психологічні умови для здоров'я

психологічні умови для здоров'я

Установлено, що куріння скорочує тривалість життя на 8 - 15 років, призводить до передчасної смерті, збільшує випадки так званої раптової смерті немовляти, якщо його мати курила. Психоактивными називають будь - які речовини природного або штучного походження, що впливають на роботу центральної нервової системи, призводячи до зміни психічного стану.

У складі сигаретного диму міститься близько 200 шкідливих речовин, зокрема чадний газ, сажа, синильна кислота, миш як, бензен, амоніак, сірководень, ацетилен, канцерогенні й токсичні речовини.

Насамперед алкоголь порушує спадковий матеріал статевих клітин, що призводить до тяжких наслідків для нащадків — розумової відсталості, захворювань внутрішніх органів тощо. Надмірне вживання алкоголю може призвести до безплідності, оскільки в чоловічих статевих клітинах відбуваються негативні зміни, вони можуть гинути під його впливом. Пам’ятайте, що після першої ж чарки ваш мозок уже не зможе нормально оцінювати те, що відбувається, ваша поведінка зміниться й залежатиме не від вас, а вашому здоров’ю і, можливо, життю загрожуватиме небезпека. Приймаючи рішення щодо того, чи пробувати наркотики, ви повинні пам’ятати про те, що в цей момент робите вибір між улаштуванням свого життя та його руйнуванням. Щоб зберегти своє репродуктивне здоров’я, потрібно не мати шкідливих звичок, не курити, не вживати алкоголь, наркотики, вести здоровий спосіб життя, раціонально харчуватися. Профілактика та раннє виявлення онкологічних захворювань молочної залози (огляд мамолога) усім вам відомо, що хворобу легше попередити, ніж вилікувати.

Особливо важливою є рання діагностика раку молочної залози, оскільки чим раніше буде виявлена злоякісна пухлина, тим більша ймовірність того, що лікування буде успішним. Держава і суспільство зацікавлені у формуванні в молоді відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я близьких, формуванні в молоді моральних цінностей. Метою таких закладів є правова, психологічна, освітня, реабілітаційна допомога конкретній людині чи окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основними принципами діяльності центрів соціальних служб для молоді є законність, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм під час надання допомоги, недопущення дискримінаційних дій щодо соціально незахищених категорій дітей і молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги.

Основними формами роботи таких центрів є консультації, тренінги, лекторії, семінари, круглі столи, фестивалі, тематичні тижні, свята, конкурси, виставки, екскурсії, благодійні акції тощо. У преамбулі статуту всесвітньої організації охорони здоров’я (вооз) зазначено, що здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя. Наприклад, у поході юнаки і дівчата не лише тренують своє тіло (дбають про фізичне благополуччя), а й гартують волю, навчаються чогось нового, отримують задоволення від спілкування з природою (психологічне благополуччя), а також приємно проводять час зі своїми друзями, вчаться бути командою, надихати і підтримувати одне одного (соціальне благополуччя). Чиста гладка шкіра, здорові зуби, блискуче, міцне волосся, рухливі суглоби, пружні м’язи, здорове серце, відчуття бадьорості протягом дня, висока працездатність. Фізичне здоров’я забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища (наприклад, до погодних умов), допомагає виживати в екстремальних ситуаціях. Для підтримки фізичного здоров’я важливо повноцінно відпочивати, мати нормальну вагу тіла, піклуватися про свою фізичну форму, особисту гігієну, а також проходити регулярний медичний огляд і лікуватися в разі потреби.

Порушення сну, відсутність апетиту, нездатність витримувати фізичні навантаження, порушення травлення, зіпсовані зуби, нездорова шкіра, підвищена стомлюваність, загальна слабкість. Однак вони можуть мати захворювання, навіть хронічні чи невиліковні, які не виявляються жодними аналізами і пов’язані з порушеннями їхньої ментальної (емоційної, інтелектуальної чи духовної) сфери.

Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її можливістю адаптуватися до стресів. Важливим критерієм соціального благополуччя є показник соціальної адаптованості людини, який пов’язують з її здатністю ефективно спілкуватися та налагоджувати здорові міжособистісні стосунки, адаптуватися до соціальних норм і правил, що існують у суспільстві, взаємодіяти з державними інституціями.

Часті конфлікти та непорозуміння; відсутність близьких друзів, відчуття самотності; надмірна сором’язливість, нездатність звернутися по допомогу; нездорові стосунки в родині, у школі, з однолітками.

Збій адаптації — внаслідок тривалого впливу несприятливих факторів в організмі порушується система саморегуляції, накопичуються токсичні речовини, знижується активність імунної системи.

Навпаки, ті, хто успадкував схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення. Навіть прихильники здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня шуму, радіації чи наслідків соціальних потрясінь. Сучасні медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево - судинних захворювань, віл - інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість життя. Сукупний ефект техногенних забруднень (хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених зонах або вживає вирощені у них продукти.

А ті, хто поводиться ризиковано (курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.

Пізнання культури свого народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще розуміти інших людей, формує толерантність. Тому під час вибору товарів, продуктів, від яких залежить наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації (наприклад, публікаціям професійних організацій у сфері охорони здоров’я — академії медичних наук, міністерства охорони здоров’я, державних санітарних служб тощо). Якщо ми нічого не робимо для свого здоров’я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички і схильність до невиправданих ризиків, рівень і резерви здоров’я знижуються. А коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і світом навколишнім, протистоїмо негативному впливу оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя. Спати 8–10 годин на добу, щоранку снідати, вживати різноманітну їжу і достатню кількість води, виконувати фізичні вправи, щодня бувати на свіжому повітрі, дбати про гігієну тіла, одягу і житла, уникати травм, позбавитися шкідливих звичок. На жаль, наслідки здорової і нездорової поведінки бувають оманливими, оскільки нагорода за здоровий спосіб життя зазвичай відтермінована в часі, а задоволення від неправильної поведінки може наставати миттєво. Встановлено, що психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктів дійсності, адекватним самосприйманням, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю. Сучасні умови життєдіяльності людини пов’язані з особливостями, які ставлять високі вимоги до індивідуально - психологічних властивостей і психічних функцій організму.

