роки створення різних літературних угрупувань та письменники що входили до них

роки створення різних літературних угрупувань та письменники що входили до них

У пореволюційні роки культура українського народу, мова якого в російській імперії протягом кількох століть зазнавала жорстоких заборон, забуяла суцвіттям мистецьких талантів. Письменники, що сповідували самодостатність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. Створивши творчу студію „урбіно“ (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського ренесансу рафаель), микола хвильовий перекинув місток між українським відродженням 20 - х років xx століття й італійським початку xvi століття. Неокласики, наприклад, культивували класичну форму поезії, проте наповнену модерним мисленням, тоді як михайль семенко і валер’ян поліщук — вільну, верлібр. Митці заперечували натуралізм і народницький реалізм, прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, що мало піднести літературу на нові ідейно - мистецькі вершини.

У бурхливому літературному житті 20 - х років окреслюються такі літературні організації, як „гарт“ (спілка пролетарських письменників), „плуг“ (спілка селянських письменників), „молодняк“ (спілка молодих письменників), „аспис“ (асоціація письменників), „ланка“, „марс“ (майстерня революційного слова), „вапліте“ (вільна академія пролетарської літератури), „авангард“, „нова генерація“ тощо. „творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом“ і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. 1921 року слісаренко утворює науково - мистецьку групу „комкосмос“ (комуністичний космос), через рік перейменовану на „аспанфут“ (асоціація панфутуристів). Українські панфутуристи засуджували салонну буржуазну культуру, проголосили руйнування мистецтва, пропонуючи створити нове „метамистецтво“, яке синтезувало б різні галузі культури й спорту.

1927 року михайль семенко утворив організацію „нова генерація“ й видавав до 1930 року під цією назвою журнал, котрий найбільше європеїзував тогочасну українську літературу, пропагуючи під пролетарськими гаслами новітні художні стилі. Лівої орієнтації були харківські пролеткультівські організації „всеукраїнська федерація пролетарських письменників і митців“, „цех каменярів“ (1918), які відкидали класичну спадщину.

Український пролеткульт не мав помітних художніх досягнень і 1924 року припинив своє існування, але його роль перебрали на себе вуапп (всеукраїнська асоціація пролетарських письменників), вуспп (всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Помітною була організація „гарт“ (1923—1925), назву якої утворено від слова „гартованці“, запозиченого з роману володимира винниченка „божки“, в якому так називалося товариство робітників. Серед перших членів „гарту“ були кость гордієнко, іван дніпровський, олександр довженко, майк йогансен, олександр копиленко, іван кулик, володимир сосюра, павло тичина, микола хвильовий та інші. У статуті оприлюднювалося, що пролетарські митці поширюватимуть комуністичну ідеологію, користуватимуться українською мовою як знаряддям творчості, пропагуючи активну роль мистецтва у вихованні читача. „ваплітяни“ боролися проти політизації літератури, за високу письменницьку майстерність і відкидали більшовицькі командні методи організації літературного процесу.

Вони закликали митців глибоко освоювати класичну спадщину, дотримувались непримиренної позиції щодо неуцтва, халтури, графоманства, що заполонили пролетарську літературу.

До неї входили микола бажан, олександр довженко, григорій епік, майк йогансен, григорій коцюба, олександр копиленко, микола куліш, аркадій любченко, юрій смолич, володимир сосюра, павло тичина та інші. „плужани“ заявили про своє бажання змальовувати життя нового села, критично ставились до мистецтва минулого, захищали марксистську тезу про перевагу змісту твору над його формою. До організації „молодняк“ (1926—1932) входили сергій воскрекасенко, іван гончаренко, ярослав гримайло, сава голованівський, борис коваленко, петро колесник, олександр корнійчук, степан крижанівський, терень масенко, леонід первомайський, леонід смілянський, анатолій шиян та інші. їхній ідеології тиску прагнули протистояти митці „ланки“ та група письменників марс (василь десняк, іван ле, микола терещенко, юрій яновський, фелікс якубовський, володимир ярошенко). 1933 року їх усіх було репресовано; тільки кілька з них, пройшовши сталінські концтабори, вижили (володимир гжицький, микола марфієвич, федір малицький). Вона творилася як у радянській україні, так і в західній україні, окупованій польщею, у підкарпатській україні, що перебувала під владою чехо - словаччини, на буковині, де правив уряд румунії, у франції, німеччині, америці, адже чимало письменників були змушені через складні політичні обставини покинути батьківщину.

