суспільно політичні умови української культури на прикінці xviii століття

суспільно політичні умови української культури на прикінці xviii століття

На 1099 поселень їх було 866, у новостворених чернігівському, городненському та сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів. Після берестейської унії на зразок львівської братської було засновано стрятинську, луцьку, кам янську, пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали грецькими.

Галшка гулечівна, палаючи побожною ревністю до віри грецької, подарувала київському братству земельну ділянку на подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, києво - могилянську колегію прирівнювали до академії. її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як оксфорд у англійців, сорбонна у французів, карлів університет у чехів, ягеллонський університет у поляків. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини.

Київські професори надавали увагу вивченню логіко - раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями відродження, реформації й раннього просвітництва. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу.

Тут працювали такі видатні діячі, як йосип кононович - горбацький, інокентій гізель, йоасаф кроковський, стефан яворський, георгій кониський, амвросій дубневич, георгій щербацький. Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, постійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в україні вищих навчальних закладів - університетів. А в 1800 році уряд царської росії своєю милістю позбавив києво - могилянську академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію. — петро і видав указ про заборону друкувати в малоросії будь - які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти.

Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу божу “голосом, свойственным россійскому наречію” (те ж саме було заведено і в школах україни). Активно підтримувались ієзуїтські колегії та уніатські школи у львові, луцьку, вінниці, барі та інших містах, які мали яскраво виражений польсько - католицький характер. На буковині за турецького панування тут не було майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але викладання велося переважно румунською та німецькою мовами.

Він декларував у своїх філософських концепціях просвітницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціального походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте життя і свободу.

Він був пропагандистом матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шляхи.

Мазепа, входили талановиті письменники і поети олександр бучинський - яскольд, іван величковський, афанасій заруцький, лаврентій крщонович, іоаникій галятовський, стефан яворський, іван орновський, петро терлецький, пилип орлик, данило туптало, антоній стаховський. Він творив перший вітчизняний курс гомілетики (теорії проповіді), уславився написанням низки об ємних і цінних полеміко - богословських трактатів (“розмова білоцерківська”, “стара церква”, “фундаменти”). Були лазар баранович (великі збірки проповідей “меч духовний”, 1999 і “труби словес проповідних”, 1674) і антоній радивиловський, який був найталановитішим проповідником доби.

В основному проповіді радивиловського мали схоластичний характер, але завдяки використанню багатого історичного, літературного і фольклорно - потового матеріалу намагалися наблизити релігійну проблематику до реального повсякденного життя широких мас народу.

історичні твори, які виходять у першій половині xviii ст генетично пов язують період гетьманщини з княжою добою, щоправда, тут більше романтичних домислів і міфології. Самовидець розповідає про події, які відбувалися в україні, пов язує їх із процесами в сусідніх державах — росії, польщі, молдавії та ін висвітлює діяльність сподвижників. Він, напевно, користувався архівом коша запорозького, так як в літописі використовує низку документів про дипломатичні місії запорожців, наводить точні цифри щодо чисельності реєстрового козацтва та ін. Граб янки — події визвольної війни 1648 - 1654 рр він чільне місце відводить питанню походження козацтва, полемізує з польськими письменниками коховським, стриковським та гвагніним, заперечуючи їм у тому, що слово козак походить від слова коза, і робить спробу вивести походження січовиків від скіфів. Він доглядав за зведенням братського та микільського монастирів, давав кошти на церкву всіх святих у лаврі, реставрацію собору святої софії, михайлівського золотоверхого монастиря, успенського собору в лаврі, троїцької церкви; вкладав кошти в побудову церков у переяславі, глухові, чернігові, батурині, межигір ї та інших містах. Відомий пам ятник, який дійшов до сьогодні, зведений під його орудою, — брама заборовського, що нині входить до архітектурного комплексу софії київської. Ковнір, який збудував так званий ковніровський корпус у лаврі, дзвіниці дальніх і ближніх печер, кловський палац та інші, а також вихованець київської академії і. Доба бароко залишила велику кількість пам яток різьбярства, дерев яної скульптури, дивовижних багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи - волинська, київська, львівська, при києво - печерській лаврі, софійському соборі, у межигірському та троїце - іллінському монастирях та ін. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи успенського собору та троїцької надбрамної церкви києво - печерської лаври, густинського та хрестовоздвиженського монастирів на полтавщині, михайлівської церкви в переяславі. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві — популярних картинах козак мамай, козак - бандурист, що відображають ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.

Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Старогородців поблизу остра відтворено битву запорожців із татарами, а в покровській церкві переяслава зображено феофана прокоповича із генеральною старшиною та ін. Змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування змінюються на живописно - декоративні, змінюється тематика, до суто теологічної входять світські мотиви, відбувається перевдягання біблійних героїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення. Багате, складне й водночас легке драпування вказує на виразний вплив рококо, однак без тієї світськості й елегантності, що були властиві західноєвропейському стилю. Живопис березнянського іконостасу дещо поступається сорочинському в свіжості й барвистості звучання і знаменує своєрідне завершення монументально - декоративного стилю, який склався в українському малярстві у другій половині xvii ст. Наявна у колористиці рутковича насичена барокова вишуканість переповнена багатогранною зображальною навантаженістю кольору ставить його в ряд видатних колористів барокового мистецтва. Троїцький в жовкві, церкви різдва богородиці у віцині, передтеченський в краснопущі, миколаївський в бучачі та миколаївський у крехові (20 - 40 - і роки xviii ст. У мистецькому середовищі та з - поміж широкого загалу зажили слави портрети гетьманів богдана хмельницького, івана самойловича, івана скоропадського, івана мазепи, славетних воєначальників леонтія свічки, семена сулими, видатних учених іоаникія галятовського, лазаря барановича та ін. Його зображено в імпозантній позі, у розкішно орнаментованому жупані з обов язковим козацьким атрибутом - шаблею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом. Розвиток класицизму тісно пов язаний з російським мистецтвом середини й кінця xviii ст з діяльністю петербурзької академії мистецтв, заснованої 1757 р. Рококо і особливо класицизм остаточно знищують церковну специфіку українського іконостасу, який поступово стає одним із різновидів академічного історичного живопису, поєднуючи історичний, міфологічний та біблійний жанри.

На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами, органом) православна церква розвивала хоровий спів а капела - хоровий спів без інструментального супроводу.

В україні у партесному співі (церковному хоровому багатоголоссі) проявилося оригінальне переломлення так званого григоріанського хоралу - церковного одноголосного співу.

В україні відбувається повсюдний перехід до багатоголосного партесного співу, тобто хорового співу по партіях, голосах, кожен із яких веде свою мелодію. Березовський узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях а капела. історичні й історіософські дослідження участі російської революційної та ліберальної інтелігенції в українському національному відродженні кінця xviii – початку хх століття. Предметом дослідження реферату є історія виникнення українських політичних партій в наддніпрянській україні на початку хх ст їх теоретико - ідеологічна та агітаційно - пропагандистська діяльність, еволюційні процеси, тактика. історіографія проблеми потребує більш глибокого вивчення процесу зародження, еволюції та зникнення різноманітних українських політичних партій у загальному контексті політичної історії україни.

Дослідники, позбавлені ідеологічного впливу кпрс, відчули потребу донести правдиву інформацію про розвиток політичного руху в україні на початку століття. Однією з перших спроб комплексного дослідження історії політичних партій, організацій, які діяли в українських землях у складі росії та австро - угорщини на межі хіх - хх століть є монографія а. індустріалізація економіки, зростання кількості пролетаріату, обезземелення селян - призводили до загострення соціальних протиріч та політизації суспільства. Політизація українського - національно - визвольного руху була підготовлена багаторічною культурно - освітньою діяльністю громадівців, своєрідним відродженням і перетворенням у невід ємний компонент національного руху тих політичних домагань, які сповідували кирило - мефодіївці у середині хіх ст. Особливості політичного становища та соціально - економічного розвитку українських земель обумовили специфіку формування й діяльності українських політичних партій. Рівень національної самосвідомості українського селянства залишався досить низьким, і через це агітація за відокремлення україни від росії не знаходила відгуку навіть у аграрних районах, оскільки селянство дивилося на світ крізь призму соціально - економічних проблем. Гук) питання про об єднання з рсдрп ставили у залежність від визнання останньою національно - територіальної автономії україни та федеративного принципу побудови партії. Водночас вони проголошували, що негативне ставлення рсдрп до самовизначення україни може змінити стратегічні плани партії у національно - визвольному русі. У ньому зазначалося, що руп вимагає автономії україни з окремими представницькими зборами(сеймом), яким належить право законодавства в інтересах народу, який мешкає на території україни.