В умовах трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування самодостатньої, цілісної та внутрішньо гармонійної особистості. Людське життя є найвищою суспільною цінністю, тому перед суспільством постає ряд актуальних завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблем збереження психічного здоров’я та формування до нього ціннісного ставлення. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблему психічного здоров’я науковці розглядають з урахуванням такого розуміння особистості, яке складається в рамках тієї чи іншої теоретичної концепції особистості. Щербина визначають психічне здоров’я як такий відносно стійкий стан організму особистості, який дає можливість людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні й соціальні умови, здійснювати та забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні), біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі. Проблема здоров’я особистості, як і всі інші глобальні проблеми, виникає внаслідок кризової ситуації, джерела якої лежать усередині, а не поза людською істотою. Офіційно прийнятим вважається визначення вооз, згідно з яким здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хворобливих змін. Найчастіше під погіршенням здоров’я розуміють зниження або порушення функціонування органів і систем організму, що забезпечують його фізичну працездатність, і зовсім рідко – психофункціональні зміни, психічне неблагополуччя людини.

Під нездоров’ям розуміють фізичну недугу організму, а психофункціональні розлади типу невизначеного почуття тривоги, загальної пригніченості, стану незадоволеності, підвищеної дратівливості тощо не прийнято вважати хворобою. Слід зазначити, що в процесі диспансеризації й профілактичних оглядів, як правило, виявляються або виключаються всі відомі захворювання й анатомічні дефекти, і залежно від діагнозу кожна людина потрапляє в групу здорових або хворих. Однак практика показує, що не всі особи, віднесені до групи здорових, відрізняються високою працездатністю, стійкістю до простудних захворювань і, навпаки, наявність того або іншого захворювання (зрозуміло, поза загостренням) або анатомічного дефекту не обмежує можливості людини в досягненні гармонійності фізичного розвитку й функціонального стану організму, його загартованості, що дозволяють зберегти високу соціальну активність протягом життя. Психічне здоров’я – повноцінний розвиток і злагоджена робота всіх психічних функцій, стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів, що забезпечує адекватну до умов навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності. Парсонсом, психічне здоров’я можна визначати як стан оптимальної працездатності індивіда у процесі ефективного виконання ролей і завдань, які відповідають його соціальному статусу.

Психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово - психічних розладів, певним резервом сил, що уможливлює подолання несподіваних стресів або важкої ситуації, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім середовищем. Холмогорова); як функція підтримання рівноваги між особистістю та середовищем, адекватної регуляції поведінки і діяльності людини, здатності протистояти життєвим труднощам без негативних наслідків для здоров’я (a. Так, до сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та пограничних нервово - психічних розладів; гармонійність психічного розвитку та його відповідність віку; рівень розвитку показників стану провідних соціально професійно - значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості, які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності. Психічне здоров’я визначають також як стан інтелектуально - емоційної сфери, основу якого становить відчуття душевного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Відповідність суб’єктивних образів об’єктам дійсності; адаптованість у мікросоціальних відносинах; здатність до саморегуляції, що виявляється у поведінкових проявах; здатність розумного планування життєвих цілей і підтримання активності в їх досягненні. Тривалі негативні стресові ситуації; невміння підтримувати адекватні відносини з оточуючими; конфлікти; недостатній відпочинок; малорухливий спосіб життя; зовнішні подразники (шум та ін. Нікотинова залежність є найбільш розповсюдженим психічним розладом, що не допомагає позбавитися стресу, а, навпаки, підвищує його рівень, і це сприяє розвитку важких психічних розладів. Однак основні принципи та умови сприятливого впливу феномена фізичної активності і фізичних вправ на людину ще недостатньо визначені та базуються в основному на фізіології м’язової діяльності. В системі оздоровлення населення, відновлення їх тілесних і духовних сил велике значення відводиться таким напрямам реалізації цінностей фізичної культури в соціокультурному просторі, як зняття надмірної нервово - психічної напруги, психічної скутості особистості фізичними вправами; рекреація і реабілітація за допомогою рухової активності. Психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктом дійсності, адекватним сприйняттям себе, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю та ін. У сфері психічних властивостей здорову особистість відрізняють такі якості, як оптимізм, врівноваженість, моральність, впевненість у собі, відповідальність, незалежність, інтерес до навколишнього світу, спрямованість на справу, демократизм, адаптованість і ін. Особисто я поділяю думку дослідників, які стверджують, що психічне здоров’я людини значною мірою залежить від здорового способу життя, від дотримання певних правил, що стосуються режиму рухової активності, харчування, нормальних взаємин у побуті, усунення шкідливих звичок тощо. Позитивно налаштовані люди, які мають чіткі цілі в житті і не схильні навантажувати постійно себе сумнівами, невпевненістю, поганими передчуттями та песимізмом, мають хороші перспективи для збереження власного як фізичного, так і психічного здоров’я. Психічне здоров’я у психологічному контексті розглядають як відносно стійкий стан особистості, який дає можливість людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні та соціальні умови, задовольняти індивідуальні, біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, що забезпечують досягнення емоційного благополуччя. Психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктів дійсності, адекватним самосприйманням, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю. Зміни, що відбуваються на межі віків, не лише ініціювали соціальні й політичні колізії в різних країнах світу, викликали хвилю демократизації, поклали край ясності в галузі світогляду та ідеології, а й потрясли практично всі основи суспільного життя, його регулятори і сферу мотивації. Найчастіше під життєвими труднощами маються на увазі ситуації або події, які фруструють ті чи інші потреби людини й викликають у неї психологічний стрес. Міра негативного впливу події на людину визначається тим, наскільки особистісно значуща для неї ця подія або ситуація, наскільки зачіпає її життєдіяльність. Стресова подія визначається як подія або ситуація виключно загрозливого або катастрофічного характеру, що здатна викликати дистрес майже в будь - якого індивідуума. У процесі адаптації до нових, особливо складних та екстремальних умов у людини створюються суб єктивні моделі довкілля і свого місця в ньому, які пов язані з особливостями особистості й психічного стану людини.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов язане з пошуком ресурсів, що допомагають їй у подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Цей сценарій засвоюється в дитинстві, коли батьки, переживаючи стреси, конфліктують на очах у дитини, виявляють негативні емоції, висловлюють образи в адресу партнера при дитині, тим самим мимоволі втягуючи її у свої проблеми.

