курс лекцій з ділової української мови
Не потрібно нікуди їхати, підлаштовуватися під чиїсь графіки, ви самі обираєте, о котрій у вас сьогодні уроки та яка форма викладу матеріалу вам підходить найбільше.
Повторюваність усі матеріали для навчання є в постійному доступі, ви можете знову й знову їх вивчати, щоб запам’ятати найскладніші для вас моменти та розібратися детальніше з другої, третьої, якої завгодно спроби.
Олександр із задоволенням відповідає на непрості запитання глядачів, допомагає розібратися з нюансами слововжитку, боротися з русизмами у мові, запам’ятовувати наголоси та нові прислів’я і приказки, підбирати правильні закінчення та ще багато - багато іншого. Набуття знань про особливості офіційно - ділового стилю, класифікацію документів, структуру тексту документа, вимоги до складання й оформлення ділових паперів. Суттєву допомогу студентам у практиці складання ділових паперів нададуть „методичні вказівки до самостійної роботи з українського ділового мовлення”, які містять зразки найуживаніших документів, та інші навчальні матеріали зі списку рекомендованої літератури.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо - матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях. Культура усного й писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх. Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Оскільки стилістична норма є частиною літературної мови, вона не заперечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Офіційно - діловий стиль вживається в офіційно - діловому спілкуванні, яке включає в себе сферу державного, громадського, політичного, економічного життя, законодавство, адміністративні та господарчі відносини.
Основне його призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Кафедра філології та українознавства міжрегіональної академії управління персоналом пропонує посадовцям різних рівнів професійну перевірку ступеня їх обізнаності у державній мові, якості володіння алгоритмами складання ділових паперів та прийомами спілкування з аудиторією. У разі потреби кваліфіковані фахівці кафедри забезпечать підвищення відповідної компетентності у максимально стислі терміни на індивідуальних заняттях. індивідуальні курси підвищення кваліфікації для державних службовців передбачають вдосконалення знань, вмінь та навичок у діловодстві, риториці, етиці та етикеті ділового спілкування тощо. Виходячи з конкретних результатів моніторингу практичних знань кожного відвідувача курсів, можливе коригування програми курсів, з метою збільшення навчального часу на відповідні розділи програми.
Предметом вивчення курсу є структура і властивості документальної інформації в українському діловодстві, ділова українська мова, культура усного й писемного спілкування, підготовка до публічного виступу, основні вимоги до виголошення доповіді тощо. Класифікацію документів, їхні види за класифікаційними ознаками, формуляр документа, реквізити, основні правила оформлення документів та вимоги до тексту документу; оволодіти основними навичками усного й писемного ділового українського мовлення, елементами риторики; - уміти створювати документи різних видів, редагувати тексти документів відповідно до фаху, відтворювати їх на бланках, добирати та використовувати у ділових документах найуживаніші типові мовні звороти і кліше; спілкуватися фаховою українською мовою відповідно до ситуації. Зробіть ксерокопію будь - якого наказу і випишіть із нього всі словосполучення, в яких дієслово є стрижневим (головним) словом, визначте й запишіть тип зв язку в словосполученні. Перекладіть терміни (агент по продаже, авторское свидетельство, взвешенньїй аргумент, явное противоречие, явилось причиной, зкономический кризис, полньїй знергии), послуговуючись словниками.
Херсон – 2004 удк рекомендовано до друку кафедрою українознавства та філософії, методичною радою будівельно - гідромеліоративного факультету херсонського державного аграрного університету (протокол № від 2004 року) рецензент – доктор педагогічних наук, професор пентилюк м. Основні мовні та мовленнєві поняття мова й мовлення функції мови й мовлення види мови й форми мовлення мета та завдання курсу „ділова українська мова” 3. Осіб, із яких 85% назвали українську мову рідною і понад 70% яких є українцями за національністю (у херсонській області українці становлять 76, 7 %, у миколаївській – 77, 4%). Державна національна програма “освіта” (“україна ххi століття”), національна доктрина розвитку освіти передбачають формування мовної особистості, що володіє даром слова - усного й писемного, умінням вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час сприймання, створення висловлювань у різних сферах, формах, стилях і жанрах мовлення. З 1 січня 1990 року набув чинності “закон про мови” - один із найважливіших напрямів на шляху до збагачення і відродження вищої школи україни, історичної та культурної спадщини й традицій українського народу.