Якщо в україні внаслідок компартійного диктату література не могла вільно й повноцінно розвиватися, то митці з діаспори не втрачали зв’язків з класичними традиціями і писали твори на такі теми які в умовах радянського тоталітарного режиму не могли з’явитися. Літературне життя на західноукраїнських землях у 20—30 - х роках xx століття також характеризується різноманітністю угруповань, стильових течій, естетичних платформ. існували об’єднання модерністів й авангардистів — „листопад“, „дажбог“, однойменний журнал останньої групи редагували поети богдан - ігор антонич та богдан кравців. „празька школа“ — так називають українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, що творили у празі та подєбра - дах (юрій дараган, леонід мосендз, євген маланюк, олекса стефанович, олег ольжич, олена теліга, галя мазуренко, оксана лятуринська, іван ірлявський та інші). євген маланюк, наталя лівицька - холодна 1929 року об’єдналися в групу „танк“, згодом до неї увійшли леонід мосендз, павло чирський, павло зайцев, юрій липа та інші. Письменники з „гарту“, „плуга“, „молодняка“ творили пролетарську літературу, тобто політизоване й декларативне мистецтво, літературу відкритої класової спрямованості, що культивувала переважно громадські й політичні ідеї. Це микола хвильовий, микола куліш, лесь курбас, григорій косинка, микола зеров, михайло драй - хмара, павло филипович, дмитро фальківський, михайль семенко та інші. Творчість стала регламентованою, письменники оспівували „героїку“ праці робітників і селян, показували їхнє „класове“ чуття і ненависть до всього, що не сприймалося комуністичним режимом. Партійність (ідейність) як критерій класової доктрини марксизму; народність, пролетарський інтернаціоналізм (нехтування національними особливостями мистецтва), прикрашання дійсності, міфологізація та уславлення радянської влади та її вождів. У складних умовах наступу компартії на духовно - національне відродження й творчу думку виникла літературна дискусія, в ході якої порушувалися проблеми традицій і новаторства, ставлення до класичної спадщини, шляхів розвитку нового мистецтва. Розпочав дискусію 30 квітня 1925 року микола хвильовий памфлетом „про сатану в бочці, або про графоманів, спекулянтів та інших „просвітян“ на сторінках газети „культура й побут“. Він закликав митців орієнтуватись на культуру європи з її гуманістичними традиціями, а не на пролеткультівську літературу росії, відмовитися від малоросійського провінціалізму, розвиватися самобутньо. Адже російські леф (лівий фронт), рапп мали вплив і на українські організації, насаджували антиестетичні тенденції, нігілістично ставилися до української культури та мови.

Оскільки україна, як і азійські народи, була пригноблена віками, то з початком відродження вона всю свою нагромаджену енергію, творчі сили віддасть людству.

Отже, українські митці, вважав хвильовий, будуть першими заспівувачами „азіатського ренесансу“ в мистецтві, їхній стиль — активний романтизм — стане основним у час українського відродження. Виступи хвильового торкалися не тільки проблеми літератури, розвитку стильових напрямів, а й культури загалом, ідеології, врешті питання, як вижити українській нації в межах срср, як зберегти свою національну й духовну самобутність. Та інших членів цк кп(б)у“ від 26 квітня 1926 року, в якому виправдовував більшовицьку експансію в україні, звинувачуючи миколу хвильового в націоналізмі. З розгромними статтями, спрямованими проти духовного відродження україни, виступили вітчизняні партійні функціонери, спрямувавши свої удари проти „хвильовизму“ як нібито соціал - націоналістичного ухилу в партії. Avant - garde — передня лава) — тип художнього мислення і спосіб зображення дійсності, що виник у перші десятиліття xx століття, підкреслюючи експериментальні, новаторські пошуки в мистецтві. Відмова від реалістичного змалювання світу, заперечення традиційних форм художнього зображення, суб’єктивізм, прагнення до застосування незвичайних, навіть антиестетичних виражальних засобів. Футуризм акцентував увагу на мовотворенні, експресіонізм — на емоційності, безпосередності сприйняття, сюрреалізм — на підсвідомості, кубізм — на геометричних формах. До авангардистів належали французи гійом аполлінер, луї арагон, поль елюар, росіяни володимир маяковський, велімир хлєбніков, українці михайль семенко, валер ян поліщук. Ця робота складається з 5 розділів, що повідомляють про стан та тенденції культурного життя в україні в 20 - ті роки хх ст розвиток основних напрямів в сфері культури - освіти, науки, літератури та мистецтв, а також висновки, зроблені автором на основі розглянутого матеріалу.

