організація спеціальної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку в умовах дошкільних закладів загального типу

організація спеціальної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку в умовах дошкільних закладів загального типу

В україні спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей з функціональними обмеженнями унаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки.

Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації. Освіта, психолого – педагогічний вплив на особистість є інструментами вирішення однієї з основних проблем у суспільній та державній політиці щодо дітей з інвалідністю – їх соціальної реабілітації, адаптації та інтеграції у суспільство. Соціально - економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку україни, кризові явища у сфері економіки і фінансів зумовлюють необхідність посилення соціального захисту дітей - інвалідів, визначення пріоритетних напрямів у цій важливій роботі, одним із яких є рання соціальна реабілітація дітей - інвалідів. Виготський (про формування вторинного дефекту в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує психофізіологічного порушення розвитку, а навпаки, детермінує його). Особливе значення для розв’язання проблеми адаптації мають праці зарубіжних психологів, у яких особлива увага приділяється зв’язку особистісних порушень у дитинстві з психологічними проблемами особистості в дорослому віці (з. У батьків досить часто виникає почуття провини, вони відчувають обділеними себе, тому вони прив’язуються до своїх дітей і віддано проявляють свою любов. У слов’янських мовах починає вживатися слово “інвалід”, яке за походження – безсилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця xix ст. інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. інвалідність – це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім’ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства. Суспільство зобов’язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям. Нині поняття “інвалідність” розцінюється як складна біопсихосоціальна категорія, характерологічна особливість якої полягає в тому, що люди з обмеженими можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки внаслідок захворювання, відхилень або недоліків розвитку, а й у результаті непристосованості соціального оточення до їхніх соціальних потреб, забобонів суспільства. Діти з функціональними обмеженнями становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою, через те існує багато класифікацій цього об’єкта за різними ознаками.

Комплексні порушення психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі; із дитячим церебральним паралічем, поєднаним з розумовою відсталістю); показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо – хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне та ін. Одна з нагальних проблем, що вимагає розв язання - соціально - педагогічна і психологічна допомога сім ї, яка має дитину з фізичними, розумовими та психічними вадами.

Усвідомлення неповноцінності дитини, її страждання, необхідність пристосуватися до нових обставин, а іноді навіть змінювати установлений ритм життя створює психотравмуючу ситуацію. Кожна людина, залежно від особливостей свого характеру, темпераменту, рівня культури, віку і життєвого досвіду і найближчого соціального оточення, по - різному діє в життєвій ситуації, пов язаній з інвалідністю дитини.

Батько і мати змиряються з вадами дитини, але нічого не роблять для того, щоб вона набула навичок самообслуговування і спілкування (звичайно, виключаючи важкі форми інвалідності). Часто батько залишається в сім ї, але повністю занурюється в трудову діяльність, постійно затримується на роботі, мотивуючи це необхідністю матеріально утримувати сім ю. Найближче соціальне оточення сім ї створює поле міжособистісних стосунків, які сприяють структурі й диференціації життєвого простору дитини, нормалізації її поведінки, подоланню почуття самотності в батьків і соціально - психологічної ізоляції сім ї. інвалідність дитини викликає жаль, співчуття та співпереживання друзів, родичів, колег по роботі, сусідів, бо насамперед їм потрібна реальна допомога і підтримка, щоб вивести дитину із замкнутого простору і залучити до повноцінного життя. Крім цього, розчарування з приводу нездійснених сподівань, негативний тиск оточення призводить до поступового відокремлювання старшого покоління від своїх дітей. Характеризуючи соціально - педагогічні та психологічні умови виховання в сім ї дітей з особливими потребами, треба мати на увазі особливості захворювання чи дефекту дитини, що впливають на організацію життєдіяльності сім ї. Соціально - педагогічна допомога сім ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно - центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

Узагальнення досліджень, що ведуться у різних напрямах, та досвіду роботи з дітьми - інвалідами у всіх країнах світу дає підставу виділити два рівні соціалізації дітей - інвалідів. При такому підході соціально - педагогічна допомога дітям - інвалідам визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так залучення дітей з вадами фізичного розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно - дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво). аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності); - виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальних потреб, соціальних очікувань, культурних і субкультурних цінностей, норм); - усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам ять, здібність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій); - залучення дитини до соціально - педагогічного процесу (соціалізації). Соціально - педагогічна допомога сім ї сприятиме соціалізації дитини, покращенню і нормалізації життя родини, а також виробленню нової концепції діяльності всіх спеціалістів, причетних до виховання дітей з особливими потребами.

Чудово обладнана ігрова кімната дає змогу дітям відчувати затишно та спокійно, адже тут є сухий басейн, лабіринт, дидактична черепаха, ігрове поле, яскравий кораблик, де діти граються і разом з тим навчаються. виявлення та вибір дітей, що мають вади в психологічному розвитку в тісному контакті з органами охорони здоров я, навчальними закладами; гаврищук юлія (1 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 1998 року, з таким діагнозом, як дцп, спастичний тетрапарез, збіжна косоокість, порушення функції ходи.

Григорчук ніна ((2) 2 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 1994 року, з таким діагнозом, як дцп, сколіоз грудного відділу, залишкові явища перенесеної чмт, деформація грудної клітки, реберний горб. іграк андрій ((2) 2 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2004 року, з таким діагнозом, як змішані специфічні розлади, загальний недорозвиток мови, гіпердинамічна поведінка, алалія важкого ступення. Снігур євген ((2) 1 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2005 року, з таким діагнозом, як помірна розумова відсталість на фоні вродженої енцефалопатії, зрм. Шевчук олександр ((2) 2 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2002 року, з таким діагнозом, як хвороба дауна(кіфотична форма), вроджена вада серця, дизпанкреатизм. Продай максим (1 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2005 року, з таким діагнозом, як дцп, спастичний тетрапарез з судомним синдромом, розумове відставання. Гейла артем ((2) 2 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2004 року, з таким діагнозом, як дцп, псевдобульбарний синдром, зпмр, зрм і - іі рівня, симптоматична епілепсія. Жмирик олександр (1 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2007 року, з таким діагнозом, як епісудогенний синдром на резусноорганічній основі, гіпердинамічний синдром, зрр. Скалка вадим (1 дитина в сім ї), в центрі перебуває з 2007 року, з таким діагнозом, як дцп з порушенням функції ходьби, спастична диплегія, збіжна косоокість. іграк андрій, снігур євген (розвивається звукова сфера мови), вертоградський євген, продай максим, борозняк максим, жмирик олександр, шевчук вадим, скалка вадим, гейла артем (лише в усній формі може приймати участь у занятті, або з допомогою дорослого на підлозі чи на столі, рідко коли в нього щось з цього виходить). До другої мікро групи відносяться ті дітки, котрі частково беруть участь у заходах центру (у святкових виступах, інколи на заняттях можуть дати вірну відповідь на дане запитання, або частково виконати (з допомогою старшого) якесь завдання), деякі з них повністю себе відкрити не можуть, тому часто можуть бути скованими; їх завжди потрібно стимулювати до колективних справ. Сергійко людмила(вивчає сурдопедагогічну мову, є помітні успіхи), терьохін андрій (помітно розвинені артистичні здібності), перепелиця богдан (розвивається словесна сторона мови). На місце лідера - гаврищук юлія, яка часто намагається ним стати; також інколи лідером хочеться бути і шевчуку олександру; часто застосовує рису лідерства й сергійко людмила, коли намагається допомогти виховувати менших, але не дивлячись на їхні прагнення їм ніхто не підкоряється і лідерами їх ніхто не вважає. Також на допомогу реабілітологам та помічникам реабілітологів завжди приходять батьки, які приймають активну участь у житті своїх дітей в центрі, завжди надають допомогу до різних заходів. Надати дітям з особливими потребами можливості оволодіти певними знаннями і навичками, які в майбутньому дадуть хоча б якусь можливість приймати участь в соціальному й економічному житті. На засідання реабілітаційної комісії залучаються представники місцевих органів охорони здоров я, освіти і науки, а також праці та соціального захисту населення. Визначає відповідно до державних стандартів освіти, планів, методик, індивідуальних програм та рекомендацій мету, зміст і порядок навчально - реабілітаційної роботи у масових та спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку.