Ананьєв відзначив, що стрес - толерантність особистості й витривалість щодо фрустраторів залежить від підтримки, моральної допомоги, співучасті, співчуття інших людей, солідарності групи.

Соціальна й соціально - психологічна підтримка є певним буфером між стресом і його негативними наслідками, пом якшує патогенну дію стресу, що впливає на здоров я. Багато авторів відзначають, що позитивне соціальне довкілля (сім я, друзі, колеги) також може бути одним із найважливіших чинників збереження стресостійкості особистості. активна мотивація подолання, ставлення до стресів як можливості набуття власного досвіду й можливостей особистісного зростання; - здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе й навколишньої ситуації, інформаційна й діяльнісна активність щодо перетворення ситуації взаємодії особистості і стрес - ситуації; - матеріальні ресурси.

Поверхнева адаптаційна енергія відновлюється за рахунок глибокої, яка мобілізується шляхом адаптаційної перебудови гомеостатичних механізмів організму.

Отже, збереження або підвищення стресостійкості особистості пов язане з пошуком ресурсів, що допомагають їй у подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Стресостійкість характеризує стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, викликаного тривалим включенням в емоційно - напружені та значущі ситуації. У межах психології посттравматичного стресу серед загальних порушень, пов язаних із реакцією на стрес, виділяють емоційні, когнітивні, біологічні і психосоціальні. Серед діагностичних критеріїв посттравматичного стресового розладу виокремлюють небажання планувати майбутнє, зниження інтересу до раніше значущої діяльності, уникнення стимулів, пов язаних із травмою. Чинниками, що впливають на адаптацію до стресу, є дія агресора (тяжкість, частота, тривалість); сприймана й реальна безпека членів сім ї або значущих інших; характеристики поновлювального довкілля; сприйманий рівень підготовленості; рівень психологічного функціонування до лиха, передуюча схильність дії стресорів. 1) етнокультурні традиції; 2) система переконань і система цінностей; 3) ресурси і традиції регіону; 4) сімейна спадщина й динаміка; 5) індивідуальні, соціальні, професійні ресурси й обмеження; 6) індивідуальні біопсихосоціальні ресурси й уразливість; 7) попередня чутливість до впливу травмувальних подій; 8) специфічний стресовий або потенційно травматичний досвід під час або після лиха. У зарубіжній психології для опису, аналізу та дослідження поведінки людини у важких і екстремальних ситуаціях широко застосовується концепція владнання р. Адекватність стратегій поведінки в значущих ситуаціях визначається адаптивними можливостями особистості, особливостями сприйняття й оцінювання нею значущої для неї ситуації. У сучасній вітчизняній психології також робляться спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, відповідальних за успішну адаптацію і владнання із життєвими труднощами.

Чим він вищий, тим вища вірогідність успішної адаптації людини й тим ширший діапазон чинників зовнішнього середовища, до яких вона може пристосуватися. Феноменологію, що відбиває ефекти особистісного потенціалу або його недоліки, в різних підходах у психології означали такими поняттями, як воля, сила его, внутрішня опора, локус контролю, орієнтація на дію й деякі інші. Серед найчастіше згадуваних у дослідженнях рис особистості, відповідальних за успішність подолання нею важких життєвих ситуацій, виділяють локус контролю особистості, або інтернальність - екстернальність. Це активне очікування й готовність зустрітися з тим, що може з явитися; - раціональна віра - переконаність у тому, що існує велика кількість реальних можливостей і потрібно вчасно виявити ці можливості; позиція в. Зріле ставлення до свого життя, розумний баланс оцінок, що даються минулому, майбутньому та сьогоденню, створюють умови для успішної інтеграції психотравмувальної події, є результатом такої інтеграції. Муздибаєв, включення події в контекст життя, винесення уроків, здатність до переосмислення його в позитивних термінах є однією з основних стратегій владнання. Розуміння закономірностей процесів, що відбуваються, знання правил поведінки в екстремальних ситуаціях є когнітивним ресурсом подолання, що ґрунтується на знаннях людини про механізми й закономірності тих або інших явищ, а також вірогідність їх виникнення. Завалкевич тлумачить ресурсність як один із показників психологічної гнучкості людини, що полягає в умінні особистості знаходити максимальні можливості в будь - якій ситуації. Автор характеризує ресурсність як головний показник здатності особистості повноцінно й ефективно застосовувати власні внутрішні резерви, тобто реалізовувати мотивацію можливостей. Ресурси людини обмежені, тому, коли вони вичерпуються, особистість стає менш ефективною в саморегулюванні; ресурси можна відновити; людина здатна передбачати міру використання ресурсів і регулювати рівень їх вичерпаності, за о. Хобфолл до ресурсів зараховує матеріальні об єкти (дохід, будинок, транспорт, одяг, об єктні фетиші) й нематеріальні (бажання, цілі); зовнішні (соціальна підтримка, сім я, друзі, робота, соціальний статус) і внутрішні інтраперсональні змінні (самоповага, професійні вміння, оптимізм, самоконтроль, життєві цінності, система вірувань тощо); психічні та фізичні стани; вольові, емоційні й енергетичні характеристики, які потрібні (прямо або побічно) для виживання або збереження здоров я у важких життєвих ситуаціях або слугують засобами досягнення особисто значущих цілей. Ресурсність можна інтерпретувати як показник збалансованості та конструктивності проживання людиною стресових ситуацій, а також як ознаку потенційності людини, яка здатна ставитись до життєвих ситуацій як до певних можливостей саморозвитку.