У зв’язку з цим виникла необхідність розкривати українською мовою особливості ділового спілкування і документування управлінської діяльності різноманітних установ та організацій і тим самим підвищувати рівень культури мовлення майбутніх фахівців. Дивує той факт, що у суспільстві, де кожен третій член здобуває середню спеціальну або вищу освіту, досконалий рівень володіння культурою мовлення не став загальнонаціональним – “ще надто багато людей користується українською мовою лише в побуті, без належної уваги до її правильності, чистоти, естетичності”(а. То ж чи може допустити людина негуманітарної спеціальності (агроном, зоотехнік, будівельник, меліоратор, бухгалтер, менеджер тощо), щоб мова її наукових праць, службових діалогів, виступів перед колективом була одноманітною, недостатньо грамотною, емоційно безбарвною. На жаль, трапляються випадки, коли публіцистичну працю не відрізниш від офіційного документа, науково - популярний твір від спеціально - наукового, художній від публіцистичного тощо. Таке “зміщення” стилів і засобів їх самовираження намагаються пояснити і впливом науково - технічної революції, яка начебто вимагає лаконізму, прямих речень, формалізації у мові, і модою то на професійну лексику, то на іншомовні синоніми до загально відомих питомо слов’янських слів, то на жаргонізми, то на лінгвістичні (діалектні) раритети.
Для цього студенти повинні багато читати українською мовою (і не тільки сучасні бестселерні твори, а й тексти різних стилів, жанрів); уважно слухати живе українське слово (людей різних соціальних і професійних груп, майстрів художнього слова і сцени, культурних діячів); працювати зі словниками (загальномовними та спеціальними, одномовними та перекладними); стежити за змінами норм (лексичних і правописних, орфоепічних і текстологічних); не піддаватися впливам можливих “модних” тенденцій, які здебільшого зумовлені прагненням окремих мовців виділитись, похизуватися неординарністю “індивідуального” стилю; навчитися чути себе (навіть коли висловлюєш думку в письмовій формі). А підвищення мовленнєвої культури сьогоднішніх студентів, майбутніх спеціалістів різних галузей виробництва, - першочергове завдання курсу “ділова українська мова”. “мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок”. Потебня), систему кодів, які є достатніми для того, щоб самостійно проаналізувати предмет і виразити будь - які його ознаки, властивості, відношення” (о. Фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування – адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова (нормативна) завжди осмислена”. Знання мови для майбутнього спеціаліста є обов’язковим, бо воно лежить в основі мовлення, адже мова живе тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою. Отже, мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, це особлива психічна діяльність за допомогою мови.
У такій опозиції мова розуміється як система знаків із закодованими в ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення - як реалізація мови коду, яка тільки через неї перетворюється в акт комунікації, як конкретне говоріння у звуковій чи графічній формі. Мовлення конкретне, актуальне, неповторне - мова абстрактна, потенційна, відтворювана; мовлення рухоме – мова стабільна; мовлення суб’єктивне і довільне – мова об’єктивна і обов’язкова відносно тих, хто говорить. Винокур зазначав, що “мова – це соціальна річ серед інших речей, яка виникає, розвивається, змінюється разом з усім соціальним життям”, а мовлення – “це акт діяльної свідомості”. Головін розглядає мову як “знаковий механізм спілкування, сукупність і систему знакових одиниць спілкування в абстрагуванні від різноманітності конкретних висловлювань окремих людей”, а мовлення – “послідовністю знаків мови, організованою за її законами й відповідно до потреб інформації, яка виражається”.
Коментарі
Дописати коментар