Обирає ефективні форми і проводить за розкладом та графіками навчальні, виховні, соціально - адаптаційні, реабілітаційні, корекційні, компенсуючі заходи та заняття. Крім того, створює навчально - виховні ситуації, ознайомлює з явищами, фактами та подіями, що відбуваються у суспільстві, природі, побуті, характеризує, тлумачить й оцінює їх, прищеплює навички.

Лікарями, психологами, фізіологами, дефектологами (логопедами, сурдопедагогами, тифлопедагогами, олігофренопедагогами), дієтологами, фахівцями із фізичної реабілітації та іншими працівниками з корекційно - реабілітаційної роботи, координує їх діяльність. Залучає членів сім’ї дитини до участі в навчально - реабілітаційній роботі, правильного використання прийомів психолого - педагогічної корекції особистості, застосування відновлювальних занять та вправ, подолання фізичних або розумових вад, недоліків та негативних звичок. Основи законодавства україни про соціальний захист, міжнародні документи про права дитини, нормативні документи з питань навчання і виховання дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; державні соціальні гарантії, державні стандарти освіти, програмно - методичні документи і матеріали для роботи з дітьми; теорію і практику корекційно - реабілітаційних процесів та розвитку дітей; цілі, принципи реабілітації дітей, зміст їх навчання та виховання; загальні та спеціальні психолого - педагогічні дисципліни; ефективні методи, форми, прийоми реабілітаційної роботи, корекційного та компенсуючого навчання і виховання; індивідуальні особливості та характеристики дітей; правила використання технологічних засобів та обладнання навчальних кабінетів, класів, спортивних та ігрових залів, спеціалізованих приміщень, які створено для реабілітаційної та корекційної роботи; сучасні досягнення науки та практики у відповідних галузях реабілітації; нормативні документи з охорони здоров’я дітей; основи соціальної роботи з громадськістю і сім’єю; основи управління й організації корекційно - реабілітаційних процесів у масових і спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; етичні норми і правила організації навчання і виховання дітей; норми і правила ведення психолого - педагогічної, реабілітаційної та статистичної документації. На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда фахівці розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда, його психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, відносини між членами сім ї (додаток 3 - 5). На постійне перебування до відділення постійного перебування зараховуються інваліди за рішенням реабілітаційної комісії, які за станом здоров я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичного догляду.

визначення фізичної, сомато - фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації та результатів обстеження лікарями, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації. розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям інваліда. Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Серйозність проблеми обумовлена не лише тим, що за останній час, збільшилося число людей, котрі мають значні фізичні чи психічні вади, але й надзвичайно низький рівень матеріального забезпечення, їх соціальною і матеріальною незахищеністю. Ті моделі (медична, економічна, функціональна, соціальна) інвалідність, яка існує сьогодні, по – різному тлумачать її та причини появи для індивідів, а також способи адаптації цих індивідів. Зокрема медична модель інвалідності акцентує увагу на патологіях, наявних у людини (вроджених чи тих, що з’явилися), якими вона відрізняється від інших, “нормальних” людей. Можна сказати, що медичний підхід до дітей з особливими потребами перетворює людей з певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення. В результаті створюються ситуації, коли і діти з особливими потребами і їхні сім’ї не мають право вибору, самовизначення і не можуть через їхню “неповноцінність” впливати як на вирішення їх проблем, так і на характер соціалізуючого фактору.

Такий підхід призвів до того, що діти з особливими потребами стали відчуженими від суспільства, а саме медична модель не враховує соціального контексту.

В межах економічної моделі неповноцінними вважаються особи, які працюють за обмеженимчасом, мають менше навантаження, порівняно із здоровими людьми, чи неспроможні працювати взагалі. Медична акцентує на відсутності здоров’я, економічна – на неспроможності до продуктивної праці, функціональна – на неспроможності в широкому розумінні цього слова. Труднощі дітей з особливими потребами пов’язані не лише з відчуттями фізичного обмеження і дискомфорту, переживанням втрати своїх можливостей, але й з “багажем” того негативного ставлення, з яким стикається людина, “з особливостями” у своєму найближчому оточенні. Ефективність професійної реабілітації та трудова зайнятість інвалідів значною мірою залежить від якісної психологічної підтримки, професійної орієнтації і їх професійного навчання. Психологічна підтримка шляхом здійснення психологічної консультації, психологічної корекції забезпечує досягнення оптимального психоемоційного стану інваліда, його гармонізації, сприяє самореалізації особистості. Як приклад можна назвати створення п яти центрів соціально - психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків чорнобильської катастрофи в київській та житомирській областях, в яких проводиться інформаційно - просвітницька робота. Професійна орієнтація через надання послуг з професійної інформації й адаптації сприяє особам з обмеженими можливостями у виборі професії, спеціальності, виду трудової діяльності відповідно до стану здоров я, обдарувань, здібностей, інтелектуального рівня, інтересів, бажань, з одного боку, та потреб суспільного виробництва в працівниках - з іншого. Оскільки для інвалідів звужені межі професійного вибору, їм більше, ніж здоровим громадянам, потрібні послуги з психологічної підтримки та професійної орієнтації. Адже обґрунтований вибір професії с першим важливим стратегічним кроком, від якого залежить ефективність не лише професійної реабілітації, а й майбутньої трудової діяльності. При адекватному виборі професії, спеціальності така людина зможе реалізувати себе в праці, розвивати власний творчий потенціал, підвищувати професійно - кваліфікаційний рівень. Забезпечення потреб дитини, створення умов для її повноцінного розвитку – один із найважливіших пріорітетів політики кожної держави і моральний обов’зок кожного громадянина. Тоді одні вчителі використовують ігрові методи в своїй роботі і таким чином адаптовують дитину до навчальної діяльності, інші шукають допомогу в самого учня, ще інші питають поради у колег. Батьки дітей з особливими освітніми потребами переконані, що найсприятливішими умовами для виховання й навчання їхніх дітей є загальноосвітні навчальні заклади, де діти можуть успішно навчатись, досягаючи свого повного потенціалу, мати доступ до всіх ресурсів цієї громади та спілкуватися з однолітками.