Серед вимог висувалися лозунги демократичної республіки, загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, свободи слова, друку, совісті, спілок, страйків, 8 - годинного робочого дня тощо. В аграрному питанні усдрп прийняла платформу муніципалізації землі, висуваючи вимогу конфіскації удільних, церковних і монастирських земель та передачі їх у власність місцевих або крайових самоуправлінь. В роки першої російської революції, коли україна була охоплена аграрним рухом, усдрп негативно ставилась до стихійних селянських виступів і закликала спрямувати агітаційно - пропагандистську роботу на те, щоб переконати селян в необхідності організованої і планомірної боротьби за соціалістичний лад. Вони зводилися до ліквідації самодержавства та встановлення республіканського ладу в росії, скасування решток феодалізму в соціально - економічній сфері, забезпечення права націй на самовизначення, запровадження громадянських свобод. Вони виступали за революційне знищення царизму, утвердження широких демократичних прав і свобод, звільнення трудящих від капіталістичного гніту та усуспільнення землі і засобів виробництва як кінцеву мету боротьби.

Загальне виборче право, рівноправність націй, що населяють україну, рівність громадян краю, громадянське самоврядування, демократичні свободи, поступово усуспільнення засобів виробництва, в тому числі землі. Певне, що розрив руп і усп зумовлювався насамперед тим, що між керівниками обох партій після об єднання розпочалося суперництво за партійне керівництво. Хоча, ідучи на об єднання, представники обох партій, очевидно, розуміли певну слабкість своїх організацій і прагнули спільними зусиллями зайняти більш поважне місце в українському русі. Було висловлено мінімальні вимоги щодо термінового поліпшення економічного стану експлуатованих верств українського суспільства у російській імперії, запровадження місцевої автономії в адміністративному житті, судовій, релігійній, просвітницькій справах. У програмі унп записано «…немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація в ряду з усякого другого користується однаково рівним правом. Всі ідеї визволення були направлені проти російських, або зрусифікованих урядовців, які експлуатують український народ, прагнуть зруфікувати його, позбавити національних коренів. «…поки ще не пізно, - підкреслювалось у програмній заяві унп, - поки ще московські організації слабі і нечисленні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття своєї політичної волі з - під п яти самодержавства, а польські організації вибираються з - під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно - українська робітнича організація може врятувати україну від недолі, що вже насунулася і страшить смертю… усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно за самостійну україну.

Він застерігав українську громадськість від шкідливого впливу унп, практична діяльність якої створювала грунт для зростання серед українського населення таких явищ, як антисемітизм, русофобія і навіть людожерство до інших національних елементів в україні. Народна партія, писав він, рішуче стала на грунт крайнього відвертого шовінізму і, прикриваючись жупаном захисту інтересів трудящих, проповідує неприборкане людиноненависництво. Адже унп декларувала, що вона визнає соціалістичний ідеал як єдиний, який може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск безправ я, існуючий лад, побудований на насильстві, примусі, нерівності та пануванні. З цією метою вона здійснювала, щоправда, досить обмежену, пропагандистську діяльність серед робітників, дрібних та частково середніх підприємців, які були ще тісно і пов язані з українським селом і не зазнали на собі впливу русиф. Унп разом з представниками удп і урп брала участь у міжпартійній нараді (в полтаві), де обговорювалося питання координації політичних сил і було прийнято заяву про вимогу національно - територіальної автономії україни.

Одночасно з виділенням в українському національному русі соціалістичної та націонал - революційної течій, в україні існували національні партії ліберального напрямку.

Здобуття україною національно - територіальної автономії пов язували з російським визвольним процесом, тобто повалення самодержавства і проголошення демократичних свобод, встановлення парламентського ладу мало привести до автономного статусу.