Деркач до внутрішніх ресурсів особистості зарахував психічні стани, здібності, особистісні якості, що можуть забезпечувати оптимізацію діяльності, підвищувати її ефективність. Також виділяються й такі ресурси подолання кризи, як толерантність до невизначеності, життєстійкість, конструктивна копінг - поведінка, самоповага, професійні вміння, самоконтроль, життєві цінності. Зовнішні ресурси - це матеріальні цінності, соціальні статуси (ролі) та соціальні зв язки, які забезпечують підтримку соціуму, допомагають людині зовні. Багато сімей опинилися в ізоляції вдома і це не просте психологічне випробування, особливо для тих сімей, в яких взаємодія батьків і дітей була ускладнена далекими відстанями, зайнятістю дорослих, відсутністю щоденного довірливого спілкування. Вони всі виконують важливі функції в нашій психіці, будучи певним компасом внутрішнього стану і симптомом серйозних емоційних травм, ігнорувати які не можна. Отже, емоційний стан дитини буде залежати від того про що будуть говорити з ними батьки, якими словами будуть звертатися до них, чи будуть слухати і чути їх відповіді, якими справами наповнять кожен день. Тут треба пам’ятати, що значної шкоди психіці дитини наносять сварки, бійки між батьками, залежність одного або обох батьків, смерть близької людини, насильство в сім’ї. Тому, батькам важливо налагодити взаємостосунки між собою, адже дитина буде спокійною, коли буде бачити мир, повагу взаєморозуміння, толерантність у спілкуванні найрідніших людей. Діти, які звикли до того, що до школи просто потрібно ходити; батьки, перекладаючи всю відповідальність на школу, і сама школа, коли дистанційне навчання зводиться до того, що вчитель надсилає по вайберу посилання на презентацію і пише завдання. Важливо використати період карантину для налагодження довірливих стосунків з дітьми, адже це найкращий час пізнати і зрозуміти їх внутрішній світ, встановити той важливий контакт, який стане запорукою успішного майбутнього. Основою невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини.

Дорослим важливо пам ятати, що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто зосередження на одній особі (собі чи дитині), замість партнерського спілкування. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих). Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про що - небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п’ять секунд – доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Повторення такої установки щодня не менше 21 разу трансформує енергетичне поле взаємодії між вами, і забезпечить міцні конструктивні і довірливі взаємовідносини.

У період кризи підліток розуміє, що він не один, що підтримка завжди поряд, а тому легше долає труднощі, бореться з внутрішніми переживаннями, шукає вихід. На сучасному етапі розвитку суспільства визріла гостра необхідність невпинно долати усталені стереотипи освіти, шукати нові ідеї задля створення школи самореалізації, школи життєтворчості, полікультурного виховання, в якій утверджується проективна, особистісно зорієнтована педагогіка, де дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб’єктом культури і життя. Головне завдання сучасної школи - розвиток особистості школяра, його самостійності та активності, становлення як суб’єкта діяльності, максимальна реалізація його творчого потенціалу задля сприяння всебічному та гармонійному особистісному розвитку, інтелектуальному зростанню, формуванню психічних процесів. Зміни, що відбуваються у пізнавальній сфері дитини молодшого шкільного віку, мають надзвичайно велике значення для подальшого повноцінного розвитку психіки.

Одним із важливих чинників ефективної учбової діяльності та успішного особистісного становлення молодшого школяра є розвиток уваги, що є необхідною умовою пізнання навколишнього світу, самопізнання, усвідомленого та чіткого відображення навчального матеріалу та його міцного засвоєння. Залежність розвитку уваги від цілеспрямованої провідної діяльності виводить на перший план необхідність такої організації навчально - виховного процесу, яка б забезпечувала розвиток уваги як психічного процесу разом із уважністю як рисою особистості молодшого школяра. Необхідність дослідження уваги учнів початкових класів зумовлюється тим, що у цьому віці уважність уперше формується як риса особистості, виявляючись у розвитку мимовільної, довільної і післядовільної уваги.

Для сучасного учителя - практика постає нагальна необхідність організації цілеспрямованої роботи з розвитку уваги в учнів початкових класів, яка сприятиме покращенню результатів їх учбової діяльності та забезпечуватиме відповідний рівень функціонування пізнавальної сфери дітей. Мета дипломної роботи полягає в теоретичному розкритті та експериментальному дослідженні видів та властивостей уваги у молодших школярів, з’ясуванні ролі уваги у процесі учбової діяльності учнів початкових класів та визначенні сприятливих психолого - педагогічних умов для її розвитку, корекції та виховання уважності. Теоретико - методологічні засади дослідження випливають із системної інтеграції відомих положень психологічної науки про єдність психіки та діяльності, детермінацію психіки соціальними факторами (л. У ході дослідження розроблено і застосовано комплексний підхід, який полягає у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел, порівнянні, систематизації, узагальненні здобутої інформації із застосуванням взаємодоповнюючих психологічних методів вивчення проблеми.

До психодіагностичного інструментарію увійшли метод спостереження, метод експертних оцінок (експертами виступили вчителі початкових класів, психологи шкіл), ряд діагностичних методик для дослідження властивостей уваги.

Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань удосконалення учбової діяльності учнів початкових класів, а також з гуманістичних засад гармонійного розвитку особистості молодшого школяра. Основні положення та результати дослідженнядоповідалисьта обговорювались на всеукраїнській студентській науково - практичній конференції “молодь і ґендер. Це психологічне поняття позначається словом, яке упродовж тисячоліть допомагає людям повідомляти один одному про певні стани своєї психіки і довільно за словесною вказівкою викликати подібний стан у інших. У сучасній психології вивчення уваги здійснюють у загальній, віковій, педагогічній і медичній психології, психології праці, нейропсихології та інших галузях. Досі немає єдиної думки про те, чи існує увага як самостійний психічний процес (аналогічний, наприклад, процесам сприймання і мислення), чи це лише особлива сторона інших психічних процесів. Термінологічна строкатість призвела до того, що сьогодні вільно трактується поняття уваги, що може призвести до змішування та сплутування понять при вивченні суті психологічних явищ (див. Аналіз наукових джерел дає змогу виокремити основні теорії, у яких представники різних психологічних напрямків розкривають природу уваги, опираючись на власні концептуальні положення (див. Ця теорія надає надзвичайно важливого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги.

Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідомості та емоційно - вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися в межах інтроспективної психології. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в руках однакові за об ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб єктивно по - різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки.

Водночас увага розглядається як необхідна умовна психічної діяльності людини, забезпечуючи організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об єктивної дійсності. Взаємні зв язки психічної діяльності суб єкта й об єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. Так, що більшою є активність свідомої діяльності суб єкта, то чіткіше виступає об єкт; що виразніше у свідомості виступає об’єкт, то інтенсивнішою є сама свідомість, що виявляється в увазі. Так, гештальтпсихологи стверджували, що спрямованість і обсяг уваги цілком визначається законами структурного сприймання, інші дотримувалися позицій емоційної теорії, а третя група обстоювала моторну теорію уваги.

