джерелознавство підручник

джерелознавство підручник

Вопросами теории источника вплотную занимались многие известные историки, философы, специалисты в области философии истории, принадлежащие к различным течениям, направлениям и школам в сфере гуманитарного знания. В целом в отличие от позитивистской формулы о том, что без источников нет и истории, неокантианская методологическая парадигма утверждает, что нет истории без историка. Блок, опираясь на исследование документов как главное условие для решения научных проблем предложили довольно широкое толкование источников, считая необходимым параллельное изучение данных экономической науки, статистики, демографии, психологии, исторической географии, лингвистики.

Историческое повествование понимается постмодернистами как создающее последовательный ряд событий за счет размещения случайных сообщений источников в хронологическом порядке.

Большинство течений постмодернизма отстаивают цивилизационное толкование исторического процесса, рассматривают источник как культурное явление, как единственную реальность прошлого, доступную для историка. В его рамках следует рассматривать философские, литературно - художественные, психологические аспекты источника, а значит, активно привлекать лингвистические, литературоведческие, социологические, культурологические и другие методы обработки источников. Ключевым моментом современной источниковедческой парадигмы методологии истории является понятие источника как продукта целенаправленной человеческой деятельности, явления культуры. В свою очередь, это ориентирует на системное изучение источников, на обращение ко всему объему произведений культуры, созданных в процессе человеческой деятельности и отразивших в себе различные аспекты развития общества и личности, власти и права, нравственности, мотивов и стереотипов человеческого поведения. На таком фундаментальном представлении об источниках как явлении культуры, как реализованном интеллектуальном продукте человеческой деятельности и должны базироваться система методов источниковедения, его методология. Поэтому возможно, что на определенном этапе успехи каждого из методологических направлений будут в конечном итоге реализованы в едином, целостном, синтезированном виде.

Спираючись на досвід минулого, воно шукає відповідей на болючі проблеми й намагається визначити оптимальні шляхи розв язання насущних завдань сьогодення. Ось чому неухильно зростає роль історичної науки, покликаної давати якомога глибші знання, створювати повнішу і правдивішу картину зародження та розвитку світової цивілізації, а також історії кожного окремого етносу, включаючи й український. Терлецького, для історика важливі не загальні тези, а факти, аргументи, які він черпає з джерел, піддаючи їх критиці, аналізу, встановлюючи їх автентичність і вірогідність. Між тим поняття допоміжна дисципліна далеко не точно й не повною мірою окреслювало суть і призначення джерелознавства, його місце в системі історичної науки.

Важко уявити собі образ модерного історика, який не опанував теорію і практику пошуку, виявлення, пізнання, аналізу й використання джерел як у науково - дослідній, так і в педагогічній діяльності, не оволодів сучасними методами опрацювання джерел, здобування джерельної інформації, перевірки її достовірності. Витоки цієї традиції пов язані із зародженням давньоукраїнської міфологи, усної народної творчості, літописання, з діяльністю острозької та києво - могилянської академій, львівського, харківського, київського, одеського, чернівецького, дніпропетровського та інших університетів. У праці моя сповідь він наголошував, що будь - які судження історика не можуть бути голослівними, а мають доводитись науково і добросовісно, базуватись на документах, вірогідних фактах, історичних джерелах3. Грушевського відповідала вимогам тогочасної європейської методології, була підсумком усієї попередньої української історіографії в її джерелах і розвідках і стояла на рівні з аналогічними історіями інших народів5. Його вивчення — неодмінна умова підготовки висококваліфікованих бакалаврів, спеціалістів і магістрів історії, істориків - архівістів, археологів, етнологів, музеєзнавців, один із чинників прищеплення їм дослідницьких навиків, формування історичної культури і методологічної зрілості викладачів та науковців, їх професійно - педагогічної майстерності. Особливо зростає роль джерелознавства в сучасних умовах, коли джерельна база історії українського народу, з одного боку, поповнюється новим масивом історичних пам яток, включаючи й зарубіжну архівну україніку, а в науковий обіг вводяться невідомі або замовчувані досі джерела, а з іншого — відбувається процес очищення її від фальсифікацій і спотворень, долаються нашарування ідеологічно - класового підходу до відбору та інтерпретації джерел. Марксистська парадигма класового підходу до джерелознавства, що набула абсолютизації в радянській історіографії, розглядаючи джерело як скарбницю фактів, необхідних історику для реконструкції минулого, зосереджувала головну увагу на методиці здобуття інформації. Ось чому в сучасних умовах пріоритетне місце в теоретичному джерелознавстві відводиться поряд з дослідженням змісту критичному аналізові, що набуває особливої актуальності у процесі інтеграції наук про людину і суспільство. Все це диктує необхідність подальшої розробки теоретико - методологічних проблем джерелознавства, джерелознавчої практики, підготовки нових навчальних і методичних посібників, критичного переосмислення набутого досвіду.

