людмила копець класичні експерименти в психології
Книга является пропедевтическим подготовительным курсом экспериментальной психологии и рассказывает о самых ярких открытиях в ведущих психологических отраслях. В книге говорится об экспериментальных исследованиях, проведенных в психологии за последнее столетие, которые изменили наши знания о человеческом поведении.
Их результаты подвергались критике и пересматривались, однако они остаются важными вехами в развитии психологической науки и не теряют своего значения как определенные шедевры искусства исследования психологической реальности.
Результаты этих экспериментов определили лицо современной психологии, способствовали расширению поля психологических исследований, мотивировали психологов, вызвали острый интерес в обществе и стали материалом для учебников. Рассматриваются преимущественно наиболее известные, важные и влиятельные в истории психологии эксперименты, которые радикально изменили взгляды людей на психологическую реальность, представление о человеческом поведении и общественные практики.
Описанные исследования открыли новые горизонты экспериментальной социальной психологии, вдохновили других исследователей, вызвали интерес и стимулировали разноплановые научные и общественные дискуссии.
Можно с уверенностью сказать, что эти эксперименты до сих пор волнуют современных психологов и будут в такой же степени важны и для будущих поколений ученых. Експеримент у соціальної психології - це спеціально організована (в природних або штучних умовах) процедура, спрямована на встановлення причинно - наслідкових зв язків між досліджуваними явищами, хоча б один з яких відноситься до категорії соціально - психологічних (процесів, станів або властивостей). штучне моделювання досліджуваних соціально - психологічних явищ або жорсткий контроль природних умов дослідження, тобто створення експериментальної ситуації; метод експерименту є одним з найбільш строгих способів отримання емпіричних даних, тому становлення соціальної психології як науки багато в чому зобов язано використання експерименту у вивченні соціально - психологічних явищ. Однак в соціальної психології експеримент критикують насамперед через його низьку екологічну валідність, тобто складність перенесення результатів і висновків, отриманих в експериментальної ситуації, на реальну життєдіяльність особистості і тим більш групи.
Гальтон (голтон) фрэнсис (galton francis) (1822–1911) — известный английский психолог, антрополог, изобретатель, генетик, географ, путешественник, математик, метеоролог, криминолог, создатель дактилоскопии, основатель дифференциальной психологии и психометрии.
Гальтон — одна из наиболее ярких фигур в мировой психологии, хотя сам себя он психологом не считал ввиду неопределённого статуса этой науки в то время. Тем не менее, его исследования на долгие годы определили важные тенденции в развитии психологической мысли, и многие выдающиеся психологи относили себя к его последователям. Первым разработал на основе экспериментальных и математических методов учение о существовании индивидуально - психологических различий между людьми — дифференциальную психологию. Постановка вопроса о роли этих факторов в развитии личности являлась новаторской, однако преувеличение их значения привело к односторонним выводам, игнорирующим социальную сущность человека. Гальтон считал, что совершенствование человеческой природы может быть решено путём выведения на основе законов наследственности расы особо одарённых, умственно и физически сильных людей (евгеники). Считая, что между различными (физическими и психическими) свойствами индивидов имеются корреляции, создал статистические методы их определения, ставшие основой факторного анализа, широко применяемого в современной психологии и социологии.
Его отец, самуэль гальтон, был процветающим банкиром и активистом секты квакеров, принадлежавшим к богатому и известному роду, давшему многих известных государственных деятелей, священнослужителей и военачальников. Повинуясь желанию отца, самуэля гальтона, фрэнсис в 1838 году отправился в главный госпиталь в бирмингеме, чтобы стажироваться там для дальнейшего обучения. Первым его научным трудом стало описание печатающего телеграфа (телетайпа), который в итоге так и не был собран (ограничился публикацией его описания). Гальтон отправился в южную африку как исследователь, в течение почти двух лет путешествовал по сирии, египту и судану, занимался научными исследованиями.
Подобно тому, как люди среднего роста составляют самую распространённую группу, а высокие и низкорослые встречаются тем реже, чем больше они отклоняются от нормы, они отклоняются от среднего и в отношении умственных способностей. Статистический подход — применение серии тестов к большому числу индивидов — выдвигался как средство внедрения в психологию точных количественных методов. Гальтона было credo («меня, сколько я себя помню, всегда волновали три загадки, на которые я никак не могу найти ответы, волновали не меньше, чем известные две, и.
В течение всей своей жизни он занимался изучением различных областей психологии, придумывал новые методы, самостоятельно конструировал приборы для работы. Он получил в 1853 году высшую награду от королевского географического общества, одна из двух золотых медалей была удостоена в этом году за его исследования по картографии на юго - западе африки.