У сучасній вітчизняній психології під фізіологічними основами уваги розуміють сукупність нервових структур головного мозку, діяльність яких забезпечує виникнення і функціонування людської уваги.

На основі аналізу фізіологічних теорій уваги нами встановлений різносторонній підхід до аналізу фізіологічних механізмів уваги, її моторних і сенсорних компонентів, механізму орієнтувальної діяльності, значення ретикулярної формації, дослідження закономірностей протікання нервових процесів у корі великих півкуль, системності внд, принципів домінанти і зворотнього зв’язку, значення мовленнєвої системи у розвитку довільної уваги.

Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках. Вдаючись до образного порівняння, він писав, що якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми б побачили у думаючої свідомої людини, як її великими півкулями пересувається щораз інша за формою і величиною химерно неправильних обрисів світла пляма, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню. У ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови для пізнавальної і творчої діяльності, підвищення її продуктивності. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно - рефлекторна, може викликати в нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю та стійкістю. Гальмування, яке виявляє домінантний осередок серед усіх інших збудників центральної нервової системи, зумовлює скерованість свідомості на певний об єкт, викликає відволікання від усього іншого. Ретикулярна формація - відносно автономна нервова тканина, що знаходиться в стовбурі мозку та підкіркових ділянках і є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали.

Висхідна ретикулярна формація доводить імпульси до кори головного мозку і лежить в основі біологічно зумовлених форм активації (пов язаної з обміном речовин, елементарними потягами організму). Як показали спостереження нейрофізіологів, подразнення ділянок мозкової кори викликають ряд змін в електричній діяльності ядер стовбура та стимулюють орієнтувальний рефлекс. є підстави стверджувати, що довільна увага пов язана не тільки з підвищенням загального рівня активації мозку, а й з вибірковістю активації неспецифічних систем мозку.

Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей діючих на нас подразників, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості. Психологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм та методів роботи.

Основне її призначення полягає в створенні для людини можливості швидко і правильно орієнтуватися в постійно мінливому середовищі, а також виділяти з нього значущі об’єкти.

Саме лобні ділянки кори великих півкуль програмують і корегують поведінку людини відповідно до тих завдань, які ставлять перед нею життя та діяльність. Оволодіння мовою дало людині змогу усвідомлено визначати мету, обирати шляхи її досягнення, переборювати зовнішні і внутрішні перешкоди і спрямовувати свої зусилля на виконання певної діяльності. Будь - який акт уваги, для того, щоб стати актом довільної, свідомо спрямованої уваги, повинен насамперед перетворитися на інтелектуальну, опосередковану операцію. Перехід довільної уваги у післядовільну полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на те, щоб зосереджуватись на даному об єкті, і водночас підвищує її продуктивність. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у післядовільну, що сприяло б підвищенню ефективності засвоєння учнями знань. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об’єкт сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах тіла - руках, ногах, та їх напруженні. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, подані без будь - якого порядку, і навпаки, ми легко це зробимо, коли вони будуть організовані в певні структури.

Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічає оточуючих, не чує звертань до себе, відволікається від виконуваної діяльності. Не потрібно, наприклад, давати учням розв’язувати подумки завдання і водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати написане на дошці, спостерігати, стежити за дією приладу.

Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість тих співвідношень процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі великих півкуль під впливом певних умов. Посилюється стійкість уваги тоді, коли зміст діяльності викликає зацікавленість, коли ми щось робимо з об єктом зосередження, постійно виявляємо в ньому нові особливості. Увага до об єкта викликає необхідність дії, а дія ще більше зосереджує увагу на об єкті, що, у свою чергу, є неодмінною умовою мобілізації розумових сил для подолання труднощів. Що менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними зовнішніми і внутрішніми чинниками, унаслідок чого така діяльність тимчасово або й зовсім припиняється. Тимчасове зниження уваги є короткочасним і необхідним відпочинком, він не помітний і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти її до певної діяльності більше 45 хв. Вчені пов язують виникнення коливань уваги зі стадіальністю її зосередженості (включення в роботу, досягнення зосередженості, а потім її коливання, що долаються шляхом вольових зусиль, зниження зосередженості та працездатності при підсиленні втоми). У природних умовах коливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприймати об єкти вдалині, зокрема літак на небосхилі, човен на обрії в морі, людину в степу; вони то з являються нa короткий час, то знову поринають у марево неба, моря чи рівнини степу.

За цього варто враховувати, що на межі можливостей незначні зміни потенціалу нервових клітин відбиваються на стійкості уваги; цей потенціал швидко відновлюється, як і вичерпується до певної межі, що й відбивається на коливаннях уваги.

Знаючи ці властивості уваги, треба передбачати зміни та перерви в діяльності, уникати дублювання й автоматизації виробничих процесів, коли це може мати негативні наслідки.

У всіх видах свідомої діяльності необхідно розрізняти основні, домінуючі процеси, які становлять предмет уваги людини, і тла, що складається з тих процесів, доступ яких у свідомість ще закритий, але в потрібний момент вони можуть перейти в центр уваги і стати домінуючими.

В учня, що починає читати, він дуже малий, але під час опанування техніки читання, набуття досвіду читання художньої літератури збільшується й обсяг уваги, необхідний для цієї діяльності. Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об єкта на інший. Переключення полегшується за наявності зв язків між змістом попередньої й наступної діяльності, інтересу до наступної діяльності, за умови не дуже глибокого зосередження на попередній діяльності, наявності звички переключати увагу, усвідомлення важливості іншого завдання. Переключаючи увагу, людина свідомо переходить з одною об єкта на інший, від одного завдання до іншого, ставлячи перед собою мету зайнятись чимось новим або перепочити.

Подібні ситуації характерні для низки складних різновидів діяльності людини; вони виникають у роботі водія автотранспорту, льотчика, верстатника, оператора систем спостереження і керування, педагога, який проводить урок у класі, та ін. Дотримання розумного режиму переключення уваги в процесі навчання має важливе значення для гігієни розумової праці, виступає необхідною умовою раціонального режиму праці й підтримання оптимального рівня працездатності учнів на уроках. Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити його показники.