Дані досліджень свідчать, що приблизно 75 % дітей, прийнятих у спеціальні дитячі дошкільні заклади, мають складності або затримку в оволодінні соціальними вміннями спілкування з однолітками.

Незважаючи на те що деякі стратегії навчання довели свою ефективність при поліпшенні соціальної взаємодії між дітьми - однолітками, такі методики часто вимагають широкого використання підказок і зауважень вихователя. Наприклад, одна така стратегія вимагає, щоб вихователь використовував ряд підказок і заохочень для того, щоб ініціювати соціальну взаємодію дітей і досягти її збереження протягом визначеного періоду часу.

Для вихователів, які працюють з маленькими дітьми з особливими освітніми потребами, більш підходящими є методики навчання, які можна використовувати в ході звичайних занять у групі. Групові вправи зі встановлення дружніх відносин - це простий та ефективний спосіб розвитку соціальних умінь у дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами.

Групові вправи зі встановлення дружніх відносин виявляються найбільш ефективними, коли ви залучаєте до групи дітей із соціальними вміннями, які відповідають їхньому віку.

При цьому можна розповісти історію про двох хлопців, друзів або поговорити про проблеми, з якими зустрічаються деякі діти, намагаючись подружитися з іншими однолітками.

Потім запропонуйте дітям продемонструвати, як можна виразити відносини дружби, наприклад, потискуючи руку, посміхаючись або кажучи людям, що вони вам подобаються. Перед початком вправи зі встановлення дружніх відносин запропонуйте дітям привітати один одного, використовуючи визначений символ дружби, такий як посмішка, поплескування по спині чи обійми.

Оскільки сторони, які беруть участь у взаєминах ровесників, рівні, діти опановують уміння домовлятись один з одним і досягати компромісу, що буде потрібне їм для зрілих соціальних взаємин, коли вони стануть дорослими.

Результати досліджень підтверджують ефективність групових вправ зі встановлення дружніх відносин у поліпшенні соціальної взаємодії між дітьми як під час групових вправ, так і під час самостійної гри.

Вправи зі встановлення дружніх відносин - це типові дошкільні ігри, пісні та види діяльності, що були відповідним чином змінені, щоб у них була присутня реакція, яка виражає любов. Незважаючи на те що групові вправи зі встановлення дружніх відносин можна виконувати легко й природно, пропонуємо вам кілька рекомендацій, які полегшать вашу роботу.

Таким чином і діти, і вихователь зможуть зосередити увагу на вираженні дружніх почуттів, а не на необхідності вивчити правила гри або слова нової пісні. Необхідно ретельно вибирати, який прояв дружби ви хочете заохочувати, беручи до уваги культурні й соціальні цінності громади та батьків дітей, а також характер групи дітей. їх легко та весело проводити, їхня ефективність підтверджена результатами досліджень, і вони відбуваються у природному соціальному контексті дошкільних ігор і пісень. Особливості психічного і фізичного розвитку дітей обумовлюють специфіку організації, змісту, методів навчання і виховання цих дітей, виключають можливість прямого використання як програмно - методичної документації, розробленої для загальноосвітніх шкіл, так і відповідних стандартів освіти.

— укомплектування класів фахівцями - дефектологами відповідно до потреб дитини; — забезпечення спеціальних навчально - виховних закладів відповідною навчально - методичною літературою; — забезпечення дітей засобами індивідуальної корекції та оснащення класів візуальними приладами, спеціальною корекційною апаратурою і комп ютерною технікою (з видимою мовою — для дітей з порушенням слуху, з озвученою мовою — з порушенням зору та ін. Необхідним є впровадження новітніх форм освіти які б надавали можливість особливим дітям навчатися з “здоровими” дітьми, саме це й передбачає інклюзивна освіта. Поняття inclusion закордоном (сша, канада, великобританія), де існує 50 річний досвід соціальної інтеграції нетипових дітей, приходить на зміну поняттю “інтеграція”. Адже механічне поєднання (інтеграція) в одному класі дітей з особливими потребами і з звичайним розвитком не означає повноціної участі перших в житті класу.

Мета ж інклюзивної школи — дати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства. Вони з раннього віку починають розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності. Повсякденні контакти з дитиною з особливостями в розвитку, на наш погляд, сприяють розширенню соціального досвіду, можливо, навіть світоглядних меж звичайних дітей. Тут має бути не стільки жалю, скільки турботи, емпатійної, чуйної і тактовної взаємодії з ним, з одного боку, а з іншого — ставлення до нього як до рівноправного члена колективу.

Зважання на його обмежені можливості, прийняття його таким, який він є, чутливість до його проблем, повага як до особистості та симпатія — усе це прояви душевної краси та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники високого рівня особистісного розвитку, які мають бути “закладені” саме з ранніх шкільних років. Своєчасна систематична психолого - медико - педагогічна допомога дошкільнятам з порушеннями в розвитку, консультативно - методична підтримка їх батьків, соціальна адаптація дитини і формування у нього передумов до навчальної діяльності здійснюються в системі освіти, охорони здоров я та соціального захисту.

Загальнорозвиваючого виду в умовах інтегрованого (спільного з нормально розвиваються дітьми) навчання при обов язковій корекційної підтримки дитини з відхиленнями у розвитку.

Дошкільнята з відхиленнями у розвитку, котрі виховуються в домашніх умовах, можуть навчатися в групах короткочасного перебування при установах компенсуючого та комбінованого виду, при дошкільних відділеннях (групах) спеціальних (корекційних) освітніх установ. Умовах різновікових виховних груп для дітей дошкільного віку в центрах діагностики та консультування, психолого - медико - соціального супроводу, психолого - педагогічної реабілітації та корекції та ін. В даних установах створюється предметно розвиваюче середовище, що відповідає особливостям розвитку дошкільників з тими чи іншими відхиленнями у розвитку.

Виховання і навчання дітей здійснюється спеціально підготовленими вчителями - дефектологами, вихователями, музичними керівниками та інструкторами з фізичного виховання. Таким чином, дитина з відхиленням в розвитку може обу тися як в умовах спеціалізованих (компенсуючого або корекційного виду), так і в умовах інтегрованого (зі вместно з нормально розвиваються дітьми) виховання. Він або виховується в спеціальній групі при дошкільному закладі комбінованого виду, або обов язково отримує корекційну допомогу, виховуючись в групі разом з нормально розвиваються дітьми.