Адже країна пережила найважчу війну, втратила багатьох видатних вчених, письменників в наслідок їх загибелі чи еміграції, мала відновлювати абсолютно зруйновану економіку.

Майстрами української культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які, розвиваючи національну культуру, вбачали певну альтернативу незалежності, яку не вдалося досягти.

Ця політика суперечила великодержавним прагненням вкп(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку населення україни, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття. Зважаючи на ці небезпеки (подібні були й в інших республіках), вкп(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміністрації рідної мови національних республік, при одночасному збільшенні питомої ваги місцевих кадрів у всіх ділянках економіки й культури.

Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення у шкільництві, установах культури, пресі тощо, збільшився наплив українського населення з села, міста усср почали набирати українського характеру, відкривалися українські хати - читальні, клуби, лікнепи, робфаки.

В офіційних документах було підкреслено, що українізація не повинна обмежуватися лише мовою, а має охопити культурний процес у цілому і довести до опанування української кадрами всіх ділянок економічного й культурного життя країни.

До позитивних прикмет українізації належить зміцнення позицій українців в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті, спроби поширити українізацію поза кордони урср на етнографічно українські території ррфср (курщина, вороніжчина, саратовщина, кубань, казахстан), зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури тощо. Зважаючи на все позитивне, що давала українізація, українська інтелігенція назагал схвалювала й підтримувала її, хоч, деякі сприймали її як тільки часткове задоволення природних прав українського народу.

Москва пильно стежила за процесом культурного відродження україни і, боячись зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках. Таким, чином при всій гостроті суперечок, які ведуться зараз про оцінку радянського етапу української історії, успіхи у сфері освіти визнаються найбільше.

У 1926 - 1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл - фабрично - заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в школах фабрично - заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала не тільки за рахунок випускників шкіл, але і за рахунок підготовчих курсів, відкритих в 1919 р робітничих факультетів, заснованих в 1921 р. Одними з перших перейшли на викладання українською мовою київський медичний інститут, хімічний, механічний та інженерно - будівельний факультети київського політехнічного інституту.

Однак освітній процес ускладнювався через відсутність необхідної кількості підручників і недостатню розробку української наукової термінології, особливо з природничих дисциплін. Ліквідувалася неписьменність, були організовані навчально - виховні заклади для дітей - сиріт та безпритульних, збільшилася кількість шкіл і вузів української мови навчання, розширилася мережа робітфаків і вузів. Повернувся з еміграції, реорганізував роботу секції, створив науково - дослідну кафедру історії україни, очолив археографічну комісію, редагував журнал україна, наукові збірники історичної секції, м. В галузі мовознавства було засновано інститут української мови, який видавав термінологічні словники та вирішував проблему використання термінів природничих та точних наук. У києві вони створили аспанфут (асоціація панфутуристів михайль семенко, гео шкурупій, юліан шпол (михайло яловий), олекса слісаренко), у харкові діяв ком - космос, в одесі - юголіф. Футуристи войовничо нападали на прихильників традиційних форм в літературі і мистецтві, пропагували урбанізацію культури й експериментаторство, європеїзацію та модернізацію змісту і форми українського мистецтва. Більшовики ж розуміли важливість доктрини й теорії для того щоб навіть не допустити думки про будь - які спроби здобуття незалежності, навіть літературної. Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка (твори самостійного значення, які нерідко становлять цикли, серії, об єднані спільними темами) та живопис (м. На західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, які входили до об єднання сучасних художників україни - творче об єднання українських художників, засноване в 1927 групою майстрів, які вийшли з арму (а. Творчість членів об єднання було збагачене тогочасним світовим мистецтвом, орієнтоване на народне світобачення, якому не властива розважливість високого академічного малярства чи замкнена розрахунковість конструктивізму.

