - якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку те­ми, намічає основні запитання для учнів. У досвідченого вчителя вони короткі й точні; ставляться в логічній послі­довності; пробуджують думку учня, розвивають його; кіль­кість запитань — оптимальна. Запи­тання про факти; запитання, які передбачають порівнян­ня і відповідний аналіз явищ; запитання про причинові зв язки і значення явищ; запитання, на які можна відпо­вісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні висновки, за допомогою індуктивних та дедуктивних вис­новків; запитання, які потребують доведень. Якщо учень неправильно відповідає на запитання, його формулюють зрозуміліше для нього, якщо ж він і в тако­му разі не може відповісти, ставлять легше запитання, від­повідь на яке допоможе підійти до правильного висвітлен­ня питання в першому його формулюванні. У процесі бе­сіди доцільно спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня; здійснювати дифе­ренційований підхід до учнів; опитувати не тільки тих, хто бажає, її перевага в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижуючи контро­лю за станом їх знань. Науково - педагогічному працівнику необхідно виявити максимум самостійності, тому що жодних програмних вказівок з цього питання давати зверху недоцільно. Традиційно метод навчання визначають як спосіб взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності педагога і студентів, спрямованої на реалізацію цілей навчання, або як систему цілеспрямованих дій педагога, які організують пізнавальну й практичну діяльність студентів і забезпечують розв язання завдань навчання. Наприклад, метод розповіді, залежно від цільового призначення і прийомів, які його реалізують, може втілюватися в описі, оповіданні, поясненні, доведенні, міркуванні, елементах драматизації. Але якщо кожен метод реалізується за допомогою навіть 2 - 3 характерних прийомів чи сполучень, то для вибору оптимального методу або прийому навчання реально потрібно переглянути понад сотню варіантів. Очевидно, що така процедура практично нездійсненна, тому що людина, за дослідженнями психологів, може одночасно зберігати у своїй свідомості не більше 5 - 7 елементів й оперувати ними.

От чому педагог вдається нерідко до стихійного чи випадкового вибору, зумовленого або межами власного досвіду, або модою на той чи інший підхід, або принципом усього потрохи.

інший вихід багато хто вбачав у тому, щоб запозичати найкращі, кимсь відпрацьовані зразки, готові методики, використовувати своєрідні методичні шпаргалки.

Не заперечуючи певної користі таких методичних розробок, готових варіантів чужого досвіду, потрібно зазначити, що для педагога це лише заготовки, напівфабрикати, матеріал для аналізу, оцінки, вибору, переконструювання. Другий шлях пов язаний із використанням більших, цілісніших дидактичних структур - типів або методичних систем сучасного навчання, насамперед інформаційного навчання, програмованого, проблемного, релаксопедичного. Під час такого підходу метод не використовують ізольовано від інших елементів системи, а він є засобом втілення певних цілей на основі заздалегідь відомих специфічних закономірностей і механізмів. ¦ за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв язують специфічні завдання (орієнтація на методи підготовки тих, кого навчають, до вивчення матеріалу, що передбачає пробудження інтересу, пізнавальної потреби, актуалізацію базових знань, необхідних умінь і навичок; на методи вивчення нового матеріалу; на методи конкретизації й поглиблення знань, набування практичних умінь і навичок, які сприяють використанню пізнаного; на методи контролю й оцінки результатів навчання); ¦ за способом керівництва навчальною діяльністю безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи студентів); ¦ за дидактичними цілями виокремлюють методи організації діяльності тих, кого навчають, методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки (10. Оскільки успіх навчання загалом залежить від внутрішньої активності тих, кого навчають, від характеру їхньої діяльності, то саме характер діяльності, ступінь самостійності та творчості мають бути важливими критеріями у виборі методу.

Діяльність тих, кого навчають, є алгоритмічною, тобто відповідає інструкціям, розпорядженням, правилам - в аналогічних до представленого зразка ситуаціях. Використовуючи будь - які джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різні підходи, показує спосіб розв язання поставленого завдання. Його суть - в організації активного пошуку розв язання висунутих педагогом (чи самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Робота з підручником — організація самостійної робо­ти учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виокрем­лення в ньому головного, допомагає встановлювати при - чинно - наслідкові зв язки, виявляти й запам ятовувати найістотніше.