Кожна національність, з яких тепер складається росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах у межах цієї території. Мусимо згодитися, що поставлена вже на чергу мета - перетворити росію на державу конституційну, - мусить бути на сей час і нашою метою; тільки що маємо свій погляд на те, якою мусить бути ця нова зреформована росія, погляд, який випливає з нашого середовища як нації недержавної і пригніченої. Вирішення національної проблеми вони вбачали у наданні кожній національності права на автономне самоуправління з крайовою радою, яка повинна бути наділена законодавчою і виконавчою владою. «через те що кожна національність, з яких тепер складається росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою крайовою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах у межах цієї території. Основну свою діяльність партія зосередила на видання політичних брошур, що виходили у львові й петербурзі, які б підняли національну свідомість українців. «українська демократично - радикальна партія, - зазначається в програмі, - обстаючи в справах політичних за глибоко - демократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно - територіальних одиниць. Урдп проголошувала, що не дивлячись на те, що вона сформувалась і діє на території російської україни, вона не відділяє себе від українського народу, який живе поза межами росії. Парламент повинен був складатися з послів, обраних на основі вселюдного, рівного виборчого права з таємним голосуванням, національні меншини мали право брати участь у виборах і бути політично захищеними.

Потенційною соціальною основою партії були інтелігенція, заможне селянство, представники деяких інших соціальних прошарків, разом з тим за своїм складом удрп була, як писав с. Відбулося шість з їздів удрп, на яких було оформлено створення партії, визначена тактика взаємовідносин з іншими політичними силами, ставлення до виборів в думи.

Завдяки ініціативі діячів удрп в і думі була організована українська думська фракція, в основу політичної діяльності якої було покладено програмні вимоги радикал - демократів. Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні - стосовно духовно - практичної діяльності людини.

Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин. Перше, що слід зафіксувати при розгляді поняття “культура” у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання з різними відтінками значення. Не так багато існує понять, які були б настільки не визначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях, ніж те, яке ми розглядаємо. У повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинка. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації а з тим її змістом, що начебто “осідає” у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні. Досить часто термін “культура” наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету.

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей. Одні ототожнюють матеріальну культуру з матеріальним виробництвом, інші - зі способом виробництва загалом, укладаючи сюди і частину науки, зокрема технічні знання, які застосовуються у виробництві. Так, через казки людина розвиває здатність сприймати і переживати уявне як дійсне, вчиться розрізняти на конкретно - образному рівні добро і зло, правду і кривду.

Великим культурологічним потенціалом наділені також природничі та технічні науки, оскільки вони озброюють людину знаннями про природу і досягненнями цивілізації. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття та розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі. Слід, однак, зауважити, що в культурному розвитку має місце тенденція не лише до взаємопритягання, а й до взаємовідштовхування, що проявляється як на рівні культурних типів, так і окремих культурних напрямів. Сьогодні культурний прогрес спрямований, з одного боку, на інтеграцію народів, соціальних і культурних систем, з другого - на здобуття національного суверенітету й збереження культурної самобутності. Елітарна культура - це висока культура, створена кращими творцями духовних цінностей, орієнтована на привілейовані групи суспільства, яка характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно - смисловою самодостатністю. Обсяг інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно складний зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, складні для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль та відповідного рівня освіти.

Не маючи ніяких знань у галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, гессена, боргеса), музики (стравінського, шнітке), живопису (пікассо, далі, малевича), кіно (тарковського, сокурова, бергмана). Практика показала, що деякі зразки елітарного мистецтва як форми самоствердження замкнених елітарних груп були відкинуті, виявилися нікому непотрібними.

Маскульт найохочіше звертається до таких жанрів мистецтва, як детективний роман, пригодницький і фантастичний жанри, вестерн, мюзикл, любовна лірика, трилер, бойовик, карикатура й комікси в образотворчому мистецтві, естрадна рок - і поп - музика, конферанс та інші розмовні жанри естради.

Маскультом можна також вважати синтетичні види шоу - індустрії, стриптиз, масові постановно - видовищні вистави, професійний спорт (як видовище), індустрію відпочинку тощо. У кожній оселі сьогодні, завдяки телебаченню, відео, радіо, музичній техніці можна слухати виконання музичної класики святославом ріхтером, побачити шедеври кращих музеїв світу, подивитися кінофільми і театральні вистави найвизначніших режисерів сучасності. Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Ще в епоху середньовіччя, коли суспільство було поділено на дві соціальні верстви - знатних і плебеїв, існувало благородне мистецтво, що було умовним, ідеалістичним, тобто художнім, і народне - реалістичне й сатиричне.