Навпаки, лише в тих простих формах світ побачено наче вперше, де поєднані органічно космічне і побутове, загальне й окреме, природа та людина, сподівання революції та її трагедії. Сюди в цей час повертається казимир малевич - основоположник такого модерністського напряму в живописі, як супрематизм, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур. Справжньою творчою лабораторією став театр леся курбаса “березіль” - український театр - студія, заснований у 1922 році у харкові (нині харківський український академічний драматичний театр ім. Йшов процес усвідомлення того, що ідеал має не лише суспільний характер, а й науково - об єктивну природу, що він завжди пов язаний з інтересами і прагненнями трудових мас, що художній ідеал - поняття класове і змінюється він від покоління до покоління, наповнюючись новим соціальним змістом. Для цього потрібні були творчі кадри, митці, віддані ідеалам цього суспільства, потрібна була матеріально - технічна база, централізоване управління, здатне налагодити випуск кінофільмів, насамперед хронікально - документальних, для розв язання невідкладних завдань революції. При харківському філіалі кінокомітету був створений фонд науково - популярних фільмів, що забезпечував потреби культосвітніх організацій, заснована науково - педагогічна рада з групою кваліфікованих лекторів, які виступали перед кіносеансами.

В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. Прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, яка знаходиться на площі незалежності, а також комплекс адміністративних будівель (держпром), який фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. Нажаль багато досягнень культури було зруйновано тоталітарним жорстким режимом, але сучасне покоління має ставити ці досягнення у приклад та дбати про їх піднесення і збереження, адже нація без культури вже не може вважатися нацією. А) круг експертів, що формують число претендентів і виносять остаточну ухвалу; б) критерій вибору, тобто формування того, на яких підставах цей вибір робиться; в) власне премія, яка виражається в грошовому еквіваленті або має символічне значення; г) власне письменники або поети – лауреати премій, які представляють цей вибір. На відміну від способів винагороди, прийнятих в середні віки, коли літераторам надавався статус наближених до двору – придворних поетів або письменників, що супроводжувався відповідним грошовим змістом, літературні премії, практика яких широко розповсюдилася в основному в 20ст є демократичним способом визнання заслуг літераторів. Втім, як показує досвід, деколи отримання значущої статусної премії – міжнародної або державної – позначалося на подальшій творчості письменника і впливало на його долю. ) і національні (гонкурівська французька, пуліцерівська американська, національний букер – англійський, російський і так далі, державна російська і так далі), б) галузеві (в області фантастики, історичного романа і так далі), в) називні – премія астрід ліндгрен – міжнародна премія в області дитячої літератури і так далі г) неформальні – антібукер, премія ім. На сьогоднішній день вона вважається найбільшою нагородою в царстві дитячої літератури й складає п’ять мільйонів шведських крон (приблизно 900 тисяч американських доларів). За книги авторів, яких номінували на премію, голосує близько тисячі підлітків з італії, німеччини, франції, іспанії, бельгії, чехії, сша, куби, японії. Нобелівська премія з літератури, що установлена шведським інженером - хіміком, винахідником і промисловцем альфредом бернхардом нобелем і названа в його честь, є найпрестижнішою в світі і самою критикованою. Наступну букерівську премію, яку може отримати будь - який житель країн співдружності націй або ірландії, чий роман англійською мовою визнають гідним світової слави.

Хоча штаб - квартира міжнародної компанії impac (improved management productivity and control), чиє ім я носить нагорода, розташована у флориді і прямого відношення до літератури не має. Премія присуджується з 1955 за кращий детективний роман року асоціацією детективних письменників великобританії – відкритим суспільством у підтримці детективних письменників. Друга найважливіша американська премія - пуліцерівська (pulitzerprize), яка зявилася в 1917 році на гроші йозефа пуліцера, видатного американського журналіста угорського походження, відповідно до його посмертної волі. Найпрестижнішу нагороду за видатний внесок в американську дитячу літературу - медаль ньюбері (newberymedal) – нагороджує американська бібліотечна асоціація. Американська бібліотечна асоціація (ala) відзначає і досягнення літератури для дорослих - так, присуджується нагорода за видатну книгу (notablebooksaward), написану в одному з трьох жанрів. У минулі роки церемонія нагородження проходила в сша, в нью - йорку і вашингтоні, і лауреатами премії були діячі культури, що живуть в америці (як вихідці з росії, так і американці). Серед нагороджених - письменник василь аксьонов, поет лев лосєв, художник олег васильєв, філософ михайло епштейн, поет і художник вагріч бахчанян, директор бібліотеки конгресу джеймс білінгтон, директор музею гуггенхайма томас кренц. її отримали видавець і головний редактор журналу новий літературний огляд ірина прохорова, поет лев рубінштейн і віктор голишев - перекладач фолкнера, стейнбека, уайлдера і багатьох інших американських письменників, що не раз друкувався на сторінках журналу.