Досвідчені вчителі спеціально виокремлюють питання навчального матеріалу для самостійного їх вив­чення учнями (вони повинні бути нескладні, щоб діти мог­ли впоратися з ними). Щоб така самостійна робота мала ос­мислений характер, учням пропонують пов язувати роз­гляд і аналіз із текстом підручника та знаннями, здобути­ми на уроках. Для успішної роботи з підручником учнів слід навчи­ти різним формам занотовування опрацьованого матеріа­лу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні за­писи тощо). Попереднє ознайомлення з темою майбутнього уро­ку, що має на меті відновлення в пам яті учнів раніше за­своєних знань, на які спиратиметься вивчення нового ма­теріалу, або введення учнів у коло питань, які вивчатимуться на уроці; самостійне вивчення за підручником ок­ремих питань програми; складання простих і розгорнутих планів, виписування з підручника прикладів, цитат, скла­дання порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів та ін. Читання й складання простих і розгорнутих планів з ок­ремих параграфів чи розділів підручника; читання підруч­ника й підготовка відповідей за планом викладання нового матеріалу вчителем; підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням учителя; виконання практичних завдань і вправ за підручником або навчаль­ним посібником. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчи­тель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає ви­ділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповід­ні пояснення. Під час демонстрування дію складного ме­ханізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайо­мити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Використовуючи розглянуті вище методи, вчитель по­винен забезпечити всебічний огляд об єкта, чітко визна­чити головне, детально продумати пояснення, залучати уч­нів до пошуку потрібної інформації. Якщо ми вникнемо глиб­ше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чи­ном є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Школа має великі можливості для організації спосте­режень, їх можна вести на уроці (особливо у процесі ла­бораторних і практичних занять), використовуючи наоч­ні посібники, під час екскурсій. Це — інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення нав­чального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фік­сація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнен­ня і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка вико­наної роботи). Ефективність методу спостереження значною мірою за­лежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівниц­твом учителя й на їх основі роблять певні висновки, уза­гальнення. Вправи — багаторазове повторення певних дій або ви­дів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на ро­зуміння і супроводжується свідомим контролем і коригу­ванням. Підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх за­стосування на практиці; вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених по­нять і дій; пробні — перші завдання на застосування щой­но засвоєних знань; тренувальні — набуття учнями нави­чок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, зав­данням); творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контроль­ні — переважно навчальні (письмові, графічні, практич­ні вправи). Вправи не повинні бути випадковим набо­ром однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чіт­ко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із ме­тодів дослідження в природних умовах, формують навич­ки використання приладів, вчать обробляти результати ви­мірювань і робити правильні наукові висновки і пропо­зиції. Пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) — показ (інст­руктаж) — проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостерігає) — виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) — контроль (роботи учнів приймають і оцінюють). Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діа­грам. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання, а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконан­ня різних завдань. Наприклад, на уроках біології учні ма­люють схему сівозміни на пришкільній ділянці, що допо­магає зрозуміти суть чергування культур на полях і про­ведення необхідної обробки ґрунту; на уроках географії — наносять на контурні карти розміщення корисних копа­лин в різних регіонах україни, на уроках історії — складають хронологічні таблиці, що сприяє кращому засвоєн­ню дат історичних подій. Дослідні роботи —пошукові завдання і проекти, що пе­редбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, їх застосовують у процесі вивчення будь - яких предметів, передусім на факультативних і гурткових за­няттях. Учні складають звіти про свої спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково - популярної літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, верстатів, ма­шин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологіч­них процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяль­ності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків. Формування нового досвіду здійснюється з врахуванням вже наявного, створення проблемних діалогічних ситуацій, яуф утворюються на основі суперечностей, що виникають, народження нових пізнавальних мотивів та інтересів. По - четверте, інтерактивні методи навчання засновані на ігрових формах навчання, при яких проявляється акумуляція і передача соціального досвіду, створюються умови для більш повної реалізації особистості тих, хто навчається. По - друге, нема чіткого розмежування між інтерактивними та активними методами навчання, одні і ті ж види відносять як до активних, так і до інтерактивних. За дидактичними цілями виділяють ігри, спрямовані на вивчення нового матеріалу; ігри, спрямовані на перевірку знань; ігри, метою яких є закріплення і узагальнення пройденого матеріалу.

Дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові (дидактичні творчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри); тренінгові (комунікативні тренінги, тренінги сензитивності). Дослідницькими діловими іграми; кейс - методами; проектними методами; організаційно - діяльнісними іграми (організаційно - розумові, моделюючі, проектні гри); аналізом конкретних ситуацій (аналіз мікроситуацій, аналіз ситуаций - илюстрацій, аналіз ситуацій - проблем, розбір і обговорення конкретного матеріалу, вивчення передового досвіду і обмін знаннями); тренінговими методами (тренінг сенситивності, комунікативний тренінг, відеотренінг). Дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій ((круглий стіл, проблемна дискусія, експрес - дискусія, акваріум, ліберальний клуб, текстова дискусія). Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто форми проведення занять, у яких учбово - пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності. Усвідомлене сприймання, осмислення, запам’ятовування і відтворення; застосування за зразком або у подібній ситуації, творче застосування знань і способів діяльності. Учень використовує способи вирішення проблем у власній пошуковій роботі, виявляючи при цьому активність і самостійність власної думки в межах формально - логічного мислення. Учні під керівництвом учителя самостійно мислять, вирішують пізнавальні завдання, які виникають, створюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють, роблять висновки і тд в результаті чого у них формуються усвідомлені міцні знання. Навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, учіння супроводжується підвищеним інтересом, одержані знання вирізняються глибиною, міцністю, дієвістю. Бабанського, будь - яка діяльність завжди має три складових — організацію, стимулювання і контроль, то і методи навчання поділяються на три великі групи.