Подальшому розвиткові історичного джерелознавства як спеціальної галузі історичної науки і навчальної дисципліни, поліпшенню його викладання у вузах, які здійснюють підготовку істориків, має сприяти даний підручних, підготовлений зусиллями професорів і доцентів кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки київського національного університету імені тараса шевченка. Підручник акумулює творчий доробок не тільки нинішніх викладачів кафедри, а й представників попередніх генерацій її професорсько - викладацького складу, зокрема ф. Структура підручника відповідає навчальній програмі курсу з історичного джерелознавства і враховує ту обставину, що окрім даного курсу студентам історичного факультету читаються автономні курси з джерелознавства всесвітньої та української історії, з архівознавства, археографії, спеціальних історичних дисциплін. Предмет, методи і структура джерелознавства, теорія джерела, його природа та інформативні можливості, класифікація джерел, методика й основні етапи опрацювання та використання джерел у наукових дослідженнях і педагогічній практиці. Друга частина містить стислу характеристику основних груп джерел з історії україни, зокрема речових, зображальних, писемних та ін а також методичні рекомендації щодо їхнього дослідження та використання джерельної інформації. Авторський колектив з вдячністю сприйме критичні зауваження та конструктивні пропозиції щодо подальшого вдосконалення структури підручника і його змісту.

У підручнику з`ясовуються історичні, теоретично - методологічні й методичні проблеми історичного джерелознавства, його предмет, завдання, структура, теорія джерела, природа й інформативні можливості джерел, зокрема електронних, їх класифікація, методика й основні етапи опрацювання. Значне місце відведено характеристиці традиційної та електронної джерельної україніки, інформаційного потенціалу національного архівного фонду україни, музейних і бібліотечних колекцій, залученню основних груп джерел до досліджень з історії україни.

Видання репрезентує комплекс традиційних та модерних спеціальних історичних дисциплін, частина яких має давню історію, традиції, наукові школи, а деякі перебувають на етапі свого становлення. Книга містить стислий виклад авторських лекцій відомого українського джерелознавця та історіографа заслуженого професора київського національного університету імені тараса шевченка ярослава калакури з української історіографії, в яких з’ясовуються поняття предмета й завдання української історіографії, її джерела та місце в структурі історичної науки, обґрунтовуються наукова періодизація зародження і розвитку знань з історії україни.

Головну увагу приділено характеристиці витоків і особливостей розвитку української історичної думки, від середньовіччя до відновлення і зміцнення державної незалежності україни.

Простежується внесок в українську історичну науку провідних істориків, наукових осередків та інституцій не тільки материкової україни, а й української діаспори.

Для професійних істориків, викладачів, учителів, студентів історичних та інших гуманітарних факультетів, усіх, хто захоплюється українською історією, наукою та культурою. Головну увагу зосереджено на вузлових питаннях історії архівної справи, на формуванні системи її установ, організації національного архівного фонду, класифікації документів, експертизі їхньої цінності. Значне місце відведено комплектуванню архівів, оптимізації зберігання та використання документів, застосуванню сучасних інформаційних технологій в архівній справі, науково - дослідній роботі. У довіднику вміщено статті про основні наукові поняття, категорії і терміни історичного джерелознавства, про основні групи джерел з історії українського народу, а також науково - біографічні довідки про вчених, що внесли вагомий вклад в теорію і практику джерелознавства. Джерелознавче дослідження та аналіз історичних робіт, присвячених використанню матеріалів різноманітних державних установ, що є одними з найбільш масових письмових джерел. У даній роботі увага приділена джерелознавчим роботам теоретичного спрямування та працям, присвяченим аналізу матеріалів різноманітних державних установ. Тут неможливо обійтись без джерелознавства - галузі історичної науки, що вивчає теорію і практику використання історичних джерел, їхнє походження, можливість використання у дослідженнях тощо. До одних з основних завдань джерелознавства слід віднести аналітично - інформаційне вивчення і критичний аналіз джерел чи їх комплексів; вдосконалення наукових методичних прийомів і засобів вивчення та використання джерел, розробку методики джерелознавчої критики і т. У даній роботі ми приділимо увагу деяким джерелознавчим дослідженням теоретичного характеру та роботам, присвяченим використанню матеріалів різноманітних державних установ, що є одними з найбільш масових письмових джерел. Ці вчені у своїх дослідженнях спиралися переважно на матеріали державних установ xvii - початку хх ст серед яких помітне місце займали саме документи судових установ. ) всю свою енергію спрямовували на виявлення і запровадження до наукового обігу нових джерел, готуючи тим самим грунт для дійсно документальної історії україни.

Вже у перші роки після жовтневого перевороту померло близько 20% від усієї чисельності істориків, серед яких були вчені старої формації, які здійснили велику роботу на ниві джерелознавства (в. Хоча й у незначній кількості, але мали місце незаідеологізовані джерелознавчі праці істориків зі сходу україни; проте їх слід розглядати як поодинокі винятки.