Експериментальні дослідження та життєва практика свідчать, що успіхи значно зростають, якщо виконання однієї або кількох діяльностей більш або менш автоматизоване й не натрапляє па серйозні перешкоди.

У такому випадку основна діяльність припадає на нервові центри, що перебувають у стані оптимального збудження, тоді як додаткові види діяльності забезпечуються напівзагальмованими нервовими центрами.

Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. Складні різновиди діяльності вимагають від людини виконання одночасно кількох видів діяльності; вона змушена розподіляти увагу, тобто одночасно зосереджувати її на різних процесах і об єктах, часто з різною мірою виразності. Вона пов’язана з наявністю в людини стійкої і зосередженої уваги, вмінням бачити в предметах і явищах малопомітні, але важливі для розуміння суті властивості. Неуважність виявляється у невмінні зосередитися на об’єкті, у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити їх істотні властивості, приховані від ока. Окремо виділяють розсіяність, яка зумовлена високою концентрацією уваги людини на якійсь іншій проблемі (наприклад, розсіяність уваги у людини, стурбованої важливою для неї подією). Вони можуть проявлятися у високій рухливості уваги, що не дає змоги тривало зосередитися на об’єкті, у слабкому розподілі уваги, в її малій рухливості чи патологічній фіксації на певному об’єкті. Проте оптимальні умови для розвитку уваги дитини створюються у процесі учбової діяльності, коли починає формуватися довільність психічних процесів, у тому числі уваги й уважності як властивості особистості. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу.

Розвиток мимовільної уваги у молодшому шкільному віці пов’язаний зі збагаченням досвіду, розширенням кола інтересів дитини, у зв язку з чим її увага приковується до більш широкого кола предметів і явищ дійсності. Особливості мимовільної уваги молодшого школяра залежать від розвитку нервової системи, а саме від зміни процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль, які у молодших школярів відбуваються досить швидко. Включаючись під керівництвом дорослих у різні види діяльності (гра, малювання, виконання нескладних доручень тощо), молодші школярі можуть тривало ними займатися, виявляючи необхідну для цього стійкість їх мимовільної уваги.

Учбова діяльність ставить нові, щораз складніші вимоги до уваги учнів і разом з тим приводить до створення тих внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток. Разом з тим у ході учбової діяльності діти збагачуються новими знаннями, вміннями і навичками, у них з’являються нові інтереси, перспективні цілі, розвиваються вольові якості, які дають їм змогу поступово переходити до досконалішої внутрішньої організації і регуляції діяльності. із розвитком планувальних функцій мови молодший школяр стає здатним заздалегідь організовувати свою увагу у майбутній діяльності, формулювати словесні інструкції для виконання навчальних дій. Так, вона може за вказівкою учителя взяти ручку, покласти книгу, сидіти тихо деякий час, проте для успішного виконання всіх цих дій необхідний конкретний показ, тобто взірець. Ось чому учень 1 класу спочатку відчуває великі труднощі при виконанні нових для нього завдань), пов язаних з навчальною діяльністю, особливо в тих випадках, коли перед ним немає конкретного взірця. Горбач, показали, що коли першого дня навчання учням першого класу пояснили і показали наочно, як треба правильно сидіти, витягти книги з портфеля і покласти їх на парту, то з 43 учнів тільки 4 припустились помилки при виконанні цих завдань. У той самий час у паралельному класі, де вчитель дав детальне словесне пояснення цих дій, не підкріпивши його показом, успішно впоралися з виконанням завдання тільки 6 дітей з 45. Уже в перші дні шкільного навчання діти під керівництвом учителя ставлять перед собою різні цілі і докладають зусиль, щоб їх виконати, причому вони здатні упродовж досить тривалого часу зосередити увагу па предметах, що викликають у них безпосередній інтерес. Разом з тим використання різних засобів конкретизації і наочності навчального матеріалу не повинно переходити певних меж, тому що надмірна наочність, активізуючи першу сигнальну систему, відтягує учнів від користування словом. Одне із завдань розвитку уваги у процесі учбової діяльності полягає у формуванні контрольної функції, тобто здатності контролювати свої дії і вчинки, перевіряти результати своєї діяльності. Організація навчального матеріалу під час уроку дозволяє планувати дії контролю, діяти відповідно до наміченого плану, постійно здійснювати операцію перевірки за наявним зразком. Необхідні умови для виникнення і розвитку довільної уваги створюються в процесі спілкування дитини з дорослими, у ході якого вона усвідомлює необхідність виконувати певні навчальні завдання, доручення батьків і вчителя, підпорядковуватись правилам і володіти своєю поведінкою у школі та в позаурочний період. Дослідження психологів показують, що розвиток довільної уваги за грамотного керування цим процесом упродовж першого року навчання може відбуватися досить інтенсивно. За цього розвиток довільної уваги в дітей іде в напрямку від виконання цілей, поставлених педагогом, до цілей, що дитина ставить сама, організовуючи контроль за їх досягненням. Використовувані на заняттях елементи гри, продуктивні види діяльності, часта зміна форм навчальної роботи дозволяють підтримувати увагу дітей на досить високому рівні. Проте легка, приємна і неголосна музика, слабкі звуки не тільки не порушують уваги, але навіть і підсилюють її); велике значення для розвитку цілеспрямованої уваги в молодшому шкільному віці має навчальна гра, оскільки вона завжди має задачу, правила, дії і вимагає зосередженості. В одних іграх треба враховувати різні вимоги задачі, в інших - уміти виділяти і пам ятати ціль дії, у третіх - вчасно переключати увагу, у четвертих - потрібна зосередженість і стійкість уваги, оскільки необхідно помітити й усвідомити актуальні зміни.

Розвиток уваги молодшого школяра характеризується різними змінами організації його життя, він освоює нові види діяльності (ігрову - дидактичну гру, трудову, продуктивну - учбову). Однією зі специфічних особливостей поведінки учнів першого і почасти другого класів є переважання у них мимовільної уваги, що виникає при дії досить інтенсивних нових подразників. У зв язку з цим при викладі учбового матеріалу в перших класах слід говорити трохи підвищеним голосом, але це звісно не означає, що вчитель може надмірно голосно кричати.