Методи організації навчально - пізнавальної діяльності - словесні, наочні, практичні; індуктивні, дедуктивні, метод аналогій; проблемно - пошуковий, евристичний, дослідницький, репродуктивні методи (інструктаж, пояснення, тренування); самостійна робота з книгою, з приладами та ін. Методи стимулювання і мотивації навчально - пізнавальної діяльності - пізнавальні ігри, навчальні дискусії, методи заохочення й осудження в учінні, висунення навчальних вимог. Методи емпатії (вживання), смислового бачення, образного бачення, символічного бачення, евристичних запитань, порівняння, евристичного спостереження, фактів, дослідження, конструювання понять, конструювання правил, гіпотез, прогнозування, помилок, конструювання теорій. Методи учнів — це метод навчального цілепокладання, учнівського планування, створення учнівських освітніх програм, нормотворчості, самоорганізації навчання, взаємонавчання, рецензій, контролю, рефлексії, самооцінки.

Так, наприклад, у філософському енциклопедичному словнику під методом у самому загальному значенні розуміється “спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності”. Діяльність тих, яких навчають, носить алгоритмічний характер, тобто виконується по інструкціях, приписаннях, правилах в аналогічних, подібних з показаним зразком ситуаціях. Використовуючи всілякі джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доказів, порівнюючи точки зору, різні підходи, показує спосіб рішення поставленого завдання. Полягає в організації активного пошуку рішення висунутих у навчанні (або самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення здобуває продуктивний характер, але при цьому поетапно направляється й контролюється педагогом або самими учнями на основі роботи над програмами (у тому числі й комп ютерними) і навчальними посібниками.

Такий метод, один з різновидів якого - евристична бесіда, - перевірений спосіб активізації мислення, порушення інтересу до пізнання на семінарах і колоквіумах. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань і короткого усного або письмового інструктажу ті, яких навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри й виконують інші дії пошукового характеру.

Райков (як ознаки - класифікатори використав характер сприйняття (словесної, наочної й моторні) і спрямованості логічного процесу (ілюстративні й дослідницькі), е.

Саранцев у підставу класифікації заклав особливості логічного шляху (індуктивний, дедуктивний) і рівень пізнавальної активності тих, яких навчають, (репродуктивний, евристичний, дослідницький). Шаповаленко поєднує методи навчання, методи пізнання, технології навчання, причому в останній виділяється 2 аспекти - процесуальний й організаційно - управлінський. Зазначені три групи - словесні, наочній і практичні - у даній редакції особливо чітко відбивають подання про те, що процес навчання століттями нібито не змінювався, тому що завжди слухове, зорове й тактильне сприйняття обслуговувало навчання. Слід зазначити, що з тих пор, як homo sapiens відокремився в окремий вид, у нього дійсно не виникло нових органів почуттів і шляхів сприйняття й репрезентації навколишньої дійсності. Однак із часом змінювалася соціальна структура суспільства, кількість накопиченого досвіду, відповідно вдосконалювався процес навчання й трансформувалися, збагачувалися, але не мінялися методи навчання. Очевидно, що інформація є сполучною ланкою між навчальним і що навчається, вона структурує процес навчання через його компоненти - діяльність учителі й діяльність учня. До цієї групи ставляться демонстрації натуральних об єктів й образотворчих посібників, а також методи, що припускають роботу з усіма видами друкованої або письмової інформації. Розпізнавання й визначення природних об єктів, візуальні спостереження з наступною реєстрацією явища; сюди ж варто віднести методи, що припускають роботу з комп ютером, що не має звукової карти.

4 аудіо - візуально - кінестетичні - проведення досвідів й експериментів, демонстрація навчальних відео - і кінофільмів, роботи з комп ютерними навчальними програмами.

Активні методи навчання – це способи активізації учбово - пізнавальної діяльності студентів, які спонукують їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки викладач, але активні й студенти.

Активність тих, яких навчають, – це їхня інтенсивна діяльність і практична підготовка в процесі навчання й застосування знань, сформованих навичок й умінь. Пізнавальна активність – це прагнення самостійно мислити, знаходити свій підхід до рішення завдання (проблеми), бажання самостійно одержати знання, формувати критичний підхід до судження інших і незалежність власних суджень. Саме в активній діяльності, що направляє викладачем, студенти опановують необхідними знаннями, уміннями, навичками для їхньої професійної діяльності, розвиваються творчі здатності. Активні методи навчання спрямовані на залучення студентів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких - небудь пізнавальних завдань, можливість застосування студентами отриманих знань.