Гальтон утверждал, что умственные способности врождённы, биографы не поленились проследить его собственную родословную чуть ли не до пятидесятого колена. Гальтона были такие известные люди, как император карл великий, киевский князь ярослав мудрый, король англии вильгельм завоеватель и ещё несколько английских королей. Его высокая принципиальность как гражданина и учёного, широта научных интересов и оригинальность мышления, добросовестность и настойчивость в работе являются наилучшим примером для молодёжи, которая решила посвятить себя науке.
Експериментальна психологія - одна з найцікавіших і водночас найскладніших дисциплін у навчальній програмі студентів, які спеціалізуються з психології. Володіння нормативами експериментального методу засвідчує фаховий рівень психолога, ставить його на щабель вище від колег, чий інструментарій обмежується тестами й опитувальниками.
Експеримент, на відміну від усіх інших методів, в тому числі й кореляційного дослідження, дає можливість встановлювали каузальний (причинно - наслідковий) зв’язок між явищами.
Лише здійснивши експеримент, можна впевнено формулювати висновки про те, які саме механізми лежать в основі психологічних феноменів, спричиняють їх виникнення та впливають на їх розвиток. Відмова від експерименту в психології унеможливлює встановлення причинно - наслідкових залежностей, формування явищ, обмежує можливості дослідження нових та маловивчених феноменів, зменшує ефективність дослідницького прогнозу.
Саме тому вивчення теорії й оволодіння практикою експерименту дуже важливе для майбутніх психологів; завдання ж викладачів – створити сприятливі для цього умови.
Надати студентам інформацію про історію розвитку експерименту в психології, місце експериментальної психології у системі наукового знання; ознайомити студентів з необхідними та обов’язковими вимогами до знань і вмінь експериментатора, деонтологією дослідницької діяльності; ознайомити студентів з теорією і практикою експерименту.
Традиційним для вищої освіти є такий спосіб подання матеріалу, коли знання, отримані в лекційному викладі, закріплюються на заняттях з практичного курсу.
Від студентів вимагається як звичайне репродуктивне відтворення, так і відповіді на проблемні питання, розв’язок певних завдань; набули поширення тестові форми роботи на практичних заняттях; використовується гіпотетичне планування експериментальних досліджень та аналіз класичних експериментів. Однак під час проходження психологічної практики та при написанні курсових і дипломних робіт з’ясовується, що навіть успішні студенти, які демонстрували достатній рівень на практичних заняттях та іспиті, не можуть спланувати і провести елементарного експерименту, плутають плани, відчувають труднощі при аналізі та інтерпретації. Ці вчені сходяться на думці про необхідність вивчення основ експериментального дослідження для здобуття студентами відповідного фахового рівня, виокремлюють ті чи інші проблеми викладання та пропонують шляхи їх вирішення. Корнілова, зокрема, наголошує, що однією з основних проблем, з якою зустрічаються і викладачі, і студенти, є проблема розуміння методології експериментального методу, вирішення якої передбачає засвоєння нормативів психологічного дослідження та системи базових понять. Він вважає, що дієвим способом допомоги студентам у засвоєнні методологічних основ науки може стати їх ознайомлення з історією розвитку методів психологічного дослідження, порівняння науки і псевдонауки.
Мартін наполягає, що основна проблема курсу експериментальна психологія в тому, що після його завершення студенти не можуть спланувати і провести експеримент. Чому й навіщо потрібно вивчати такий нецікавий та складний курс, як основи наукових досліджень, в межах якого ми знайомилися з методологією і методами експерименту, мучила й мене, коли студенткою третього курсу намагалася розібратись в різних планах і процедурах, збагнути, що таке каузальність та для чого потрібен нормальний розподіл. Вдруге з парадоксом нецікавості цікавих курсів зустрілася, коли почала викладати основи психологічних досліджень, методи і методологію психологічних досліджень та експериментальну психологію. Планування та реалізація власних експериментів стали обов’язковою умовою для складання іспиту з курсу – усі студенти захищають свої роботи, захист зараховується як одне з екзаменаційних запитань. Поєднання теоретичного засвоєння основ експериментальної психології з практикою планування і проведення власних експериментальних досліджень стало методом вирішення багатьох проблем. У таблиці 1 систематизовано основні проблеми викладання курсу експериментальна психологія та показано шляхи їх подолання в умовах поєднання теоретичного закріплення лекційного матеріалу на семінарських заняттях та експериментальної практики на заняттях лабораторного курсу.
Структурно - методологічний аналіз власних експериментів, який передбачає виокремлення залежної та незалежної змінних, загальної мети, експериментальної гіпотези тощо. Проблема структурування курсу, проблема поетапного контролю над плануванням і проведенням експериментальних досліджень, проблема оцінювання знань студентів. Так, в умовах традиційної системи організації навчального процесу курс структурувався за розділами з рівномірним розподілом занять практичного курсу, тобто щотижня відбувалося два заняття –семінарське і лабораторне.