Розвиток цього виду уваги також пов язаний з освоєнням норм і правил поведінки на уроці чи в позаурочний час, а також зі становленням вольової дії особистості. Таким чином, особливостями розвитку уваги в молодшому шкільному віці є те, що складаються елементи довільності в керуванні увагою на основі розвитку мовлення, пізнавальних інтересів; увага стає опосередкованою; з являються елементи післядовільної уваги.

Це, насамперед, стосується довільної увага, яка у молодшому шкільному віці розвивається разом із розвитком відповідальності у ставленні до навчання та з розвитком позитивних мотивів учіння. Дитина не може змусити себе прикласти вольових зусиль, вона може зосереджено працювати лише під впливом близької мотивації (одержати високий бал, щоб заслужити подяку вчителя або батьків). Навчання збагачує досвід дитини, розвиває якості особистості, що дають змогу переходити до досконалої внутрішньої організації й регуляції своєї діяльності. Увага може відволікатися з різних причин, наприклад із - за новизни обстановки, через дію орієнтовного рефлексу, при неправильному використанні наочного посібника і т. Невміння розподілити увагу між різними видами робіт, наприклад, між слуханням товариша, що читає книгу, і своїм читанням, призводить до того, що учень збивається з темпу читання, відстає або забігає наперед. Те ж саме спостерігається і при швидкій лічбі, коли діти всю увагу спрямовують на ті числа, з якими безпосередньо оперують у даний момент, а інші забувають і не можуть перевірити хід розв’язку.

Учню важко сидіти нерухомо і під час письма, малювання, ліплення, адже потрібно бути уважним до процесу написання слів, зображення малюнка, до змісту роботи, до того, як розташовані олівець і папір, а також до своєї пози.

Однією з особливостей уваги, яку також необхідно знати і враховувати педагогу, є те, що молодші школярі не вміють швидко переключати свою увагу з одного об єкта на інший. Увага учнів початкових класів дійсно ще дуже слабка, діти мають невеликий її обсяг, низький рівень концентрації та сталості, що обумовлено недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги.

Так, обсяг уваги має можливість збільшуватись у 2, 1 рази, але інші властивості (стійкість, навички переключення та розподілу уваги) підвищуються не так вагомо. Молодшим школярам легше зосереджуватися на конкретному навчальному матеріалі, підкріплюваному різними засобами унаочнення, їм важче підтримувати спрямованість уваги за несприятливих зовнішніх умов роботи, переборювати її відволікання. У молодшого школяра зростає стійкість уваги, формується здатність зосереджуватись на навчальних об’єктах, даних мислено і мало підтримуваних засобами унаочнення, виробляється вміння бути уважним за несприятливих зовнішніх обставин, контролювати свою увагу і володіти нею в учбовій і позаучбовій діяльності, далі вдосконалюється вміння розподіляти і переключати увагу.

Більшість батьків та педагогів просять надати вправи для підвищення рівня уваги, не розуміючи, що деяким дітям такі вправи не тільки не підвищать уважність, а навпаки знизять її. Вирішення проблеми неуважності учнів потрібно починати з усвідомлення практичним психологом школи та учителями - класоводами важливості проведення профілактичної діагностики властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку, підвищення рівня психологічної культури педагогів та їх готовності до просвіти батьків щодо розуміння причин неуважності учнів. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю або поганою пам’яттю, а недостатньою уважністю. Аналіз психолого - педагогічних праць та власний педагогічний досвід дозволяють акцентувати увагу на наступних аспектах означеної проблеми у дітей молодшого шкільного віку.

Під час організації учбової діяльності задля запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та властивостей уваги молодших школярів. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку.

Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Коли на уроці немає матеріалу для активного мислення, то вчитель не доб’ється стійкої уваги, скільки б разів він не звертався до дітей із закликом бути уважними.

Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого сприйняття; хиби сприйняття - це неточність у розпізнаванні схожих предметів, внаслідок чого діти можуть припускатися помилок під час читання, плутаючи літери або склади.

Так, замість слова “перестав вони читають “пристав, замість “маша читають “мама, окрім того діти часто “вгадують”, що написано, замість того, щоб уважно вдивлятися в літери слова. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Варто наголосити, що неуважність - це й негнучка увага, відсутність уміння переключатися, тобто в разі потреби зумисне переносити увагу з одного предмета на інший. Неуважність учнів початкової школи часто пов язана з тим, що вони не вміють аналізувати конкретні одиниці тексту, не звертають увагу на особливості написання слів. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку.

); не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з’являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину); відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов язана з великою напругою і дуже стомлює школяра; дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи.

Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно. Підвищена увага науковців зумовлена насамперед тим, що синдром дефіциту уваги і гіперактивності (сдуг) є найчастішою причиною порушення поведінки і труднощів навчання у дошкільному та молодшому шкільному віці. Має значення і те, що прояви синдрому у дівчаток менше привертають до себе увагу, їх пізніше розпізнають і це потім обертається особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки - підлітка. У всіх випадках мінімальна мозкова дисфункція - це легке ушкодження центральної нервової системи, яке з віком за сприятливих умов виховання компенсується. Найбільші негативні наслідки спричиняються неправильним ставлення до “важкої дитини й відсутністю комплексної психолого - педагогічної корекції у віці до 9 - 12 років. Синдром гіперактивності з дефіцитом уваги (збудженість, агресивність, імпульсивність, розсіяність уваги, неможливість концентрації на одному предметі чи дії); отже, прояви сдуг можна розділити на три основні групи.

Дитина незібрана, не може самостійно довести розпочату справу до кінця, у неї є прояви зниження вибірковості уваги і нездатність надовго зосереджуватись на певній діяльності, виражене відволікання з непосидючістю, частим переключенням з одного заняття на інше.

Порушення уваги можуть виявлятися в труднощах її утримання, у зниженні вибірковості й вираженій розосередженості з частими переходами від одного заняття до іншого. Нестійкість, незібраність, труднощі концентрації уваги, слабкість або відсутність розподілу уваги, проблеми з переключенням залежно від переваги лабільності чи ригідності. Потрібно дотримуватися правил поведінки на уроці, виконувати розпорядження вчителя, керуватися певними правилами виконання завдань, регулювати дії безпосередніми бажаннями, а опосередковувати їх віддаленішими мотивами, обов’язками.