В установах комбінованого виду з урахуванням рівня розвитку та націо індивідуальних особливостей розвитку дітей інтеграція повинна здійснюватися в різних її формах. Діти з рівнем психофізичного і мовного розвитку, відповідним або близьким віковій нормі, самостійно себе обслуговують, по 1 - 2 людини виховуються в масових групах, отримують систематичну корекційну допомогу вчителя - дефектолога і педагога - психолога; часткова інтеграція. Реалізація всіх цих форм передбачає обов язкове керівництво процесом інтеграції з боку вчителя - дефектолога і педагога - психолога, які допомагають в організації виховання і навчання дитини з відхиленням в розвитку в колективі здорових однолітків. Повна інтеграція може бути ефективна для дітей з відхиленнями у розвитку, які за рівнем психофізичного і мовного розвитку відповідають віковій нормі (або близькі до неї), самостійно себе обслуговують і психологічно готові до спільного зі здоровими однолітками навчання. Здійснення різних форм інтеграції дітей з відхиленнями у розвитку в колектив звичайних однолітків має сприяти соціалізації дошкільнят з особливими потребами, а длянормального розвиваються дітей має створити середовище, в якій вони починають усвідомлювати, що світ являє собою єдину спільноту людей. Цілеспрямована робота по інтеграції дітей з відхиленнями у розвитку є обов язковим компонентом діяльності днз як загальнорозвиваючого і комбінованого, так і компенсуючого виду.

Робота з батьками таких дітей з метою переконання їх у необхідності комплексного медико - психолого - педагогічного обстеження дитини; постановка питання про обов язкове забезпечення дитини з відхиленням в розвитку індивідуальними корекційно - розвиваючими заняттями з учителем - дефектологом, педагогом - психологом та іншими спеціалістами (в умовах установи або поза ним). Заняття будуються з урахуванням особливостей розвитку дитини з тим чи іншим відхиленням в розвитку; забезпечення індивідуального підходу до виховання і навчання дитини з відхиленням в розвитку з урахуванням особливостей конкретних порушень, відповідно до рекомендацій фахівців. З оздание спеціальних умов здійснюється з метою вирішення комплексу корекційно - розвивальних і освітньо - вос поживних завдань в процесі динамічного психолого - педагогічного навчання і виховання дитини.

Професійна підготовка фахівців спрямована на охорону і зміцнення здоров я дитини, її фізичний і психічний розвиток, корекцію наявних у нього відхилень. Практична реалізація спеціального дошкільного виховання пов язана з сімейно - громадським підходом до виховання на основі принципів варіативності та системності. Модель сімейно - суспільного виховання може розглядатися як найбільш прогресивна, що відповідає запитам сучасного життя, раціонально поєднує сімейне виховання з широкою участю громадських організацій, таких, як університети для батьків, материнські школи, курси для молодих матерів і т. Успіх такого шляху корекції базується на результатах діагностичного обстеження, підсумком якого стає представлення системи причинно - наслідкових зв язків, ієрархії відносин між симптомами і їх причинами.

Орієнтирами для вибору першочергових цілей корекції повинні стати як структура порушення (система причинно - наслідкових зв язків, що обумовлюють феноменологію дефекту), так і результати аналізу соціальної ситуації розвитку дитини.

Запорожець обгрунтував концепцію про ампліфікації дитячого розвитку, в ході якої передбачається створення певних умов для збагачення всіх основних видів діяльності дитини, характерних для кожного вікового періоду.

Виходячи з вищесказаного, очевидно, що системний підхід вимагає, в першу чергу, вивчення дитини як цілісної системи в його взаємодії з більш широкими соціальними системами - сім єю, безпосереднім оточенням, а потім і дошкільним закладом. На основі інформації та аналізу зібраних даних, отриманих в процесі психолого - медико - педагогічного обстеження, фахівці дають загальну оцінку рівня розвитку дитини.

Потім визначають характер і ступінь вираженості первинного порушення, структуру вторинних відхилень, оцінюють сутність труднощів дитини, виділивши фактори, пов язані з появою виявлених відхилень, визначають шляхи корекційного впливу з метою усунення або послаблення гостроти проблеми.

Змістовно - педагогічна робота з дитиною спрямована на стимуляцію основних ліній розвитку дитини, при цьому враховується його вік, первинний характер порушень і ступінь їх вираженості. Сучасна систематична психолого - медико - педагогичес кая допомогу розумово відсталим дітям, консультативно - методи чна підтримка їх батьків, соціальна адаптація та форми вання передумов до навчальної діяльності здійснюються в системі міністерства освіти на базі наступних установ. Дошкільні відділення (групи) спеціальних (корекційних) шкіл, шкіл - інтернатів, дитячих будинків для дітей - сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; групи короткотривалого перебування для дітей з порушенням інтелекту при спеціалізованих дошкільних установах коррекціоннного типу.

При вступі дитини в таку групу проводиться його первинне обстеження, в процесі якого педагог - дефектолог вивчає його актуальний рівень розвитку, потенційні можливості, індивідуальні особливості та готовність до співпраці з дорослими.

Уточнюється рівень розвитку предметної діяльності і ділового спілкування з дорослими, можливості взаємодії з однолітками; рівень розвитку основних рухів пальців. іноді різниця показників у фізичному, емоційному та інтелектуальному розвитку в одного і того ж дитину досить значний, що обумовлено багатьма обставинами.