Лауреатові премії принца астурійського, що вручається в адміністративному центрі астурії ов’єдо, крім відповідних грамот і зробленої за особливим замовленням художником жоаном міро статуетки, вручається грошова премія в розмірі 50 тисяч євро. Нобелівський лауреат німець гюнтер грасс, також нобелівський лауреат іспанець каміло хосе сіла, перуанський письменник варгас льоса та інші видатні представники світової літератури.

Наприклад, в 2005 році лауреатом став 72 - річний серхіо пітоль - автор численних романів, есе і віршів, перекладач іноземних письменників, зокрема антона чехова, у минулому дипломат. Стара літературна нагорода великобританії – меморіальна премія джеймса тейта блека (james tait black memorial prize), яка присуджується едінбурзьким університетом з 1919 року кращим романістам і авторам біографічних творів. Серед інших лауреатів теж немало зірок світової величини — німецькі письменники еріх кестнер і джеймс крюс, італієць джанні родарі, богуміл ржіга з чехословакії, австрійська письменниця кристині нестлінгер. Головна літературна премія франції - гонкурівська, установлена в 1896 році і присуджувана з 1902 року, вручається авторові кращого роману або збірки новел року французькою мовою, що не обов язково живе у франції. До складу жюрі, як і у гонкурівській академії, входять десять критиків, журналістів і письменників, але вони представляють молодше покоління літературної франції. У жюрі входять дванадцять чоловік - відомі актори, критики, письменники, громадські діячі, і не тільки французькі, але також іноземні, бо передбачається, що інтелектуальна насолода доступна всім цінителям французької літератури.

Проте згодом багато лауреатів премії акутагави, такі як кобо абе, кендзабуро ое, сюсаку ендо і ін повністю виправдали покладені на них надії і, ставши зрілими майстрами, знайшли статус класиків сучасної японської і світової літератури.

Виключенням став відрізок часу з 1945 по 1948 роки, коли премія не присуджувалася через соціально - політичної кризи, викликані поразкою японії в другій світовій війні. Висунення творів на здобуття премії, а також вирішення про вибір переможця здійснюється спеціальною комісією, до складу якої входять, головним чином, японські письменники, багато з яких — самі лауреати премії акутагави.

На даний момент комісія складається з нацуки ікедзави, синтаро ісихари, таеко коно, сендзі курої, теру міямото, рю муракамі, нобуко такаги і емі ямади.

Літературна премія імені номи — головна літературна премія японії, що присуджується авторові видатного художнього, літературознавства або публіцистичного твору, опублікованого в звітний рік в газеті, журналі або у вигляді окремої книги.

Премія імені юкио місими — літературна премія японії, що присуджується за новаторський лист авторам прозаїчних, поетичних, літературознавств і драматургічних творів. Офіційне виконання обов язків члена жюрі не може продовжуватися більше чотирьох років, проте існують прецеденти, коли це правило не було дотримане (теру міямото і ясутака цуцуї входять в жюрі з 1988 року і до цих пір). Синтаро ісихара, теру міямото, кендзі накагамі, кендзабуро ое, ясутака цуцуї, ген ітіро такахаси, масахико симада, з аоно, нобуко такаги, кадзуя фукуда, дзюн це.

Конкуренція між преміями посилюється існуючою практикою виключення з розгляду при присудженні премії імені місими творів, раніше названих в числі кандидатів на премію акутагави.