Проблема полягала в тому, що студенти спочатку ще не мали достатнього багажу знань для планування власних експериментів, і тому лабораторні заняття будувалися за схемою практичних. Коли ж заняття набували характеру власне лабораторних, їх залишалося не так багато, і студенти не встигали детально обговорити з викладачем усі труднощі планування власних досліджень. Кредитно - модульна організація навчального процесу також передбачає поділ курсу на певні змістові розділи – модулі, але їх перевага полягає в тому, що викладач самостійно визначає кількість лекційних, лабораторних, практичних занять та самостійної роботи студентів за кожен модуль в межах заданого нормативу.
Отже, з’являється можливість збільшувати кількість лабораторних занять у другому змістовому модулі, коли студенти вже володіють необхідним теоретичним мінімумом і можуть працювати над власними експериментами (таблиця 2). Підсумкова контрольна робота за перший модуль містить тестові, теоретичні та практичні завдання, які дозволяють визначити рівень засвоєння студентами методологічних основ експериментального дослідження і системи базових понять. До складу другої і третьої контрольної роботи додатково включаються творчі завдання – розробка власної дослідницької програми (модуль №2) та звіт за результатами власного експериментального дослідження (модуль №3). Планування експерименту (виокремлення структурних елементів, деонтологічний аналіз, добір експериментальних планів і методів виміру експериментального ефекту) та аналіз результатів експерименту (якісний і кількісний аналіз, інтерпретація результатів). Окрім можливостей поетапного контролю за плануванням і проведенням психологічних експериментів, написання модульних контрольних робіт стало дієвим засобом стимуляції навчальної активності студентів. Оцінку за модуль можна отримати автоматично, якщо на заняттях практичного курсу отримано 70% від усіх можливих оцінок; оцінка за екзамен може стати середньою від модульних, якщо вона задовольняє студента. До того ж студенти завжди мають можливість поліпшити свій результат – прийти на підсумкову контрольну роботу або на екзамен і складати його на загальних засадах. Однак експериментатор повинен бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститися ряд помилок. Artefactum — штучно зроблене) — це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефектів використовуваних методик. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити чинники, що змінюють поведінку досліджуваних. Експериментатор, який твердо вірить в гіпотезу або надійність інформації, несвідомо діє таким чином, щоб отримати відповідні результати, що підтверджують гіпотезу.
Упередженість експериментатора відображається в інтонації, а також візуально, якщо він і досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.
Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть до підтримки, активно жестикулюють, по - дружньому і з інтересом ставляться до випробуваним. Експериментатор організовує діяльність досліджуваної особи, дає завдання, оцінює результати, змінює умови дослідження, реєструє особливості поведінки учасника та результати його діяльності. Для того, щоб уникнути впливу зацікавленого дослідника на експеримент з метою підтвердити свою теорію, треба залучати інших учених, які не знають його цілі і теорій. Для того, щоб нейтралізувати артефакти, обумовлені експериментатором, слід збільшувати кількість дослідників, спостерігати за їх поведінкою, проводити спеціальне навчання і тренування, приховувати від них основну гіпотезу, звести до мінімуму контакти експериментатора і випробуваного. існує також модифікація дослідження, коли його проводить запрошений асистент, який не знає справжню гіпотезу дослідження і те, яка з груп піддається реальному впливу.
ґрунтується на цілеспрямованому омані випробовуваних, отже, виникають етичні проблеми, тому психологи гуманістичної орієнтації вважають неприпустимим його використання. Однак етичних проблем виникає набагато більше, оскільки в разі прихованого дослідження учасник повністю підконтрольний експериментатору і є об’єктом його маніпуляцій. Втім, цю модель дослідження дуже часто застосовують в соціальній психології, незважаючи на велику небезпеку зловживань з боку недобросовісних дослідників. Експеримент здійснюється за звичайним планом, однак ефект визначається за його межами на основі контролю навчальній або трудовій діяльності колишнього випробуваного. Дані, одержувані при постэкспериментальном опитуванні, дозволяють відбракувати невдалі наукові проби або врахувати їх при інтерпретації результатів, проте щось змінити на цьому етапі вже неможливо. Останній в лабораторії діє відповідно до своєї мети участі у дослідженні, він має свої життєві плани і, звичайно, як особистість впливає на весь процес. Психологічний експеримент — це цілісна ситуація, що здійснює певний вплив на поведінку людини, де спільна діяльність учасників відбувається за законами спілкування і взаємодії.
Коментарі
Дописати коментар