Саме знання діапазону можливостей кожного вихованця, його специфічних труднощів дає можливість вибудувати цілеспрямовану і ефективну програму навчання кожної дитини відповідно до його особливостей і потреб. З вищесказаного стає ясно, що вивчення дитини є найважливішим завданням, оскільки становить практичну основу для розробки індивідуальної корекційної програми розвитку, v. Лекційно - просвітницьку; консультативно - рекомендаційну; навчання батьків навичкам взаємодії і спілкування зі своєю дитиною; проведення круглих столів, конференцій, дитячих свят і т. Змістовно - педагогічна робота з дитиною повинна бути спрямована на стимуляцію основних ліній розвитку дитини, сприяти формуванню основних базисних характеристик його особистості. Вчити їсти ложкою, використовуючи спільні дії з дорослим, пити самостійно з чашки; закріпити навик охайності - проситися на горщик словами; вчити виконувати деякі самостійні дії - брати самостійно ложку, чашку, ставити чашку на стіл; брати самостійно деякі свої речі (давати їх дорослому). ) двома руками предмети різні за матеріалом, розміром, вагою і формою (м ячі, кубики, кеглі, пірамідки, колечка, матрьошки, дзвіночки, мішечки з камінням, з горохом, з крупою, гумові кульки, коробочки і т. ); схоплювати предмети, які знаходяться вгорі, над головою, попереду - дотягуватися до них рукою, схоплювати їх і утримувати в руках; плескати в долоні, прокатувати палички (кульки) між долонями; кидати різні предмети в певному напрямку (м ячі, кільця, кубики, мішечки з горохом, з крупою, з камінням і т. Кульки, візки, м ячики; діставати сачком з води камінчики (кульки); тягнути іграшки (візок, кульки) за мотузочку (спочатку за прив язану, а потім вчити використовувати ковзаючу тасьму); грати дерев яними ложками; грати на барабані, на металофоні; грати маракасами; перекладати предмети (кульки, кубики, м ячики, ) ложкою, сачком з тарілки в коробочку; вчити виконувати предметно - ігрові дії. Прокатувати кульки, м ячики по жолобку або через ворота; катати матрьошку (зайчика) у візку; возити в машинці кубики (цеглинки); катати ляльку (зайчика, ведмедика, кішку) в колясці; грати з повітряними кульками; махати стрічкою, ловити кульку, віддавати його дорослому, брати за стрічку; годувати матрьошку (ляльку, зайчика, ведмедика і т. Формувати інтерес до ліплення - дорослий ліпить з тіста коржі для матрьошки; цукерки для ляльки; бублики для матрьошки; колобок; вчити відщипувати шматочки від великого шматка, м яти тісто, вдавлювати одним пальцем у великий шматок; обігравати вироби з тіста - пригощати ними ляльок. По - перше, забезпечення позитивного ставлення дитини до занять; по - друге, індивідуалізація змісту занять у відповідності з інтересами, схильностями, можливостями дитини, також характером його первинного порушення; по - третє, регулярність проведення занять. Спеціалізовані дитячі садки компенсуючого виду вирішують комплексні соціально значущі завдання, націлені на створення умов для інтеграції дитини з зпр в суспільство, формування у нього адекватних способів входження в соціум і забезпечення дитини обсягом уявлень, знань, умінь і навичок, необхідних для подальшого виховання і навчання. Основною метою дошкільного корекційного виховання є створення умов для розвитку емоційного, соціального та інтелектуального потенціалу дитини, формування його позитивних особистісних якостей, компенсація первинних порушень і корекція вторинних відхилень у розвитку.

При цьому вивчення проводиться як в ході діагностичного обстеження, так і при динамічному спостереженні за розвитком дошкільника, що здійснюється в ході корекційно - виховного процесу.

Блок виховних завдань спрямований на вирішення питань соціалізації, підвищення самостійності і автономії дитини та її сім ї, становлення моральних орієнтирів у діяльності і поведінці дошкільника, а також виховання у нього позитивних особистісних якостей. В рамках данногоблока плануються всі можливі виховні та освітні заходи, спрямовані на навчання дітей прийомам і навичкам, значущим для їх життєдіяльності і здоров я як найважливішої умови життєвого благополуччя. Блок освітніх завдань спрямований на навчання дітей способам засвоєння суспільного досвіду, розвиток їх пізнавальної активності, формування всіх видів дитячої діяльності, характерних для кожного вікового періоду.

Важливим завданням освітнього блоку є підготовка дітей до шкільного навчання, яка повинна вестися з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини.

Від якості освіти, яку отримає дитина в перші роки життя, залежить динаміка її особистісного зростання, життєві установки, а відтак, й успішна інтеграція у суспільство, а для країни такий шлях – це підвищення сукупного інтелекту нації. Основним нормативним документом, який визначає вимоги до змісту та обсягу дошкільної освіти в україні, її пріоритети, є базовий компонент дошкільної освіти, спрямований на оновлення принципів, цілей, змісту, технологій виховання, розвитку і навчання дітей. У системі загальної освіти україни спеціальна освіта розглядається як підсистема, таким чином модернізація принципів, цілей, змісту, технологій виховання, розвитку і навчання дітей має відбуватися у спеціальному дошкільному закладі. Формувати уявлення про природу, рукотворний світ, людей, що оточують, саму себе; формувати довільність поведінки, самостійність у різних видах діяльності; вміння адекватно оцінювати свої досягнення в продуктивних видах діяльності, власні вчинки та особистісні якості в повсякденному житті; формувати соціальну компетентність, уміння налагоджувати доброзичливі стосунки з людьми різного віку та статі, виконувати різні. Соціальні ролі; розвивати фізичні якості дитини, формувати вміння володіти власним тілом, орієнтуватись у власній зовнішності та стані здоров’я, в корисних та шкідливих для дитячого організму чинниках, впливах. Формувати позитивне ставлення до природи, предметів, людей, самої себе; виховувати культуру поведінки; виховувати базові якості особистості (самостійність, працелюбність, людяність, справедливість, самовладання, відповідальність); залучати дитину засобами мистецтва до національної та світової культур. Формувати пізнавальні уміння (аналізувати, порівнювати, узагальнювати; спостерігати, запам’ятовувати, осмислювати матеріал), формувати мовленнєві уміння (культуру слухання, запитування, висловлювання, налагодження спілкування); формувати контрольно - оцінні дії (здійснення найпростіших форм контролю власної діяльності, перевірки зробленого, внесення потрібних корективів, виправлення помилок, оцінювання зробленого). В основу змісту і структурування програми покладено концепцію згідно якої дозрівання окремих вищих психічних функцій, психічний розвиток у цілому – в нормі і в патології, має поступальний поетапний характер. Кожний етап психічного розвитку дитини завершується формуванням певних психічних новоутворень, які стають основою психічного розвитку наступного етапу.

Основні закономірності психічного розвитку (наступність, перехід кількісних змін у якісні, закріплення змін у процесі розвитку через досвід) є спільними як для норми, так і для патології. Однак при спільних закономірностях розвитку в нормі і в патології, за умови атипового розвитку спостерігаються особливості, найперше – зниження загального рівня розвитку.

При цьому поряд з первинними відхиленнями в структурі дефекту, формуються вторинні відхилення, які виникають опосередковано в процесі аномального соціального розвитку.

Тим самим порушення, які з’являються в тому чи іншому ланцюжку розвитку, в силу дії загальних психологічних законів призводять до змін психічної сфери дитини, що виявляється у відхиленнях різних за характером, силою і значимістю для кожної категорії дітей. Біологічними чинниками, які призводять до затримки психічного розвитку є незрілість мозку, найперше, його коркових відділів, що часто поєднується з ознаками локального враження мозкових структур, які характеризуються поліморфністю порушень емоційно - вольової та пізнавальної сфер. Парціальна недостатність коркових функцій призводить до вторинного недорозвитку найбільш складних психічних новоутворень, зокрема довільної регуляцію, по відношенню до якої окреслені порушення є базальними.