Основна ідея премії полягає в тому, що її лауреат, якого единолично визначатиме кендзабуро ое, як приз не отримає ніякої грошової нагороди, проте його твір буде перекладений на англійський або, можливо, французька або німецька мова. Відмітною особливістю премії є те, що переможець може бути позбавлений премії, якщо після публічної дискусії з ним ое визнає кандидата негідним нагороди.

Ое заявив, що через премію він зможе максимально використовувати свій міжнародний авторитет і звання лауреата нобелівської премії по літературі для відродження серйозної японської літератури дзюнбунгаку, що перебуває в занепаді. Премія покликана фокусувати увагу на авторах, які орієнтовані на відновлення принципів листа і радикальних інновацій у сфері тематики і художньої форми.

У 2002 році комісія присудила премію слободану мілошевічу, колишньому президентові югославії, якого заразом утримують у гаазькій в’язниці у підозрі за геноцид власного народу.

«премія присуджується за кращий фантастичний твір долі, при цьому під фантастичним розуміється будь - який твір, в якому автор використовує елементи неймовірного, неможливого, небувалого. За кращий художній твір (роман, повість, розповідь) та за кращий критико - публіцистичний твір про фантастику чи на фантастичну тему (стаття, рецензія, есей, книга). Символ премії – семігранна гайка, оскільки це – символ будь - якого артефакту взагалі, вона не може бути продуктом природи і не може бути навіть продуктом технологічного прогресу, тому семигранна гайка – це обов’язково продукт уяви, тобто символ мистецтва. Шевченка заснована постановою рм української рср № 646 від 20 травня 1961 долі з метою увічнення пам яті великого кобзаря і сприяння дальшому розвитку української літератури і мистецтва, як республіканська шевченківська. Було встановлено спочатку 3 щорічні премії за видатні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва і кінематографії в розмірі 2 500 крб. Шевченка присуджувалася за високоідейні і високохудожні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики і кінематографії та театральні вистави, які створені митцями республіки і здобули широке громадське визнання. За годину встановлення премії до сьогодні нею булі нагороджені понад 557 митців - переважно найвидатніших представників літератури, музики, театру, образотворчого мистецтва та кінематографії. Редактор, заступник редактора і членам вченої редколегії, редакторові, заступникові редактора і членам редколегії, - за шевченківський словник в галузі історії та теорії літературознавства (1980); а також за розробку наукових принципів, упорядкування і підготовки текстів зібрання творів у 50 томах і. Франка та коментарії (1988); відомий літературознавцям, за навчальний посібник історія української літератури 20 століття у 2 книгах (1996); у галузі оперно - театрального мистецтва, композиторові, режисерові, виконавцям ролей, - за оперу богдан хмельніцький (1978); авторові, режисерові, художникові, виконавцям провідних ролей, - за виставу тіл у львівському українському драматичному театрі ім. Премія імені василя стефаника в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики (далі - премія) є найвищою в області відзнакою, якові за поданням комісії присуджує обласна державна адміністрація місцевим авторам. Премією відзначають твори літератури, мистецтва, архітектури та журналістики, що є духовними набутками українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам ять народу, його національну свідомість та самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства. На здобуття премії висуваються твори літератури, журналістики, праці з українознавства, музики, образотворчого та народного мистецтва, кіно - і телефільми, театральні вистави, концертні програми, що опубліковані (оприлюднені) в завершеному вигляді протягом останніх двох років, після ознайомлення з ними громадськості, але не пізніше, як за три місяці до їх висунення. • стильове розмаїття мистецтва 1920 - х років, літературні організації, мистецькі угруповання 1920 - х років; авангардні тенденції в українській літературі 1920 - х років; масові репресії письменників у 1930 - і роки, втручання влади в мистецький процес; терміни.