Але за цього потрібно враховувати, що за наявності емоційної активації (як позитивної, так і негативної) може виявлятися виражене порушення діяльності (у тому числі і розумової). Одна така дитина може дезорганізувати весь клас, бо постійно втягує у сторонні заняття своїх сусідів, а то й схоплюється з місця, бігає, звертається раз по раз до педагога із запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Більшість дітей із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю мають достатній, а то й високий загальний рівень інтелектуального розвитку, про що свідчать результати спеціальних досліджень. Це пояснюється неповною сформованістю зорово - моторної координації (діти роблять помилки, коли переводять візуальну інформацію у рухово - графічну, тобто коли списують або змальовують і не помічають помилок, навіть коли перевіряють за зразком). Проблеми з читанням у тому, що діти дуже повільно або дуже швидко читають, але неправильно прочитують закінчення, пропускають слова, а деякі, читаючи правильно і в достатньому темпі, не розуміють прочитаного, не можуть переказати його зміст. Вони і легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки виникають у них не часто через невміння встановлювати “зворотний зв’язок” - враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Попри те, що більшість педагогів не зовсім розуміють їхній стан і схильні розглядати їх як хуліганів, навіть ті, що розуміють хворобливе походження їхніх проблем, усе - таки терплять через них великі незручності. Непоодинокі випадки, коли педагог, заручившись підтримкою інших батьків, ставить питання про необхідність забрати з класного колективу учня, який усім заважає, рекомендують оглянути його в психолого - медико - педагогічній консультації з метою переведення до спеціальної школи чи на індивідуальне (домашнє) навчання. Отже, навколо дитини з гіпердинамічним синдромом складається особливо напружена ситуація спілкування, яка негативно позначається на формуванні її особистості та потребує своєчасного психолого - педагогічного втручання. Для діагностики синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей важливим є спостереження за їхньою поведінкою та виявлення таких її ознак, як руховий неспокій, труднощі довільної регуляції дій, зосередження. Вивчення історії розвитку дитини (бесіда з батьками та дані медичної документації) часто дає змогу підтвердити ймовірність ушкодження центральної нервової системи дитини під час пологів, травмування в ранньому дитинстві. Прояви синдрому виразно виступають під час розв’язання дитиною пізнавальних завдань і це дає змогу краще зрозуміти її навчальні проблеми та конкретизувати допомогу.

Так, гіпердинамічні діти з достатнім інтелектуальним розвитком терплять невдачі при виконанні завдань, насамперед, через неспроможність уважно вислухати інструкцію та врахувати всі її умови і одразу беруться до певних дій, не осмислюючи їх доцільності і послідовності. Часто і без достатньої на перший погляд причини вони припиняють виконувати завдання, намагаються розповісти чи запитати про щось таке, що не стосується виконуваної роботи.

Якщо ж дорослий м яко, але наполегливо, повертає дитину до розпочатої справи, вона просувається далі, може знайти помилку й успішно завершити виконання завдання. Певною мірою високу збудливість дитини можна корегувати медикаментозно та фізіотерапевтичними засобами (за консультацією педіатра чи дитячого психоневролога). Звідси збільшення окриків, зауважень - усяких дисциплінарних заходів і, як правило, обмеження ділового спілкування, різних занять на основі спільних інтересів. Тому найперше, що певною мірою допоможе дорослим змінити свою реакцію на поведінку дитини, є розуміння об єктивності причин, які її зумовлюють, та ненавмисності порушення дисципліни.

Вона повинна навчитися розуміти недоліки своєї поведінки та негативні наслідки, до яких вони можуть призвести, а також те, що дорослі її сприймають позитивно і люблять. Важливою допомогою дорослих дитині є організація її життя так, щоб зменшити навантаження на концентрацію і розподіл уваги та полегшити планування різних дій. Дитина мусить чітко знати, коли вона встає, йде до школи та повертається додому, коли виконує домашні завдання, гуляє, переглядає телепередачі, збирає свій ранець до школи, лягає спати.

Окрики, зауваження, коли дитина відволікається під час виконання завдання, сприяють ще більшому збудженню і ще більше віддаляють її від досягнення мети та поглиблюють зневіру в себе.

Справжня допомога - це допомога утримати увагу на завданні чи повернути її, якщо дитина відволіклася (то на чому ми зупинились спробуймо подумати, що тут треба зробити і т. Таких дітей не можна перевантажувати, не можна тренувати властивостей їх уваги без попередньої психокорекції, оскільки це може призвести до погіршення показників уваги.

Небезпеку становлять ті вторинні порушення учбової діяльності і формування особистості, які виникають у гіперактивних дітей унаслідок ускладнень їхньої взаємодії з оточенням у відповідальні періоди розвитку - в дошкільному і молодшому шкільному віці. Зазначене вище дає підстави наголосити, що важливо проводити профілактичну діагностику синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів початкової школи, що дасть можливість виявити функціональні відхилення у роботі мозку на ранньому етапі та запобігти шкільній дезадаптації, знизити ризик появи дитячих неврозів. Розважливість, компетентність та бажання дорослих допомогти дитині дають прогноз щодо її позитивного психічного розвитку та зменшення проблеми її адаптації. Для більш обґрунтованого й точного вивчення властивостей уваги в психології використовують ряд методик, які дають змогу отримати емпіричні показники й дати їм якісну та кількісну оцінку.

З метою вивчення рівня розвитку властивостей уваги молодший школярів ми використовували батарею методик, які були апробовані науковцями на великих групах школярів, пройшли оцінку на валідність ідають змогу отримати інформацію про середні величини та закономірності розподілу показників, які вивчаються. Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювались на всеукраїнській студентській науково - практичній конференції “молодь і ґендер. Домінанта - панівний, стійкий осередок оптимального збудження; підпорядковує собі побічні імпульси, що надходять в інші осередки, спричинюючи підсилення збудження в домінанті. Лімбічна система та лобні долі мозку містять нейрони уваги та клітини очікування, які модифікують стан активності кори та регулюють її готовність до дій. З метою вивчення рівня розвитку властивостей уваги молодший школярів ми використовували батарею методик, які були апробовані науковцями на великих групах школярів, пройшли оцінку на валідність і дають змогу отримати інформацію про середні величини та закономірності розподілу показників, які вивчаються.