При затримці психічного розвитку найбільш недосконалим є не саме мислення (здатність до абстрагування та узагальнення), а недостатність “передумов” мислення (к. Це може бути незрілість емоційно - вольової сфери, яка в одному випадку виявляється імпульсивністю, психомоторною розгальмованістю поведінки, нездатністю до вольового зусилля і систематичної діяльності; в іншому – переважає знижене тло настрою, схильністю до боязливості, страхів, несміливості, що перешкоджає формуванню активності, ініціативи, самостійності. Гальмування розвитку особистості дитини із зпр може відбуватися під впливом різних негативних соціальних чинників (явища гіпер – чи гіпоопіки), які виникають в ранньому дитинстві і діють тривалий час. Так, недостатність регуляційних процесів, які забезпечують ініціювання, програмування, контроль діяльності позначаються на опануванні уміннями й навичками у різних видах діяльності; парціальна недостатність окремих коркових функцій – гнозису, праксису, мовлення перешкоджає засвоєнню знань; недостатність динамічної організації психічних функцій (порушення тонусу, стійкості, рухливості психічних процесів) впливає на засвоєння знань й опанування різними видами умінь; зниження фізичного і психічного тонусу, стійкої астенії також гальмують розвиток дитини.

Окрім того, окреслені чинники негативно позначаються на мотивації дитини до засвоєння знань, вироблення умінь і навичок відповідно до вікового етапу розвитку.

Комплектуванням груп з меншою кількістю дітей; різнобічним вивченням психологом, логопедом, педагогами індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини та їх урахування в навчально - виховному процесі; оптимальним узгодженням фронтальних, підгрупових, парних, індивідуальних форм організації дитячої діяльності, колективно - та індивідуально - орієнтованих методів і прийомів навчально - виховної роботи з урахуванням особливостей дизонтогенетичного розвитку та вікової своєрідності кожного періоду розвитку (раннього, молодшого, старшого дошкільного віку); забезпеченням поступового переходу від переважно індивідуальних форм роботи до підгрупових (у молодшому), і до колективних (у старшому дошкільному віці); дитини на її індивідуальні та вікові особливості, що досягається. Створенням для дитини умов доброзичливості, психологічної безпеки; прагненням педагога до безоціночного сприйняття дитини, розуміння її стану; педагогічним прогнозування, яке має будуватися на основі педагогічного оптимізму, бажанні в кожній дитині віднайти збережені психомоторні функції, позитивні сторони її особистісного розвитку, на які можна опертися в розвивально - виховному процесі; коректному і гуманному оцінювані динаміки розвитку дитини; при цьому порівнювати її досягнення не з іншими дітьми, а з її власними досягненнями на попередньому рівні розвитку; спрямуванням педагога на всебічну підтримку різних форм власної активності дитини (фізичної, пізнавальної, моральної, емоційно - ціннісної, комунікативно - мовленнєвої, ін. ), створенням умов для пробудження і розвитку творчих сил, здібностей, інтересів, надання дитині можливості вибору (діяльності, іграшок, матеріалів, друзів тощо); у процесі планування і здійснення навчально - виховної роботи треба керуватися такими принципами.

Право на освіту, спрямоване, найперше, на розвиток особистості, розумових і фізичних здібностей людини, виховання поваги до прав людини у вільній державі; до права дитини на збереження своєї індивідуальності; діагноз і прогноз стосовно кожної дитини має бути предметом професійної таємниці спеціалістів. Це важлива умова професійної етики педагогічного і медичного персоналу дошкільного закладу; у корекційно - розвивальному вихованні і навчанні важливо розвивати позитивну унікальну неповторність кожної дитини, її індивідуальні здібності й інтереси, допомагати усвідомлювати свою самоцінність, розвивати почуття самоповаги з врахуванням реальної усвідомленості власних труднощів і проблем; всіляко залучати до корекційно - розвивальної роботи батьків, розробляючи і плануючи з ними освітню траєкторію дитини; стимулювати розумовий розвиток дитини з опорою на психічний стан радості, спокою, розкутості; поступово, проте систематично залучати дитину до оцінки власної діяльності; вчити дитину здійснювати перенос сформованого способу дії у схожі умови, переключатися з одного способу дії на інший, виконувати завдання з ознаками творчості й винахідливості; в корекційно - розвивальній роботі використовувати методики і прийоми з опорою на різні види діяльності – предметно - практичну, ігрову, елементарно - трудову, однак основну увагу приділяти розвитку ігрової діяльності як провідної в дошкільному віці. • причини виникнення затримки психічного розвитку; • класифікацію різних груп всередині цього типу дизонтогенеза; • динаміку розвитку психічної діяльності цих дітей і умови, що забезпечують їх оптимальний розвиток; • виділяти специфічні особливості психіки цих дітей, що відрізняють їх від інших типів дизонтогенеза, які мають подібні прояви; • оцінювати можливості таких дітей з метою визначення умов їх навчання; • навичками використання необхідних діагностичних методик, що виявляють актуальні і потенційні можливості психічної діяльності; • навичками психокорекційної роботи.

На основі і в результаті розпочатого на десятиліття раніше вивчення дітей, як відчувають стійкі труднощі в навчанні у звичайній (масової) школі, так і таких, які, будучи діагностованими як розумово відсталі, через нетривалий період навчання в спеціальній (допоміжної) школі починали вельми успішно просуватися вперед і виявляли великі потенційні можливості. У першому випадку діти характеризувалися як стійко неуспішні, у другому ж - в допоміжній школі до введення терміна затримка психічного розвитку - стан дітей визначалося як псевдоолігофренія. Розгорнуте послідовне психологічне вивчення обох груп дозволило встановити їх тотожність, і такі діти стали характеризуватися як такі, що тимчасову затримку психічного розвитку.

Природно, психологи, педагоги та лікарі західних країн також стикалися з дітьми такого роду і займалися їх вивченням, причому в залежності від підходу (медичної або психолого - педагогічної орієнтації) використовувалася різна термінологія, а зміст досліджень концентрувалася на різних проблемах. Виділивши дітей, які відчувають труднощі в навчанні і вивчивши їх історії розвитку, а також неврологічний статус, штраус і летінен виявили у них наявність залишкових явищ слабо виражених органічних ушкоджень мозку на ранніх етапах розвитку, які, як можна було припустити, і є причинами їх труднощів. Вчені характеризували їх як дітей з мінімальними ушкодженнями мозку, у яких, крім труднощів у навчанні, відзначаються деякі неадекватності в поведінці (емоційні зриви, гіперактивність) і в той же час відносно високі (в межах норми) показники виконання інтелектуальних тестів. Кірком, щоб підкреслити відмінність цих дітей від розумово відсталих, від дітей з вадами слуху, зору, рухової системи і від випадків первинних порушень мовного розвитку.

Специфічні труднощі в навчанні означають розлад одного або більше основних психічних процесів, що беруть участь в розумінні або використанні усної або письмової мови, які можуть проявлятися в недосконалості здібностей слухати, думати, говорити, писати, виділяти звуки в слові або робити математичні розрахунки.