• розуміти новаторський, пошуковий характер авангардних експериментів поезії 1920 - х років, домінування соцреалістичної естетики в 1930 - і роки; виявляти ознаки індивідуального стилю поета - футуриста м. Водночас із митцями, які дотримувалися традиційності та реалістичної манери в художній творчості, були й такі, які вбачали своє творче призначення у творенні нової реальності. Активно розвивалися модерністські художні напрями та стильові течії, зокрема, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, авангардизм (футуризм і конструктивізм), неоромантизм, неореалізм, необароко, неокласика, що знайшли яскраве художнє відображення в літературі, живописі, музиці, архітектурі, театрі та кіномистецтві. Отже, художня література, живопис, музика, театр, кіномистецтво 20 - х років xx ст відображаючи складні реалії життя, творили нове мистецтво, нові засоби художнього впливу на особистість. Футуристи виступали проти традиційних мистецьких форм у художньому зображенні дійсності, пророкували занепад ліричних, прозових жанрів, натомість проголошували панування театрального мистецтва та кіно. Однак після деякого періоду свободи в українському творчому середовищі сталінський режим знищив або зламав талановитих митців, більшість яких були розстріляні. Золочівський, тернопільський, чортківський, жовківський, львівський, бережанський, коломийський, станіславівський, стрийський, самбірський, частина сяноцького та перемишлянського округів входили до складу східної галичини.

У промисловості східної галичини, буковини, закарпаття помітне місце відіграють промислові об’єднання та акціонерні товариства, динамізується процес концентрації виробництва. Політика австро - угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за західною україною статус аграрно - сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії. У русалці дністровій друкувались матеріали з історії україни, особливо про національно - визвольні рухи та її ватажків (морозенка, довбуша, бойчука), подвиги козацтва. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій, ліквідовано панщину спочатку в галичині, а згодом – на буковині та закарпатті. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення східної галичини, заселеної переважно українцями, від західної (польської) та надання їй національно - територіальної автономії, за запровадження навчання в усіх освітніх закладах рідною мовою. Було засновано українську культурно - освітню організацію галицько - руська матиця, яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови.

Вимоги національно - політичного характеру посідали у суспільно - політичному житті україни дедалі значніше місце, поступово набираючи загальноукраїнського масштабу.

Крім культурно - просвітницької роботи просвіта займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, молочарні, народні крамниці, позичкові каси.

Дуже важливим було те, що товариство об’єднувало зусилля вчених та діячів культури галичини й наддніпрянщини і являло собою своєрідну академію наук українського народу.

У книзі юліана бачинського ukraina irredenta (україна уярмлена) вперше в історії українського суспільно - політичного руху сформульовано та обґрунтовано тезу державної незалежності україни.

Слід наголосити, що згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно - оздоровчими питаннями, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи, національно - патріотичному дусі. Отже, за соціально - економічним розвитком українські землі східної галичини, буковини і закарпаття були найвідсталішою окраїною австро - угорської імперії. На відміну від наддніпрянської україни тут значно повільніше розвивалася промисловість, переважали в основному дрібні, напівкустарні підприємства, зорієнтовані на добування та первинну переробку сировини.

Після першої світової війни в міру того як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у східній європі формувався новий політичний порядок. Відтак у міжвоєнний період національне питання лишалося нерозв язаним; із зростанням напруженості між панівними націями та утисненими меншинами воно ставало вибухонебезпечним. Ставши скрізь і особливо в польщі та румунії, об єктом дискримінаційноїполітики, західні українці були пройняті майже нав язливим прагненням до самоврядування, що, на їхню думку, вирішило б їхні політичні, соціально - економічні та культурні проблеми.

Ці сподівання наштовхувалися на асиміляційну політику держав, у яких вони проживали, й тому в житті західних українців протягом усього міжвоєнного періоду панувала національна конфронтація. За ризьким миром (березень 1921 року), між радянськими республиками і польщею західна волинь, полісся, холмщина і підляшшя увійшли до складу польської держави.

На розвиток польщі а йшла більша частина капіталовкладань, тут були зосереджені основні галузі промисловості, тоді як польща б служила ринком збуту продукції польської та іноземної промисловості і джерелом сировини.

Того ж року міністр освіти станіслав грабський провів у сеймі закон, який перетворював більшість українських шкіл у двомовнні з перевагою польської мови.

Провідну роль у політичному, культурному і навіть економічному житті відігравала інтелігенція, до якої належало близько 1% зайнятого українського населення. Тому багато освічених молодих людей йшли на село, що мало своїм позитивним наслідком прискорення культурного та економічного розвитку українського села. Вона мала мережу молодіжних організацій і жиночих товариств і навіть власні політичні організації - українську католицьку народну партію (згодом - українська народна обнова) і український католицький союз. Православна церква на північно - західних українських землях, на відміну від греко - католицької, не мала протекції римського папи і зазнавала більших переслідувань. Відразу після окупації галичини були ліквідовані українські кафедри львівського університету, а обіцянка уряду заснувати окремий український університет ніколи не булоа виконана. Закордонні університети визнали український університет у львові рівноправним із західноєвропейськими вищими школами та без затверджень зараховували студентам роки навчання в ньому.