Хейзінга, критикуючи сучасну культуру, вважав, що механізація, погоня за ефектами і поява ринку в сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала та кризових явищ у мистецтві. Одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), та у своєму крайньому відображенні породжує антикультуру, войовничо - вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків узагалі; інша - з урахуванням властивого простим людям прагнення підвищити свій соціальний статус та освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладом сюжетів творів класичної літератури тощо). Спосіб життя, форми господарської діяльності, звичаї, обряди, регулювання соціальних взаємин членів спільноти, тип родини, виховання дітей, характер житла, тип одягу, харчування, ставлення до природи, світу, легенди, повір я, вірування, знання, мову, фольклор як знаково - символічне вираження традиції тощо. Володіючи значним етнографічним матеріалом, американський науковець зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації. Мистецтво (або художня творчість, художня культура) - це специфічний спосіб людської діяльності, що відображає навколишню дійсність та людську свідомість у художніх образах і є одним із засобів естетичного оволодіння світом. Наприклад, від початку середньовічної доби та до сьогодення історія мистецтва знала 11 великих мистецьких стилів, що відповідали конкретним культурним епохам, а саме.

Висота і стрункість зовнішніх форм, стрільчастоподібність усіх отворів будівлі, наскрізна різьба баштових шпилів, кам яні прикраси екстрер єру, заміна фресок вітражами, кругла пластика як елемент оформлення інтер єру та екстер єру.

Базувався на ідеях філософії раціоналізму, на уявленнях про розумну закономірність світу, прагнув до піднесених героїчних і моральних ідеалів, до суворої організованості логічних, ясних і гармонійних образів. Масивні, підкреслено монументальні форми, багатий декор, опертя на художню спадщину імператорського риму, давньогрецької архаїки, стародавнього єгипту, що мали служити втіленню ідей державної могутності й військової сили.

Модерну притаманне використання нових техніко - конструкційних засобів і вільне планування для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих споруд. Якому науковцю належить думку про те, що механізація, погоня за ефектами і поява ринку у сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала і кризових явищ у мистецтві. Оскільки перші люди з явились на українських землях сотні тисяч років тому, то ви повинні показати вміння орієнтуватися в історичних подіях такої тривалості, що просто важко собі уявиш. У більш пізній період давньокам яного віку стоянки з являються на десні (мізин, пушкарі, чулатів), дніпрі (круглик, кодак, кирилівка), дністрі (лука - врубівецька, молодова), в донбасі (амвросіївка). Техніка обробки каменю значно вдосконалюється, з являться свердління та шліфування, виготовляється кам яна сокира, долото, мотика, кістяний серп, шило і т. З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення україни розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально - економічних структур. Кіммерійці першими на території україни освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із вусиками, кубки з циліндричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев яні кубки із золотими пластинками.

Він поділив країну між своїми синами на три частини і в найбільшій залишив золото, яке скіфські царі вважали священним і якому щорічно приносили жертви.

Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів - землеробів (їхніми символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга, очевидно, про степових скотарів (їхніми символами названі лук, пояс, чаша). Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд (келих з прокресленим орнаментом, іноді грецький посуд), вудила зі стременоподібними кільцями, наконечники стріл, іноді кістки барана. іноді в інших камерах катакомб поміщали царицю, зброєносців, слуг, коней, собак, багаті набори посуду, зброї, прикрас (наприклад, у чортомлику виявлено близько 4 тис. Крім цього городища, по обидва береги дніпра існувало кілька поселень, де знайдено скіфський і грецький посуд, залишки металургійного та ковальського виробництва. У зв язку зі зростанням міст в європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а іспанія, яка досі була житницею європи, не справлялася з цим завданням. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з україни максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними.

У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску кримського ханства й османської туреччини.

Один з українських публіцистів - мелетій смотрицький в полемічному трактаті тренос (плач) відобразив скорботу православної церкви за династіями, які раніше були віддані вірі своїх предків, а зараз її покинули.

Де тепер той безцінний камінь карбункул, блискучий як світильник – дім князів острозьких, що світив над усіма іншими блиском святості старої віри своєї. Після того, як внаслідок трьох поділів польщі українська територія виявилася у складі двох імперій - російської та австрійської, в яких проводився антиукраїнський політичний курс. У російській імперії по суті повторилася ситуація попереднього сторіччя, тільки тепер козацька старшина стала частиною дворянства, сприйняла російську культуру.

На зламі історичних епох, при переході від середньовіччя до нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Однак по суті було укладено не союз церков, а створено нову українську греко - католицьку (уніатську) церкву, православну за обрядовістю, але адміністративно підпорядковану риму.