Визначення, що застосовується у вітчизняній спеціальній психології, характеризує затримку психічного розвитку як порушення темпу всього психічного розвитку при наявності значних потенційних можливостей. За даними різних зарубіжних авторів, поширеність труднощів в навчанні в дитячій популяції шкільного віку становить від 5 до 11%, а в великих містах, за даними департаменту охорони здоров я, освіти і соціального добробуту сша, на початок 1980 - х рр. Причинами затримки психічного розвитку можуть бути важкі інфекційні захворювання матері під час вагітності, токсикоз вагітності, хронічна гіпоксія плода внаслідок плацентарної недостатності, травми під час вагітності та при пологах, генетичні фактори, асфіксія, нейроінфекції, недоліки харчування і хронічні соматичні захворювання, а також травми мозку в ранній період життя дитини, вихідний низький рівень функціональних можливостей як індивідуальна особливість розвитку дитини (церебрастенический інфант лизм, по в. За даними американської асоціації з вивчення пошкоджень мозку, серед дітей з труднощами в навчанні до 50% складають діти, які отримали травму голови в період від народження до трьох - чотирьох років. Відомо, як часто падають маленькі діти; нерідко це буває, коли поблизу немає дорослих, а іноді присутні дорослі не надають особливого значення таким падінням. Однак, як показали дослідження, нещодавно проводилися американською асоціацією з вивчення пошкоджень мозку, здавалося б, невелика травматичне пошкодження мозку в ранньому дитинстві може призвести навіть до незворотних наслідків. Це буває у випадках, коли виникає стиснення стовбура мозку або розтягнення нервових волокон, яке може проявлятися в більш виражених випадках протягом усього життя. Це можуть бути важкі алергічні захворювання (бронхіальна астма, наприклад), захворювання травної системи, тривала диспепсія протягом першого року життя неминуче призводить до відставання в розвитку.

Значно частіше ми спостерігаємо поєднання органічної недостатності центральної нервової системи з соматичною ослабленностью або з впливом несприятливих умов сімейного виховання. Затримка психічного розвитку психогенного походження пов язана з несприятливими умовами виховання, що викликають порушення формування особистості дитини.

Ці умови - бездоглядність, часто поєднується з жорстокістю з боку батьків, або гіперопіка, що теж є вкрай несприятливою ситуацією виховання в ранньому дитинстві. Бездоглядність призводить до психічної нестійкості, імпульсивності, вибуховості і, звичайно, безініціативності, до відставання в інтелектуальному розвитку.

Гіперопіка веде до формування викривленої, ослабленою особистості, у таких дітей зазвичай проявляється егоцентризм, відсутність самостійності в діяльності, недостатня цілеспрямованість, нездатність до вольового зусилля, егоїзм. При відсутності органічної або вираженою функціональної недостатності центральної нервової системи відставання в розвитку дітей, що відносяться до трьох перерахованих форм, у багатьох випадках може бути подолане в умовах звичайної школи (особливо якщо педагог здійснює індивідуальний підхід до таких дітей і надає їм диференційовану допомогу відповідно до їх особливостями і потребами). Родові травми, асфіксії, інфекції під час вагітності, інтоксикації, а також травми і захворювання центральної нервової системи в перші місяці і роки життя. Травми і захворювання центральної нервової системи можуть привести до того, що називається органічним інфантилізмом, причини якого, на відміну від гармонійного і психофізичного інфантилізму, не завжди зрозумілі. Клініцисти фіксують увагу на якісні відмінності між цими групами, проте об єднання їх в один тип дизонтогенеза вимагає більш глибокого аналізу, що було здійснено в дослідженні г. Новікової показують, що співвідношення показників оцінюваних вищих психічних функцій (нейропсихологический профіль) у всіх трьох групах майже ідентично, а відмінності полягають в ступені вираженості рівнів показників. По - перше, подібна структура вищих психічних функцій підтверджує адекватність віднесення всіх трьох груп до одного типу дизонтогенеза - затримки психічного розвитку; по - друге, якісні відмінності, підкреслюємо клініцистами, пов язані з рівнем, ступенем сформованості вищих психічних функцій, а не з їх співвідношенням, яке визначає віднесення всіх трьох (а за класифікацією к. 1) зоровий предметний гнозис; 2) розрізнення ритмічних послідовностей; 3) відтворення ритмічних послідовностей; 4) реципрокная координація рухів; 5) відтворення графічного ряду з двох чергуються ланок; 6) проба перебір пальців; 7) відтворення пози пальців; 8) проби хеда; 9) складання за зразками просторово організованих структур; 10) умовні рухові реакції; 11) проба коса; 12) заучування 10 слів; 13) дослідження мовної моторики; 14) дослідження фонематичного слуху; 15) проба на розуміння логікограмматіческіх конструкцій; 16) переказ тексту, складання оповідання за сюжетною картинці; 17) читання; 18) лист; 19) рахункові операції; 20) рішення арифметичних задач. Якщо говорити про те, які ж взагалі недоліки психічного розвитку спостерігаються у дітей даної категорії, то треба сказати, що вони відстають у розвитку уваги, сприйняття, мислення, пам яті, мови, довільної регуляції діяльності та інших функцій. Низький рівень активності служить як би напівпроникну бар єром по відношенню до впливів навколишнього світу і є однією з причин того, що в психічному розвитку дітей цієї категорії дуже чітко проявляється закономірність, загальна для всіх видів порушеного розвитку, - зниження, в порівнянні з нормою, швидкості і зменшення обсягу прийому та переробки інформації. Психологи, філософи, соціологи, педагоги, соціальні психологи розкривають різні аспекти цього процесу, досліджують механізми, етапи та стадії, фактори соціалізації. Хоч проблема соціалізації дітей, підлітків та дорослих з порушеннями психічного та фізичного розвитку дуже актуальна і в теоретичному, і в практичному відношенні. “інвалід – це особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням внаслідок травм чи дефектів, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність його соціального захисту”. Дані всесвітньої організації охорони здоров’я (вооз) свідчать, що кількість таких людей у світі досягає 13% (3% дітей народжуються з вадами інтелекту та 10% дітей з іншими психічними та фізичними вадами). За даними міністерства охорони здоров я україни збільшився рівень чисельності дітей - інвалідів з 146930 у 1997 році до 152210 чоловік у 1998 році, що становить 3. Найпоширенішими причинами інвалідності є захворювання нервової системи та органів чуття, дитячий церебральний параліч, психічні розлади, вроджені вади розвитку.

Протягом багатьох років політика у відношенні до інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання дітей - інвалідів та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці. Рівень цивілізованості суспільства багато в чому визначається ставленням цього суспільства до маргінальної групи населення, зокрема до дітей - інвалідів, їхніх сімей тощо. В умовах економічної нестабільності, кризового стану практично всіх складових гуманітарної сфери, початкового етапу правової стабілізації інваліди виявилися найбільш незахищеною категорією населення. Крім того, існуюче стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами прирікає інвалідів на повну ізоляцію. Соціальна й інформаційна політика тоталітарної держави ігнорувала проблеми інвалідів, не сприяла повному охопленню системою освіти дітей і дорослих із руховою недостатністю, створенню пристосованої до їхніх можливостей архітектурного середовища. інвалідність у дітей означає суттєве обмеження життєдіяльності, вона сприяє соціальній дезадаптації, яка обумовлена порушеннями у розвитку, труднощами у самообслугованні, спілкуванні, придбанні професійних навиків. Засвоєння дітьми - інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відношень потребує від суспільства певних додаткових заходів, засобів та зусиль (це можуть бути спеціальні програми, центри по реабілітації, учбові заклади тощо). Метою даної роботи є аналіз основної літератури з питань соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, а також дослідження сучасних проблем, що існують в системі соціально - педагогічної реабілітації дітей - інвалідів, та шляхів їх вирішення на україні. Дослідження історичного аспекту соціальної реабілітації дає змогу правильно оцінити значення кожного етапу для подальшого розвитку теорії соціальної реабілітації, узагальнити сучасну практику і виявити причини сучасного стану цієї галузі педагогічної науки.