Українці прагнули такої школи, яка б допомогала підносити національну культуру і свідомість, натомість урядові кола вбачали у шкільництві засіб виховання польського державного патриотизму, а в перспективі - асиміляції непольських народів. Спробу задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах зробило товариство рідна школа, що до 1938 року заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно - технічних шкіл. Загальнокультурні потреби лишалися у царині діяльності матер всіх західноукраїнських організацій - шано - аного всіма товариства просвіта, яке в 1939 році налічувало понад 360 тис. Серед них літературознавці михайло возняк, володимир гнатюк, кирило студинський, василь щурат, історики іван крип якевич, степан томашівський, археолог ярослав пастернак, фольклорист і музикознавець філарет колесса, філолог і містецтвознавець іларіон свенціцький, математик і фізик володимир левицький, фізик василь міліянчук, лікарі максим музика, маріян панчишин та інші. Однак після трагічних подій 1933 року ці зв язкіи перервалися, а західноукраїнські вчені на знак протесту проти більшовицького терору і голодомору відмовилися від своїх академічних зарплат. Серед поетів виділілися роман купчинський, олег бабій, юра шкрумеляк, микола матіїв - мельник, з молодшого покоління - богдан кравців, богдан - ігор антонич, святослав гординський. із західною україною була тісно пов язана творчість емігрантів зі сходу, які оселилися у празі, варшаві і львові, - юрія косача, олександра олеся, олега ольжича, євгена маланюка та ін. До групи пролетарських письменників, що орієнтувалися на радянський союз, входили асиль бобинський, олександр гаврилюк, ярослав галан, петро козланюк, ярослав кондра, кузьма пелехатий, степан тудор та ін. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести петра карманського, юру шкрумеляка, богдана - ігора антонича, осипа турянського, ірину вільде, богдана лепкого, наталену королеву, андрія чайківського, катрю гриневичеву та ін. Великий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва зробили художники і скульптори іван труш, антін манастирський, олена кульчицька, олекса новаківський, йосип курилас, леопольд левицький. Траплялися випадки плідної співпраці польських та українських культурних діячів, але в цілому між інтелектуальними елітами двох націй панувало відчуження. У вересні 1924 року після того як румунський уряд відхилив пропозицію срср провести плебісцит у бессарабії, тут спалахнуло татарбунарське повстання, кероване комуністами.

Закон про шкільноцтво від 26 липня 1924 року трактував їх як румунів за походженням, що забули рідну мову, і вимагав, аби вони віддавали своїх дітей до румунських шкіл. Закарпаття в чехословацькій державі було окремим адміністративним краєм, що офіційно називався підкапатською руссю, а з 1928 року - підкапатським краєм. із поширенням освіти й по мірі залучення населення до демократичних політичних процесів на перший план стало виходити питання національної самобутності, що на той час було розв язане у більшості українських земель. В міру того як зростало усвідомлення подібності у мові, народній культурі, у традиціях християнства східного обряду між населенням по обидва боки карпат, а також із посиленням українського національного руху в галичині народовці закарпаття ставали українофілами.

Українофіли на чолі з августином волошиним, михайлом та юлієм бращайками заснували освітне товариство просвіта, яке швидко відтіснило конкуруюче товариство русофілів ім. Пробудження національної самосвідомості та духовне відродження; ліквідація неписьменності; вихід науки в багатьох галузях на світовий рівень; бурхливий розвиток української літератури та мистецтва, - соціально - економічні та культурні умови життя західних українців по суті лишалися без змін. Населені українцями землі польщі, румунії та чехословаччини були нерозвиненими аграрними окраїнами, або внутрішніми колоніями, що постачали дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари.

Здійснювала політичне, культурне й навіть соціально - економічне керівництво західноукраїнським суспільством інтелігенція, яка у міжвоєнний період в переважній більшості була світською.