Таке пряме підкорення александрійському і константинопольському патріархам у церковній термінології носить назву “ставропігія”, тому повна назва львівського братства - успенське ставропігійське.

Острозький спорядив послів до чехії, польщі, московії, болгарії, греції, палестини, вів листування з вселенським патріархом, створив при острозькій академії спеціальну комісію з перекладу святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники.

В інструкції друкарням, яка з явилася в 20 - х роках xviii ст говорилося, що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб “никакой розни и особливого наречия не было”. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в україні. Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями.

У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Себастіян кленович – “роксоланія”, “звитяжство богів” та ін симон пелакід – “про острозьку війну”, дем ян наливайко – “про час”, “про старожитний клейнод” та ін ієромонах дубненського монастиря віталій – епіграми з книги “діоптра, або дзеркало”, симон симонід (шимонович) – “чари”, “женці”, книга “селянки”, мелетій смотрицький – “лямент у світа вбогих…”, касіян сакович - “вірші на жалісний погріб шляхетного рицаря петра конашевича - сагайдачного”, симон зиморович – книга любовних пісень “роксоланки, або руські панни”, софроній почаський – поетична книга “евхарістиріон, або вдячність”, афанасій кайнофольський – книга “тератургіма, або чуда”, кирило ставровецький - збірник віршів “перло многоцінноє”, олександр мітура - “узор доброчесности”, лазар баранович – вірші в книзі “аполлонова лютня”(1971), іван величковський – книжка “зегар з полузегарком” та ін. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у зв язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Містерія - таїнство спокутування гріхів людей ісусом христом; міракл - події життя святих; мораліте - драми, в яких виступали алегоричні фігури душі, любові, гніву, заздрості та ін. Поет дмитро туптало створив різдвяну драму “комедія на різдво христове”, симеон полоцький - драму “про навуходоносора”, григорій кониський - “воскресіння мертвих”. Якщо перші редакції київського літопису, створеного на початку xvi ст тяжіли до давньоруської стилістики, то більш пізні редакції мають ознаки нового часу.

Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу.

Утвердження в ході хмельниччини форм національної державності, полкового розподілу, місцевого самоврядування вело до масового відкриття початкових шкіл. Якщо у франції знайшли підтримку ідеї руссо і песталоцці про вільний розвиток духовних сил і здібностей людини через інтерес, через гру як форму навчання, то у німеччині переважала думка про необхідність жорсткої регламентації і контролю за навчанням, постійного нагляду вчителів. Затверджені нові правила освячення ієрархів, введена проповідь як форма богослужіння, повернені землі і приміщення, які церква втратила у зв язку з брестською унією. В 1 - 3 класах вчили основ латинської мови, граматики, а після 5 - го класу учні (спудеї) повинні були вільно володіти латиною аж до укладання промов і віршів, у 8 - 12 класах вивчали богословські науки.

У навчальному процесі використовувалися такі прогресивні форми, як дискусії, театральні вистави, заохочення кращих учнів (спудеїв), складання екзаменів комісії (а не одному професору), спільні заходи студентів і викладачів. У західній європі в цей час утверджується ідеологія просвітництва, яка висуває такі цінності, як раціоналізм, демократизація різних сфер життя, пантеїзм у філософії. У своїх головних роботах “правда волі монаршої”, “слово в неделю цветную о власти и чести царской” прокопович виклав свою концепцію “просвіченого абсолютизму”. Але народ володіє в деяких випадках і активними функціями - він може висловлювати свою думку, критикувати політику монарха і навіть вибирати його, якщо спадкоємця престолу за тими або іншими причинами не виявиться. Вільна творча праця і просвітництво розвивають в людині добрі начала, закладені природою, - так міркує сковорода в творах “благородний еродій”, “убогий жайворонок”, “бджола і шершень” та ін. У надмірній соціальній активності, прагненні оволодіти світом за допомогою розуму, знань, волі, зброї філософ вбачає одну з головних причин всіх бід сучасного йому життя. Вихід з суперечності людського буття один - зречення зайвих бажань, в тому числі прагнення слави і влади, а також обмеження потреб людини шматком хліба і водою. Висуваючи положення про важливу роль, яку відіграє в людській діяльності інтуїція, емоційна і підсвідомо - несвідома сфери, філософ на сторіччя випередив свій час. Він передбачає велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонія будівель з навколишньою природою. “характеризується українське бароко своєю меншою обтяженістю прикрасами… властива українському мистецтву простота і ясність взяла гору над химерністю, і стиль бароко на україні став простішим і спокійнішим, ніж на своїй батьківщині, не втративши нічого в красі”. На кошти козацької старшини були перебудовані у новому бароковому стилі древні софійський і михайлівський золотоверхі собори, церкви києво - печерської лаври.