Таке дослідження сприяє попередженню спроб поспішного, науково необґрунтованого розв’язання складних соціально - педагогічних проблем в умовах будівництва демократичного суспільства. Упродовж розвитку людського суспільства так чи інакше поставало питання про вироблення форм громадської опіки, лікування, а пізніше й навчання дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

У київській русі організовувалися заклади, де не лише опікали неповноцінних дітей, але й навчали їх елементам грамоти, живопису, співу та різних ремесел. Стосувалися вони становища “сліпих, глухонімих, божевільних та нестямних” у сім’ї, охорони їхнього майна та інших громадських прав, відповідальності перед кримінальним законом. На основі нормативних актів і системи суспільного піклування, здійснюваного головним чином монастирями, формувалося суспільне ставлення до осіб з вадами психофізичного розвитку.

Медичний етап характеризувався активізацією діяльності земських лікарів - психіатрів; організацією для розумово відсталих осіб при психіатричних лікарнях спеціальних дитячих відділень. На цьому етапі було властиве прагнення до вивчення причин природи дефективного розвитку з метою раціональної організації лікувально - виховної роботи з такими дітьми.

У радянський період в україні, як і в росії, здійснюється диференціація системи фахової освіти, її структурне удосконалення, перехід від трьох до восьми типів спецшкіл. Практично ж система шкільної освіти не вважає потрібним враховувати той факт, що перебування у спецінтернаті збільшує ізоляцію дитини від суспільства, що в значній мірі гальмує його психічний розвиток. Україна зараз знаходиться на етапі лише переходу від третього до четвертого періоду, у той час як західна європа вже більше двох десятиліть переживає цей період і розташовується на його просунутій стадії. Соціальна реабілітація дитини - інваліда – це комплекс заходів, спрямованих на відтворення порушених чи втрачених дитиною суспільних зв’язків та відносин. Метою соціальної реабілітації є відновлення соціального статусу дитини, забезпечення соціальної адаптації у суспільстві, досягнення певної соціальної незалежності. Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями – це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед – у напрямі розробки методології і методики соціально - педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи.

Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей - інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально - побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні. Сутність соціально - педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості. Забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції; проблеми професіоналів. ї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов’язків інвалідів та їх сімей); проблема суспільства – зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми - інвалідами; проблеми фізичного середовища. Зменшення впливів, що зашкоджують здоров’ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору; процес соціалізації – це процес взаємодії особистості та суспільства. Людина є і об’єктом (тому що випробовує на собі вплив з боку суспільства, різних соціальних інститутів тощо), і суб’єктом (тому що вона ставить перед собою певну мету та обирає засоби для її досягнення) процесу соціалізації. Це пов’язано з тим, що процес соціалізації здійснюється під дією різних факторів, вплив яких на людину не однозначний, підчас протирічливий, таким чином, можно говорити о наявності різних видів жертв соціалізації. Недостатні форми соціальної підтримки, недоступність охорони здоров’я освіти, культури, побутового обслуговування, відсутність належного архітектурного середовища тощо. Соціально - педагогічна реабілітація дітей, що мають вади психофізичного розвитку, у повній мірі можлива лише за умов розв’язання проблем на всіх цих рівнях. Така модель вільно чи невільно послаблює соціальну позицію дитини - інваліда, знижує її соціальну значущість, обособлює від “нормального” дитячого товариства, збільшує її нерівний соціальний статус, прирікає її на признання своєї нерівності, неконкурентоспроможності у порівнянні з іншими дітьми.

Медична модель визначає і методику роботи з інвалідом, яка має патерналістський характер та припускає лікування, трудотерапію, створення служб, допомагаючих людині виживати, завважимо – не жити, а саме виживати.

Наслідком орієнтації суспільства та держави на цю модель є ізоляція дитини з обмеженими можливостями від суспільства у спеціалізованому навчальному закладі, розвиток у неї пасивно - утриманських життєвих орієнтацій. Головна проблема дитини з обмеженими можливостями полягає у порушенні її зв’язку зі світом, в обмеженій мобільності, недостатності контактів з однолітками та дорослими, в обмеженому спілкуванні з природою, недоступності низки культурних цінностей, а іноді і елементарної освіти.

Соціальні проблеми іншого порядку пов’язані з регіональними умовами, з наявністю чи відсутністю спецшкіл, спеціальних реабілітаційних центрів, спеціалістів - дефектологів на місцях мешкання сімей, де є дитина - інвалід. Оскільки спеціальні учбові заклади розташовані по країні нерівномірно, то діти - інваліди часто повинні отримувати освіту та виховання у спеціальних школах - інтернатах. Адже нові умови життя дозволяють ставити проблему отримання інвалідами сучасних престижних професій; здійснювати професійну підготовку по тих видах праці, у яких є потреба даного регіону.

Спеціалісти регулярно проводять облік новонароджених з тією чи іншою, хай навіть слабо виявленою психоневротичною патологією, яка дозволяє віднести дитину до “групи ризику”. Результатом переживань батьків стають установки на “оранжерейне” виховання хворої дитини, які передбачають її гіперопіку і формують маленьких егоїстів та домашніх тиранів, чи, навпаки, скрите чи явне емоційне відторгнення такої дитини сім’єю. Дитина, опинившись наодинці з батьками та лікарями, у яких одна домінанта – її хвороба, поступово ізолюється від суспільства, і от тут вже ні про який розвиток і тим паче соціальну реабілітацію мови бути не може.

інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації, обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку система навчання цих дітей не досконала. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико - соціальної реабілітаціїї. Крім того, відсутня і спеціальна консультативна служба, де батьки мали б можливість отримати рекомендації щодо догляду за хворою дитиною, її виховання. Немає спеціалізованої методичної літератури по цих питаннях; не розв’язано проблеми здобуття професій дітьми - інвалідами, а також працевлаштування матерів, які мають таких дітей. Таким чином, діти - інваліди дуже часто не мають соціальної та матеріальної підтримки, умов для розвитку своїх інтересів, здібностей, ще й приречені на інтелектуальну потворність. У складних соціальних умовах боротьба за виживання, відсутність необхідних знань та вмінь не дають матері змоги навчити дитину елементарних навичок соціальної орієнтації, допомогти адаптуватися в сучасних умовах.