Матеріали, що стосуються управління казенними селянами; загально - статистичні документи; матеріали, що характеризують тогочасну податкову політику тощо. 1) документи, що виходять від трудящих, їх організацій і являють собою найбільший науковий інтерес та 2) документи, що виходять з табору ворогів революції (від правлячих кіл, чиновників, землевласників і капіталістів), до яких слід ставитися особливо критично й зіставляти з іншими матеріалами.

А) документація державних установ; б) документація громадських організацій і політичних партій; в) документація церковного управління (синоду, єпархій, консисторій, церков, монастирів, синагог тощо); г) документація приватних установ та підприємств та ін. Сюди ж належать статути й положення установ та організацій, матеріали міжнародних зносин; б) приватні акти, що мають законну силу, документи майнових та інших операцій між окремими особами (акти купівлі - продажу, договори оренди, найму, закладні, заповіти, документи актів громадського стану, розписки, синдикатські договори, страхові поліси тощо). Листування як група матеріалів, що виникла в результаті виконавчого діловодства, визнавалася вченим особливо складним комплексом документів, який він поділяв. Стрельський приділяв і судовій документації, види і форми якої регламентувалися нормами процесуального права (тобто склад документації та її форма визначалися законами). Предметом джерелознавчих досліджень стає дипломатика - спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження, форму та зміст актових джерел, методику їх опрацювання. У переважній більшості робіт з джерелознавства історії україни цього періоду аналізувалися такі джерела, як більшовицькі листівки, партійні документи, мемуари учасників революційного руху і т. Чи не найбільшим серед матеріалів, що зберігаються в архівних установах, є масив документів, які відклалися у результаті діяльності різноманітних державних установ. У своїй праці дослідниця охарактеризувала весь комплекс судово - слідчих матеріалів, що виникли під час розгляду політичних справ у загальних судових установах (політичні справи, що розглядалися військовими судами з опорою на спеціальне законодавство, вона не брала до уваги). Ним було проаналізовано структуру судової та жандармсько - поліцейської системи після судової реформи 1864 р показано історію їх виникнення й розвитку.

Щербака присвячено джерелознавчому аналізу матеріалів судових установ, де подається досить детальна характеристика слідчих матеріалів, судової документації, матеріалів прокурорів судових палат та окружних судів. Протоколи обшуку, огляду речових доказів, допиту звинуваченого, допитів свідків, повістки, листування, висновок про припинення кримінального переслідування чи обвинувальний акт, лист необхідних відомостей, постанови, опис. Автор наголосив на значенні цих документів як джерел із суспільно - політичної історії україни, зокрема для вивчення громадсько - політичного життя, історії важливих політичних процесів тощо. Він дійшов висновку, що ця група документів є значно інформативнішою (у дослідженнях його проблематики), ніж джерела церковного, господарсько - фінансового походження чи матеріали державно - адміністративного обліку.

Легун залучив до своїх досліджень матеріали повітових судів, що нині зберігаються у фондах державних архівів вінницької, хмельницької, одеської областей. Одним з небагатьох дослідників, який використав матеріали повітових судів як джерело до вивчення конкретної проблеми - жіночої девіації, є український науковець в. Вивчаючи девіантну поведінку жінок слобожанщини кінця хулі ст автор використав як основне джерело матеріали повітових судів харківського намісництва та їх апеляційної вищої інстанції на той час - верхніх земських судів. На основі вивчених джерел дослідник припустив, що основною причиною зростання жіночих девіацій стала соціальна політика російської держави на слобожанщині. Селянські переходи, уряд підштовхнув значні маси населення до втеч; після введення рекрутської повинності залишилось самотніми на тривалий час багато солдаток; розквартирування військових частин створило сприятливий грунт для численних порушень норм моралі в прикордонному намісництві. Хоча й у меншій кількості, але предметом дослідження також були законодавчі акти, матеріали соціально - економічної та земської статистики, фондів вищих та центральних державних установ російської імперії тощо. із розпадом срср і становленням україни та інших колишніх союзних республік як незалежних держав історична наука поступово скидає з себе ідеологічні нашарування, все більше використовується принцип об єктивності. Джерелознавчі роботи загальнотеоретичного характеру дозволяють максимально правильно й об єктивно інтерпретувати історичні джерела, які, безперечно, є носіями історичної пам яті суспільств чи окремих їх представників. Виявлення, джерельний аналіз та запровадження до наукового обігу архівної інформації, що міститься в масиві документів установ нан україни задля з’ясування основних тенденцій і напрямів розвитку української академічної історичної науки у 1944–1956 рр. Питання формування земських установ полтавського земства, нормативної бази земської реформи й початкового періоду впровадження земств на території полтавської губернії.