В архітектурі західної україни переважала загальноєвропейська стилістика, національне начало було виражено відносно слабко (наприклад, собор святого юра у львові). Особливу популярність отримав будинок купця корнякта у львові, прикрашений багатоповерховими відкритими галереями з арками та просторим внутрішнім двором. Нові міста півдня україни - одеса, миколаїв, маріуполь будуються відповідно до єдиного архітектурного плану, мають чіткі вулиці і квартали, виділений центр. Традиційність (підлеглість архітектурі, релігійний зміст, канонічність), яка переважала в образотворчому мистецтві у xvi ст поступово витісняється новими віяннями.

У роботах таких іконописців, як федір сенькович, микола петрахнович, іван руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Характерно, що московське духовенство не схвалювало такого творчого підходу українських художників, коли святі зображалися лицом и очами светлы и телом дебелы. Його назва пов язана з тим, що перші лялькові вистави інсценували біблійний сюжет про народження христа у віфлеємській печері (вертеп давньослов янською - печера). Пізніше залишилося два рівні, у верхньому розгорталися релігійні лялькові вистави, а в нижньому - гумористичні інтермедії, які користувалися величезною популярністю в народі. Однак розділ українських земель між двома імперіями, згортання автономії україни російським царатом, ліквідація гетьманщини, заборона публікацій українською мовою, русифікація верхівки українського суспільства до кінця xviii ст. По - перше, реформи 1860–1870 - х років (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи); по - друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин. Було відкрито також ніжинський історико - філологічний інститут, харківський технологічний, київський політехнічний, катеринославський гірничий інститути.

Філологічне, математичне, фізико - медичне, психіатричне, акушерсько - гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство нестора - літописця. У товаристві існувало три провідні наукові секції – історико - філософська, філологічна й математично - природничо - лікарська, а також ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. Лисенко, який у цей період написав чудові опери “різдвяна ніч”, “утоплена”, “наталка полтавка”, “тарас бульба”, оперету “чорноморці”, опери для дітей “пан коцький”, “коза - дереза’’ тощо. У культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції – збереження національно - культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовиразу (модернізм). Вороний, який на сторінках “літературно - наукового вісника” у програмному відкритому листі закликав повернутись до ідеї “справжньої запашної поезії”, тематично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки.

Пошуки та експерименти архітекторів - модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду.

В силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз’єднані і фактично перебувало в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, отже і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими.

Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення в будь - яку добу.

Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно - побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себе з - поміж інших, до національного самоусвідомлення – визначення свого місця і ролі у сучасному світі. Народовці відкривали читальні, бібліотеки, друкували твори українських письменників, шкільні підручники, організовували вистави та щорічні шевченкові вечори.

Приводом для появи цієї течії була зневіра частини галицької інтелігенції, духівництва та селянства в можливості розв’язати місцеві проблеми власними силами або за допомогою австрійської влади.

Москвофіли пропагували російське православ’я на противагу греко - католицькому обряду, але ця діяльність була рішуче зупинена австрійською адміністрацією. З розвитком національного руху виникла потреба у створенні таких українських культурно - освітніх та фінансово - економічних установ, які б керували всім життям галичини.

Українські діячі визнали за найкраще, щоб це керівництво здійснювалося централізовано, щоб усі провідники на місцях діяли не кожен сам по собі, а згідно з єдиним, сумлінно виробленим планом. Реформоване в наукове товариство імені шевченка, або нтш), засновані у львові, який відтоді став національно - культурним та економічним центром галицького українства. Діяльність таких господарських та торговельних товариств сприяла підвищенню соціально - економічної та культурної ваги українського населення, формуванню національної самосвідомості. Завдяки спільним зусиллям інтелігенції з наддніпрянщини та галичини у відповідь на заборони, яким піддавалось українське друковане слово в російській імперії. На зразок тогочасних західноєвропейських академій наук нтш було поділено на три секції - історико - філософську, філологічну, математично - природознавчо - лікарську.